П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/15112/20
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі -Яценюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
В грудні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (надалі - відповідач, ГУ ДМС), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області №242 від 17.12.2020 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ГУ ДМС в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ОСОБА_2 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГУ ДМС в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Вважаючи наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином Республіки ОСОБА_3 , місце народження: Буко-Зау/Кабінда, за національністю - житель Анголи, віросповідання християнин - католик, етнічна належність - баконго, неодружений.
У січні 2014 року виїхав з країни постійного проживання легально, на підставі паспортного документу та оформленої одноразової візи.
27.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17.12.2020 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.165-177).
17.12.2020 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято Наказ №242 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.184) на підставі п.п.4, 6 ст.8 Закону та п.п.4.3, 4.4 Правил №649.
02.12.2020 року ГУ ДМС України в Одеській області на адресу позивача направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.182-183).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факти, повідомлені позивачем, не є підставою для оформлення документів та визнання його біженцем у відповідності до умов, передбачених п.1 ч.1 Закону №3671, або надання додаткового захисту, а тому заява позивача, подана до міграційного органу, є очевидно необґрунтованою, що відповідно до ч.6 ст.8 Закону є підставою для відмови йому в оформленні документів для вирішення порушеного ним питання.
Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI).
За наведеними у пунктах 1, 4 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI визначеннями, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону №3671-VI, за змістом якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.
Порядок попереднього розгляду заяв визначений у статті 8 Закону №3671-VI та, серед іншого, передбачає, що протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Це слідує з положень частини 2 статті 9 Закону №3671-VI та пункту 5.1 Розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:
- всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;
- відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди;
- особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
З аналізу наведених законодавчих норм слідує, що на стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ ДМС в Одеській області позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на стадії попереднього розгляду заяви, через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань
Як було зазначено вище, поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця є обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань.
Крім того, судова колегія зазначає, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником та її дітьми. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Отже, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю й свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Відповідно до матеріалів особової справи, позивач вказує, що 2017 році - в період вбивства його батька у нього виникли причини, через які він наразі не бажає повертатись до країни громадянської належності. Таке небажання позивача повертатись до країни громадянської належності обґрунтовано тим, що у вересні 2017 року невідомі особи викрали його батька, тортували та вбили його. Вбивство було скоєно у м.Кабінда. Причини вбивства та викрадення батька позивачу не відомі. Ця інформація стала відома йому за слів сестри. Крім того, позивач зазначає, що у 2018 році зник його брат, він був активістом неофіційного групування U.C.I., брат захищав права людей (а.с.128).
Крім того, позивач також вказує, що він не зазнавав погроз, його особисті права не порушувались, йому не відомі негативні наслідки повернення до країни громадянської належності, погрози від представників державних структур були відсутні. Інші родичі позивача погроз або переслідувань не зазнають (а.с.131).
Крім того, позивач, незважаючи на побоювання зазнати загрози га території країни громадянської належності, під час перебування на території України в 2018 році оформив паспортний документ від 12.04.2018 року у відповідному дипломатичному представництві країни громадянської належності, не зазнаючи жодних проблем при відповідному зверненні та отриманні відповідних послуг.
Вищевказане свідчить про можливість отримання адміністративних послуг з боку держави, що, в свою чергу, підтверджує те, що позивач не перебуває в офіційному розшуку та щодо нього не здійснюється судове провадження на території громадянської належності. А це є очевидним доказом того, що позивач продовжує користуватися захистом країни походження.
Вищенаведене свідчить про те, що побоювання позивача є очевидно необґрунтованими.
Проте судова колегія зауважує, що причини звернення позивача із заявою про набуття міжнародного захисту, за словами позивача, виникли після смерті батька у 2017 році, але саме звернення до ДМС було у 2020 році. Таким чином, враховуючи значний часовий проміжок між вказаними подіями свідчить про незацікавленість позивача у питанні найшвидшого отримання будь-якого захисту, та дає підстави для висновку про відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності. Натомість це підтверджує слова позивача про те, що його звернення обумовлено бажанням отримати документ для легального перебування в Україні.
Крім того, судова колегія враховує висновки викладені в постанові Верховного Суду у справі №420/3258/19 від 17.12.2020 року, зокрема, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необґрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Проте, на відміну від обставин, викладених у вищевказаній справі, у даній справі позивачем при зверненні до органів ДМС не було зазначено обґрунтованих посилань на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З огляду на вищезазначене, заява позивача, подана до міграційного органу, є очевидно необґрунтованою, а тому, міграційним органом правомірно прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що виїзд позивача з Анголи до України та звернення до ГУ ДМС в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені суто особистими мотивами, позивач є особою, яка добровільно залишила країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця». А отже, факти, повідомлені позивачем, не є підставою для оформлення документів та визнання його біженцем або надання додаткового захисту. А тому, заява позивача, подана до міграційного органу, є необґрунтованою, а прийнятий відповідачем наказ №242 від 17.12.2020 року є правомірним.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.