П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/13042/20
Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
Дата і місце ухвалення 27.01.2021р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2020 року №15-14973/113-20-СГ, яким було вирішено відмовити йому у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність розташованої на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1,2608 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2020 року №15-14973/113-20-СГ, яким було вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність розташованої на території Олександрійської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки 1,2608 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.04.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту) з урахуванням зазначених в рішенні суду висновків.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь позивача понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
Апелянт зазначив, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, тоді як у резолютивній частині рішення зобов'язав відповідача повторно розглянути його заяву від 27.04.2020 року. Апелянт вказує на неузгодженість мотивувальної та резолютивної частині рішення суду першої інстанції.
При цьому апелянт вважає, що в даному випадку наявні всі підстави саме для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з огляду на повторну відмову у його наданні, яку визнано судом протиправною. На думку апелянта, суд при вирішенні справи повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача.
Апелянт також не погодився з висновком суду першої інстанції стосовно зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не зазначено жодних обґрунтувань стосовно стягнення саме 2000 грн., а не 13200 грн., відповідно до наданих позивачем документів.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року в частині та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме:
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів).
стягнути з відповідача на його користь судові витрати, в тому числі сплачену суму судового збору у розмірі 840, 80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13200 грн.
зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки, встановлені судом в порядку ст. 382 КАС України.
Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Згідно ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області в апеляційному порядку не оскаржувалось, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 27.04.2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту) (а.с.10).
До поданого клопотання позивач додав копії наступних документів: паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.
27.05.2020 року за наслідками розгляду вказаного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області видано наказ №15-9514/13-20-СГ про відмову у наданні дозволу на поділ земельної ділянки площею 2,5216 га, що перебуває у державній власності, із цільовим призначенням землі запасу, розташованої на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту), з підстав того, що клопотання не відповідає вимогам чинного законодавства; в наданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність в користуванні позивача даної земельної ділянки.
Вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-9514/13-20-СГ від 27.05.2020 року був оскаржений позивачем в судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року, яке набрало законної сили, було визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 27.05.2020 року № 15-9514/13-20-СГ та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.04.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту). В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2020 року №15-14973/113-20-СГ, за наслідками повторного розгляду клопотання позивача від 27.04.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту), у наданні такого дозволу було відмовлено.
Підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою вказано: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного позивачем наказу з огляду на те, що відповідачем відмовлено позивачу у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки без жодного обґрунтування підстави такої відмови.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Також суд зазначив, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Аналізуючи положення ст.79-1 ЗК України щодо порядку формування земельних ділянок та ст. 25 Закону України «Про землеустрій», суд першої інстанції дійшов висновку, що ст.118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки, які на момент подання клопотання не є сформованими як об'єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Суд зазнначив, що останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст.118 ЗК України порядку.
В даному випадку, відмовляючи позивачу у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з метою подальшої передачі у власність, відповідач не довів належними та допустимими доказами факт невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
При цьому, з аналогічних підстав позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській Області від 27.05.2020 року № 15-9514/13-20-СГ, і таку відмову визнано протиправною у судовому порядку рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року у справі №420/5119/20.
З огляду на викладене судом першої інстанції було визнано обґрунтованими вимоги позивача та визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2020 року №15-14973/113-20-СГ.
Підстав для визнання рішення Одеського окружного адміністративного суду в цій частині незаконним та необґрунтованим не має.
В свою чергу, надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов висновку про її обґрунтованість та відповідність меті належного захисту прав позивача, а тому визнав її такою, що підлягає задоволенню, однак у резолютивній частині рішення вирішив зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.04.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту) з урахуванням зазначених в рішенні суду висновків.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо наявності невідповідності висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення його резолютивній частині.
Надаючи правову оцінку вказаній вимозі позивача, колегія суддів зазначає наступне:
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.
Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
У відзиві на апеляційну скаргу апелянт посилався на те, що постановою КМУ від 16.11.2020 року № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» передбачено передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до ст. 117 Земельного кодексу України. При цьому зазначено, що наказом від 15.12.2020 року № 80-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» Головним управлінням було передано Фонтанській сільській раді Лиманського району Одеської області земельні ділянки загальною площею 237,2915 га у комунальну власність.
Згідно наданого відповідачем акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 15.12.2020 року та додатку до нього, земельна ділянка з кадастровим номером 5122780200:01:001:1841, площею 2,5216 га включена до переліку земельних ділянок, які згідно наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.12.2020 року № 80-ОТГ передані у комунальну власність Фонтанській сільській раді Лиманського району Одеської області.
В свою чергу, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122780200:01:001:1841, площею 2,5216 га зареєстрована 18.01.2021 року за територіальною громадою в особі Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області та перебуває у комунальній власності.
В свою чергу, згідно положень Земельного кодексу України до повноважень органів Держгеокадастру належить розгляд питань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення саме державної форми власності.
Однак, в даному випадку з огляду на те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення судом першої інстанції вже була передана у комунальну власність і таке право зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, надання дозволу на розробку документації із землеустрою вже не належить до повноважень відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а тому суд позбавлений можливості задовольнити вимогу позивача щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати відповідний дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за цільовим призначенням землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Вказане не було враховано судом першої інстанції при постановленні рішення у справі.
