Справа № 754/4297/20 Суддя (судді) першої інстанції: Грегуль О.В.
26 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
за участю секретаря: Яковіна Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича про скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до Інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича, у якому просив:
- скасувати постанову серії ДПО18 № 589783 від 17.03.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі;
- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності закрити.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 589783 від 17.03.2020 року інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122, ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в сумі: 510 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 17.03.2020 року в 12:34 год. керуючи автомобілем «Мазда» р. н. НОМЕР_1 на 71 км а/д Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, с. Сираї Козелецького району Чернігівської області перевищив обмеження швидкості руху в населеному пункті на 56 км/год. та рухався зі швидкістю 106 км/год.
Після зупинки транспортного засобу водій на вимогу інспектора поліції не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.
Так, в постанові серії ДПО18 № 589783 від 17.03.2020 року зазначено, що водій ОСОБА_1 порушив п. 2.4 та п. 12.4 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - ПДР України), внаслідок чого скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач вважає постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у своїй постанові не наклав адміністративне стягнення за кожне правопорушення окремо.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Аналізуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що умовою надання адміністративним судом захисту прав є встановлення їх порушення відповідачем, який перебуває у відповідних публічних правовідносинах із позивачем, проте своїми протиправними рішеннями, діями (бездіяльністю) впливає на його обов'язки, права чи інтереси.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Предметом розгляду у даній справі є постанова інспектора поліції по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про накладення адміністративного стягнення передбаченого ч. 3 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем у справі зазначено - Інспектор Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябий Олександр Сергійович.
В силу п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В силу ч. ч. 1-2 статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Таким чином, за приписами ст. 222 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, зокрема ч.3 ст. 122 та ч.1 ст.126 покладено на органи Національної поліції.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно ч.1 ст.13 Закону України "Про Національну поліцію" систему поліції складають:
1) центральний орган управління поліцією;
2) територіальні органи поліції.
Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (ч.1 ст.15 ЗУ "Про Національну поліцію").
Відповідно до ч. 1 ст. 17 цього Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Приписами ч. 3 ст. 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч.3 ст. 122 та ч.1 ст.126 КУпАП інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів.
Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені зокрема ч.3 ст. 122 та ч.1 ст.126 КУпАП.
Відповідно до ст.ст. 25, 26, 42 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року по справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 року по справі №724/716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Так, Верховний Суд у вказаній справі виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що органом Національної поліції, у даній справі, є Департамент патрульної поліції, від імені якого інспектор Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябий Олександр Сергійович уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Однак, Департамент, як суб'єкт владних повноважень, до участі у розгляді цієї адміністративної справи, судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом проведено також не було.
Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача - Інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича.
Належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, оскільки, Інспектор Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябий Олександр Сергійович - є посадовою особою.
Тобто, у даному випадку суд першої інстанції повинен був за правилами ст.48 КАС України змінити первісного відповідача належним або залучити як другого відповідача.
Поряд з цим, Департамент патрульної поліції Національної поліції України до участі у справі в якості належного відповідача судом першої інстанції залучено не було.
За приписами ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховним Судом у постанові від 02 вересня 2020 року по справі №162/445/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Верховним Судом у вказаній справі зазначено, що "суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримав, та, вирішуючи спір за позовом про скасування постанови від 07.05.2016 року № 002298 по справі про адміністративне правопорушення, пред'явленим до головного державного інспектора Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області Токарчука С.В. не з'ясував, хто є належним відповідачем у справі та, за очевидної необхідності, не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача".
У даному випадку, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача, оскільки ч. 7 ст. 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Згідно ч. 7 ст. 48 КАС України, заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Верховний суд у постанові від 17 вересня 2020 року по справі №742/2298/17 зазначив наступне: "… позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі, й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду".
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості, в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень, виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем чи залучити співвідповідача.
Так само, в силу приписів ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2019 року по справі №826/12172/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи порушено вимоги процесуального права, оскільки відповідач, до якого позивач звернувся до суду з даним позовом, не є належною особою до якої може бути пред'явлено позов у спірних правовідносинах.
Отже, враховуючи ту обставину, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
Щодо решти доводів апеляційної інстанції, то вони не мають суттєвого значення для вирішення питання, оскільки, як вже зазначено колегією суддів, позов пред'явлено не до належної особи.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, з підстав того, що позов заявлено до не належного відповідача.
Згідно з пунктом другим ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 229, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 16 жовтня 2020 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції у Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Рябого Олександра Сергійовича про скасування постанови - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.