Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
27 травня 2021 року № 520/6534/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Харківського зонального відділу військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 за №1215;
- зобов'язати Харківський зональний відділ військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю;
- зобов'язати Харківський зональний відділ військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем вчинено протиправні дії, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 за №1215. Так, позивачем вказано, що відповідачем при розгляді звернення не враховано та не надано оцінки поясненням позивача викладеним у зверненні, нормативно-правовим актам, які діяли під час отримання позивачем поранення та діючим нормативно-правовим актам, документам, поданим позивачем разом зі зверненням, що призвело до необ'єктивного та упередженого розгляду звернення. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 20.04.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. Також представником відповідача вказано, що Харківським зональним відділом Військової служби правопорядку була надана мотивована відповідь, а саме: відповідно до ст. 14 Положення про військову прокуратуру СРСР, затвердженого указом Президіуму Верховної ради СРСР від 14.12.1966 №558-VІІ, а в подальшому ст. 10 Положення про військову прокуратуру СРСР, затвердженого указом Президіуму Верховної ради СРСР від 04.08.1981 № 5403-Х - військова прокуратура веде єдиний облік всіх злочинів скоєних військовослужбовцями. Про всі злочини та події командири (начальники) негайно повідомляють відповідного військового прокурора. Водночас, відповідачем вказано, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Відповідно, встановити наслідки поранення позивача не вбачається за можливе у зв'язку з відсутністю у архівних органах РФ відомостей щодо поранень (контузій) позивача та їх обставин; відсутністю (знищення) службової картки з можливими дисциплінарними стягненнями; ведення з 1966 по 1991 роки обліку кримінальних, адміністративних правопорушень військовою прокуратурою СРСР; ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку з 2002 року та тільки у Збройних Силах України. Також, суд зазначає, що представником відповідача наголошено на обставинах того, що у даному випадку має місце третє звернення до суду з аналогічними позовними вимогами. Отже, оскільки Другим апеляційним адміністративним судом відкрито апеляційне провадження по справі №520/1094/17, де предмет розгляду та позовні вимоги є аналогічними з даною справою, то позивачем порушено п.9 ч.3 ст. 2 КАС України щодо зловживання своїми процесуальними правами. Таким чином повторний розгляд звернення позивача від 13.11.2020 року був здійснений відповідачем на виконання судового рішення по справі №520/1094/21, а отже з огляду на приписи ч.1 ст. 383 КАС України позивачем було обрано спосіб захисту порушеного права є способом виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/1094/21. Відповідно до спір у даній справі є тотожним спору у вказаній справі, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Позивач 13.11.2020 звернувся на адресу відповідача із заявою, в якій просив:
1. перевірити та виявити чи вчинялись ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби4
2. в процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком:
2.1. вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення?
2.2. вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння?
2.3. навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю?
З наявної в матеріалах справи копії вказаної заяви вбачається, що позивач також вказав, що бажає взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича.
Відповідачем листом від 18.11.2020 №3376 на адресу позивача направлена відповідь, в якій зазначено, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу РСР з 24.10.1985 по 15.12.1987 посадовими особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання не можливо в зв'язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Зі змісту листа вбачається, що розгляд заяви позивача відбувся без участі заявника та/або його уповноваженого представника.
Під час розгляду справи встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021року по справі №520/1094/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050, ЄДРПОУ 24289933) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_2 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; зобов'язано Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту позовної заяви позивачем встановлено, що відповідачем на виконання рішення суду було запрошено адвоката позивача та 22.04.2021 повторно розглянуто заяву позивача.
За результатами повторного розгляду заяви позивача відповідачем на адресу позивача була направлена відповідь від 22.04.2021 №1451, яка, зокрема, містить повідомлення про неможливість встановлення фактів, запитуємих у зверненні, що він не має та не може мати таких даних відносно позивача, про що було зазначено у відповіді на звернення.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено доводи позивача стосовно того, що відповідачем під час розгляду його звернення було допущено протиправну бездіяльність, чим порушено його права.
