Справа № 408/6878/19-ц
Провадження № 22-ц/810/277/21
28 травня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів Лозко Ю.П., Стахової Н.В.,
за участю секретаря Сінько А.І.,
учасники справи: позивач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєднов Олександр Анатолійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області
на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року, ухваленого Білокуракинським районним судом Луганської області у складі: судді Третяка О.Г. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,
У вересні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВД ФСС у Луганській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєднов Олександр Анатолійович, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
В обґрунтування позовних вимог ВД ФСС у Луганській області посилалося на те, що приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновим Олександром Анатолійовичем 07 червня 2018 року на ім'я відповідачки було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті чоловіка відповідачки ОСОБА_2 , зокрема, у свідоцтві зазначено, що до складу спадщини померлого входить: право на суми щомісячних страхових виплат за грудень 2014 року, за період з 01.05.2015 року по 30.11.2016 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01.03.2014 року по грудень 2014 року в розмірі 75691,30 грн.
Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637, позивач вважає, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, яким є чоловік відповідачки мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження у повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Померлий ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України у Кремінському районі Луганскої області з заявою про продовження щомісячних страхових виплат, у зв'язку з чим йому були продовжені щомісячні страхові виплати з 01.01.2015 року по 30.04.2015 рік. З 01.05.2015 року щомісячні страхові виплати були припинені через закінчення терміну дії довідки про тимчасово переміщену особу. Більше померлий не звертався з відповідною заявою до робочих органів Фонду. Щомісячні страхові виплати за цей період могли бути нараховані померлому лише на підставі його заяви робочим органом Фонду за фактичним місцем його проживання (перебування). Однак останній не скористався своїм правом на отримання страхових виплат відповідно до чинного законодавства, тому ОСОБА_1 як спадкоємець також не має права на отримання цих страхових коштів у розумінні статей 1216, 1218, 1227 ЦК України.
З вказаних підстав, позивач вважає, що приватним нотаріусом неправомірно включено до складу спадщини вказані суми страхових виплат померлого.
Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Доводами апеляційної скарги є те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 22 лютого 2017 року спадкодавцю нараховані не були, а відтак у розумінні статті 1227 ЦК України не можуть належати спадкодавцю та не можуть входити до складу спадщини; особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам, яким був померлий, визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, у відповідності до Постанови якого від 05.11.2014 № 637 переміщення має підтверджуватися довідкою; ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську, яким не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 595, з 01 грудня 2014 року припинено видатки на забезпечення діяльності відділення ФССНВ м. у м. Луганську та, відповідно, припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 , а починаючи з 01.05.2015 щомісячні страхові виплати були припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, і потерпілий в подальшому до відділень Фонду за продовженням страхових виплат не звертався, і відповідні страхові виплати за період з 01.05.2015 по 30.11.2016 не нараховувалися, отже і заборгованість Фонду перед потерпілим відсутня.
Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2021 головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії - Стахова Н.В., Карташов О.Ю. Апеляційне провадження по справі було відкрито 15.03.2021, ухвалою суду від 25.03.2021 справу призначено до апеляційного розгляду на 27.04.2021 о 16.30 год. 27.04.2021 судове засідання не проведено у зв'язку з перебуванням у щорічній оплачуваній відпустці судді Карташова О.Ю. та перебуванням на лікарняному з 27.04.2021 судді Стахової Н.В. Розгляду справи призначений на 14.30 год. 18 травня 2021 року. 18 травня 2021 року розгляд справи призначений на 28 травня 2021 року о 10-й у зв'язку із перебуванням на лікарняному судді Стахової Н.В. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2021 вилучено суддю Карташова О.Ю. у зв'язку із відпусткою, новий суддя у складі суду Лозко Ю.П.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, викликалася в судове засідання через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У справі, що переглядається, установлено, що спадкодавець ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську, яке наразі знаходиться на окупованій території, і не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів було припинено з 01.12.2014.
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначав, що ОСОБА_2 за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду після закінчення дії його довідки як внутрішньо переміщеної особи (з 01.05.2015) не звертався, не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому, на думку позивача, страхові виплати не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились з тимчасово окупованої території.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
У статті 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706- VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас, частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18).
Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
Крім того, згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування: відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно запиту, зробленого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновим Олександром Анатолійовичем стосовно інформації про наявність та суму не отриманих будь-яких страхових виплат (регрес) на ім'я ОСОБА_2 , Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області листом від 31.07.2017 року № 02/1669 надано інформацію наступного змісту: «Потерпілому ОСОБА_2 , що мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , не виплачено: щомісячні страхові виплати за червень - листопад 2014 року на загальну суму 23175,90 грн. та доплата по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01.03.2014р в сумі 789,84 грн. Також, необхідно донарахувати потерпілому щомісячні страхові виплати за грудень 2014 року, за період з 01.05.2015 по 30.11.2016 та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01.03.2014 за грудень 2014 року на загальну суму 83356,00 грн». (а.с.11).
Відповідачкою отримано свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.06.2018, згідно якого, до складу спадщини увійшли недоотримані страхові виплати у розмірі 75691,30 грн, які належали померлому ОСОБА_2 .
Установивши, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України мала право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст. 1301 ЦК України, для визнання недійсним свідоцтва на спадщину за законом від 07 червня 2018 року, виданого державним нотаріусом Приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізьської області Бєдновим О.А., зареєстровано в реєстрі за № 1294, в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманих її чоловіком ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат у розмірі 75691 грн 30 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не перемістився з тимчасово окупованої території України та не набув права на страхові виплати, є необґрунтованими, оскільки відсутність довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для не нарахування йому належних страхових виплат (правовий висновок, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16 -ц (провадження №14-271цс18)).
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що потерпілий за період з 01 травня 2015 року не звертався з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат до робочих органів Фонду соціального страхування України на території підконтрольній владі України, а строк дії раніше наданої ним довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи сплинув, оскільки обов'язок потерпілого переміщуватися з тимчасово окупованої території України для вчинення такого звернення не закріплений законодавчо в Україні, і відсутність такого звернення не є підставою для припинення здійснення йому раніше призначених виплат.
Довід скарги щодо факту відсутності рішення позивача щодо припинення страхових платежів і що строком призначення страхових виплат померлому ОСОБА_2 було по 30.04.2015 включно, і Управління не зобов'язано було виносити відповідну постанову про припинення виплат страхових платежів потерпілому, не заслуговує на увагу, оскільки стаття 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат), шо підлягає застосуванню до виниклих спірних правовідносин, не передбачає такого випадку припинення страхових виплат і надання соціальних послуг.
Вирішуючи спір по суті суд правомірно надав правову оцінку діям позивача стосовно нарахування та виплати сум страхового відшкодування та цілком правильно зазначив, що відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину з огляду на вимоги ст. 1301 ЦК України.
Посилання скаржника на судові рішення Верховного Суду в інших справах є помилковим, оскільки вони ухвалені за інших фактичних обставин, коли предметом розгляду було право спадкоємців на отримання неотриманих за життя спадкодавцем як потерпілим сум страхового відшкодування, які не увійшли до складу спадщини.
Натомість, по теперішній справі вже наявне свідоцтво про право на спадщину.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.
Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 28 травня 2021 року.
Головуючий
Судді: