Справа № 711/7835/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кондрацька Н.М.
27 травня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 3 роти УПП в Кіровоградській області сержанта поліції Підлісного Сергія Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
У листопаді 2020 року року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора 1 батальйону 3 роти УПП в Кіровоградській області сержанта поліції Підлісного С.С., Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3382186 від 04 листопада 2020 року про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2021 року у задоволені позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73 - 74 КАС України. Наголосив, що ТruСАМ LTI20/20 є засобом вимірювальної техніки, який введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі та подальша експлуатація якого не обмежена чинним законодавством.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідачем під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не було роз'яснено позивачу його права, як особи яка притягається до адміністративної відповідальності. Зауважує, що прилад «TruCam» не можливо використовувати, тримаючи його в руках, оскільки це призводить до похибки в результатах виміру швидкості автомобіля. Вказує на неможливості ідентифікації особи водія, що суперечить принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, погоджуючись з викладеними в оскаржуваному рішенні висновками суду першої інстанції, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2020 року о 10 год. 05 хв. інспектором 1 батальйону, 3 роти УПП в Кіровоградській області Підлісним С.С. було винесено відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №3382186 за ч.1 ст. 122 про накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. за порушення п.12.4 ПДР України. Відповідно до постанови, 04 листопада 2020 року о 09 год. 58 хв. водій автомобіля Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 рухався в м. Кропивницький по вул. Холодноярська 100 із швидкістю 97 км/год, в межах населеного пункту де дозволена швидкість 50 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР України.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та з дотриманням порядку, встановленого КпАП України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Приписами п. 12.4 ПДР закріплено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положення ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Департаментом патрульної поліції було надано суду першої інстанції докази вчинення позивачем передбаченого приписами КпАП України адміністративного правопорушення, зокрема, факт руху автомобіля позивача зі швидкістю 97 км/год. по вул. Холодноярська в м. Кропивницький, підтверджується фотознімком, здійсненим за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM № ТС000679 (а.с. 56-59), який отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UA-MI/1-2903-2012 (а.с. 61) та пройшов повірку, чинну до 19 грудня 2020 року року, що підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/17858 (а.с. 60).
Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» сертифікати відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу, видані в установленому порядку до набрання чинності цим Законом, чинні протягом визначеного в них строку дії.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.
Отже чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію.
Відповідно до Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік.
При цьому, згідно офіційного листа Державного Підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01 жовтня 2019 року № 22-38/49, крім основного, ручного режиму роботи, прилад також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості в автоматичному режимі.
Викладене вище спростовує доводи скаржника про неможливість використання приладу вимірювання швидкості автотранспортних засобів TruCAM в ручному режимі.
Крім того, дослідивши наданий Департаментом патрульної поліції до суду першої інстанції DVD-диск, колегія суддів встановила, що на відеозаписі від 04 листопада 2020 року лазерний промінь направлено на автомобіль «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 , та встановлено його швидкість руху - 97 км/год.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт перевищення позивачем максимально допустимої швидкості руху у межах населеного пункту, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Доводи ОСОБА_2 про відсутність доказів на підтвердження обставин, за яких контроль швидкості руху здійснювався в межах дії дорожнього знаку 5.70 «фото, відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» колегією суддів оцінюються критично, оскільки відповідно до пункту 5.70 Правил дорожнього руху дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху" інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Відповідно до пп. ґ п. 8.4 Правил інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила;
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вимірювання швидкості руху автомобіля позивача здійснювалося в м. Кропивницький по вул. Холодноярська, що підтверджується наданими відповідачем до суду першої інстанції фото- та відеодоказами.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 вказав, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Положеннями КпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України.
Відповідно до ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
За правилами ст. 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
У наведених вище положеннях правових норм визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
У постанові від 17 липня 2019 року у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов'язаний дотримуватись вимог ст. 283 КпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Таким чином, положення КпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, та містить застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення
Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 березня 2018 року № 690/233/17 та від 31 січня 2019 року № 760/10803/15-а.
Колегія суддів підкреслює, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому зазначеними вище приписами законодавства спрощеному порядку, відтак твердження позивача про те, що під час розгляду справи відповідачем не було вжито всіх заходів для повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи є помилковими.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
При цьому, позовні вимоги в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення є похідними від вимоги про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому задоволенню не підлягають.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов