Справа № 640/217/21 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
26 травня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
при секретарі - Казюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зупинення дії наказу, зобов'язання вчинити дії, заборони вчиняти дії,-
У січні 2021 року Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, поданою до подання позовної заяви, у якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії пунктів 3, 4 наказу Міністерства юстиції України № 3868/5 від 06 листопада 2020 року (з урахуванням змін, внесених наказом від 18 грудня 2020 року № 4382/5), якими анульовано доступ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 5324) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та вирішено направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, - до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування пункту 2 в частині скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса ОСОБА_1 від 15 червня 2020 року № 10741070074004438, пункту 3, пункту 4 наказу Міністерства юстиції України № 3868/5 від 06 листопада 2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року заяву про вжиття заходів забезпечення позову задоволено повністю:
- зупинено дію пунктів 3, 4 наказу Міністерства юстиції України № 3868/5 від 06 листопада 2020 року (з урахуванням змін, внесених наказом від 18 грудня 2020 року № 4382/5), якими анульовано доступ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 5324) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та вирішено направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, - до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування пункту 2 в частині скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса ОСОБА_1 від 15 червня 2020 року № 10741070074004438, пункту 3, пункту 4 наказу Міністерства юстиції України № 3868/5 від 06 листопада 2020 року.
- зобов'язано Міністерство юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань негайно із моменту прийнятті ухвали суду.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним наказом відповідача заявника позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому наголосив, що у заявника є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне зупинення її професійної діяльності на підставі оскаржуваного наказу
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі В обґрунтування своєї позиції зазначає, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення позову. Наголошує, що позивач вправі здійснювати нотаріальну діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав та їх обтяжень.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що у даній справі оскаржується наказ Міністерства юстиції України про анулювання доступу позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а не про тимчасове припинення такого доступу, що свідчить про позбавлення ОСОБА_1 доступу до професії.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню в частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Водночас, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим, суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки зазеначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.
Тому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, пунктами 3, 4 наказу Міністерства юстиції України від 06 листопада 2020 року № 3868/5:
- анульовано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- направлено до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказував на неможливість ефективного захисту та поновлення порушених прав у разі невжиття таких заходів.
Надаючи оцінку відповідним доводам апелянта, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 наголошував на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
У контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із частиною 4 статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що враховуючи наведену норму, заявник не може займатись іншою оплачуваною роботою, окрім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
У відповідності до статті 32 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
Отже, оскаржуваним наказом відповідача заявника позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у заявника є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне зупинення її професійної діяльності на підставі оскаржуваного наказу.
При цьому, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив про те, що у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 826/15847/17 викладено правову позицію щодо правомірності вжиття заходів забезпечення позову аналогічних спорів шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України про обмеження доступу державних реєстраторів - нотаріусів до відповідних реєстрів.
Разом з тим, посилання суду першої інстанції на вказану вище постанову Верховного Суду від 02 травня 2018 року та посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду викладені у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 640/6000/19 колегія суддів вважає помилковими, оскільки у згаданих справах предметом оскарження були накази Міністерства юстиції України саме про тимчасове блокування доступу нотаріуса до відповідного реєстру, а не анулювання такого доступу з подальшим направленням до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дія оскаржуваного наказу в частині тимчасового блокування доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фактично унеможливлює здійснення заявником професійної діяльності за наявності відповідного свідоцтва, отже, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, відновлення яких стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що, як було зазначено раніше, відповідно до приписів ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, пунтк третій вказаної статті, який передбачав забезпечення позову шляхом встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії було виключено на підставі Закону № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Здійснивши системний аналіз викладених вище приписів КАС України, судова колегія приходить до висновку про те, що чинним процесуальним законодавством не передбачено правових підстав для забезпечення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
За таких обставин, задовольняючи подану Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову в частині зобов'язання Міністерства юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань негайно із моменту прийняття ухвали суду, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню у вказаній частині.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України у згаданій редакції визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки при постановленні оскаржуваної ухвали не врахував відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року - скасувати в частині зобов'язання Міністерства юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань негайно із моменту прийняття ухвали суду
Прийняти у вказаній частині нову ухвалу, якою у задоволенні заяви Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до Міністерства юстиції України шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено "27" травня 2021 року.