Надаючи правову оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Приписами ст.1 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до положень ст.5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Відповідно до приписів ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Положеннями ст.18 Закону України "Про звернення громадян" передбачено права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до приписів ст.19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідачем на виконання судового рішення по справі №520/1094/21 було повторно розглянуто заяву позивача від 13.11.2020 року по суті за участю представника позивача.
Так, зі змісту наданої позивачу відповіді у формі листа від 06.04.2021 року №1215 вбачається, що відповідачем на запитання представника позивача повідомлено про неможливість встановлення факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та встановлення причин притягнення до неї (у разі їх наявності). Також, відповідачем вказано, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, у зв'язку з чим інформація про вчинені позивачем злочини у відповідача відсутня. У підсумку відповідачем вказано, що встановити чи є порання та контузії позивача наслідком: вчинення кримінального або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю не представляється можливим з огляду на наступне: 1. відсутністю у архівних органах РФ відомостей щодо поранень (контузій) та їх обставин; 2. відсутністю (знищення) службової картки з можливими дисциплінарними стягненнями; 3. ведення, з 1966 по 1991, обліку кримінальних, адміністративних правопорушень військовою прокуратурою СРСР; 4. ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку з 2002 року та тільки у Збройних Силах України.
Надаючи оцінку вказаним доводам, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 07.03.2002 №3099-ІІІ (далі - Закон №3099-ІІІ), військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
Згідно із приписами ст.3 Закону №3099-ІІІ основними завданнями Служби правопорядку є: виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України; участь в охороні військових об'єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань; забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів; участь у гарнізонних заходах; виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті; забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні; сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов'язків; участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об'єктах.
При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо: участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України; організації збору, супроводження та охорони військовополонених; забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах; охорони військових об'єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації; відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах; контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.
Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.
Згідно із приписами п. 11 статті 7 Закону №3099-ІІІ військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право: вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу в лавах Збройних Силах СРСР з грудня 1987 року по січень 1988 року, однак Військова служба правопорядку у Збройних Силах України була створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
З аналізу вищевикладених судом норм вбачається, що статус відповідача, дає підстави для висновку про те, що військовослужбовці Служби правопорядку позбавлені можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Водночас, суд зазначає, що позивач, обґрунтовуючи власну правову позицію, не надав до суду належних та достатніх доказів наявності у відповідача такої інформації.
Суд вважає помилковими доводи позивача стосовно не врахування відповідачем під час розгляду заяви усіх поданих ним документів, оскільки зміст наданої позивачу відповіді свідчать на користь зворотного.
Крім того, зміст наданої позивачу відповіді свідчить на користь того, що відповідачем було роз'яснено позивачу неможливість направлення його звернення для розгляду за належністю та можливість звернення саме до правонаступника військової прокуратури СРСР (прокуратури РФ), яка на час проходження позивачем військової служби здійснювала облік злочинів та подій, скоєних військовослужбовцями.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем було належним чином розглянуто звернення позивача, тоді як позивачем не надано до суд доказів порушення останнім порядку розгляду такого звернення.
При цьому, доводи та посилання відповідача на зловживання позивачем процесуальними правами не можуть вважатися судом належними та обґрунтованими, оскільки спір, що виник між сторонами у даній справі, є відмінним від спору, що виник між даними сторонами у справі №520/1094/21. Так, у даній справі спір виник з приводу надання відповіді Харківським зональним відділом Військової служби правопорядку по суті вимог, відображених у зверненні, а у справі №520/1094/21 судом було надано оцінку стосовно порядку здійснення розгляду звернення позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Харківського зонального відділу військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 за №1215.
Одночасно суд зазначає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання Харківського зонального відділу військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю є похідними від первинної позовної вимоги, а отже з огляду на висновки суду у даній справі задоволенню також не підлягають.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов'язання Харківського зонального відділу військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на вищевикладену норму діючого законодавства та враховуючи висновки суду у даній справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання позивача.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із приписами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.