Однак, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, зобов'язання судом першої інстанції відповідача повторно розглянути заяви позивача від 27.04.2020 року є належним способом захисту порушеного права.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, відповідно до ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції від 27.01.2021 року у відповідній частині, що стосується вимог про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів) та викласти її у редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.
Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн., сплаченого до суду першої інстанції та в сумі 1261,20 грн., сплаченого до суду апеляційної інстанції, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26 100 грн., колегія суддів зазначає наступне:
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 55382 від 24.11.2020 року.
З огляду на часткове задоволення судом першої інстанції вимог позивача, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області підлягає сума сплаченого позивачем до суду першої судового збору в розмірі 420,40 грн.
При зверненні з апеляційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 47388 від 05.03.2021 року.
Враховуючи те, що за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів вважає що відповідно до ст. 139 КАС України понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги відшкодуванню з відповідача не підлягають.
З матеріалів справи встановлено, що звертаючись з позовом до суду першої інстанції позивач також просив стягнути на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного:
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч.ч. 1-5 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Частиною 7 цієї статті передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 11 статті 139 КАС України визначено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
В свою чергу, згідно з ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI ) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Звертаючись із вимогою до суду першої інстанції про стягнення з відповідача у справі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13200 грн., представник позивача подав до суду першої інстанції наступні документи: договір про надання правової допомоги від 08.01.2020 року № 4/4, укладений з адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2228 від 26.06.2012 року), опис юридичних послуг, наданих адвокатом, акт прийому передачі від 24.11.2020 року, який є додатком 2 до договору про надання правової допомоги від 08.01.2020 року № 4/4, прибутковий касовий ордер на суму 13200 грн.
Згідно договору про надання правової допомоги від 08.01.2020 року, між сторонами погоджено такі гонорарні відносини:
1. Зустріч та усна консультація з клієнтом - 500 грн./1 одна година;
2. Складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 800 грн. один документ/ 1 година;
3. Написання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду - 4 год. - 12000 грн., один документ /5 годин;
4. Написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 800 грн. один документ/ одна година;
5. Участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції - 2800 грн. одна година/одне засідання;
6. Написання відповіді на відзив/відзиву/ заперечення в судах першої інстанції - 3000 грн. один документ/ дві години;
Згідно опису юридичних послуг, наданих позивачу адвокатом, між сторонами погоджено наступний розрахунок вартості послуг адвоката:
1. Зустріч та усна консультація з клієнтом - 800 грн. одна година;
2. Складання та підготовка клопотання, запиту до ГУ Держгеокадастру в Одеській області - 800 грн. одна година;
3. Написання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду - 12000 грн. один документ/4 год.
4. Написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 800 грн. один документ/одна година;
5. Участь адвоката у судових засіданнях в Одеському окружному адміністративному суді - 2800 грн. одна година;
6. Написання відповіді на відзив - 3000 грн. один документ/ дві години.
В свою чергу, згідно акту прийому передачі, наданому до суду, на виконання п. 3 Договору про надання правової допомоги № 4/4 від 08.01.2020 року між адвокатом та позивачем передано та прийнято юридичні послуги, погоджено наступний розрахунок вартості послуг адвоката:
1. Зустріч та усна консультація з клієнтом -одна година -800 грн.
2. Написання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду - 5 годин - 12000 грн.
3. Написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження - 800 грн. - одна година.
Всього - 13 200 грн.
До суду апеляційної інстанції в обґрунтування заявленої суми до відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 12 900 грн. апелянтом подано також акт-прийому-передачі юридичних послуг від 05.03.2021 року (додаток № 3 до договору про надання правової допомоги № 4/4 від 08.01.2020 року), згідно з яким позивачу передано та прийнято наступні юридичні послуги:
1. Зустріч та усна консультація з клієнтом по апеляційній скарзі -одна година -800 грн.
2. Написання апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду - 7 годин - 12000 грн.
Заперечуючи проти стягнення зазначеної суми витрат на правничу допомогу, відповідач посилався на те, що представником позивача не належним чином враховано витрачений ним час на вчинення дій, пов'язаних із підготовкою та розглядом справи, так як написання позовної заяви та апеляційної скарги, не займає такої кількості часу, яку зазначає представник апелянта в акті прийому-передачі юридичних послуг.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, згідно якої при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Проаналізувавши надані у підтвердження витрат на професійну правничу допомогу описи юридичних послуг, наданих адвокатом позивачу та акти прийому-передачі таких послуг, а також подані ним документи на предмет співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем сума не відповідає критерію розумності та співмірності.
Колегія суддів враховує, що дана адміністративна справа є справою незначної складності та з урахуванням сталої практики Верховного Суду у справах даної категорії не потребує значного часу для підготовки правової позиції. З огляду на зазначене час витрачений адвокатом на написання та підготовку позовної заяви, клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням сформованої позиції позивача у даній справі, на думку колегії суддів, є завищеним.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що справедливим і співмірним є стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи № 420/13042/20, у розмірі 2000 грн.
В свою чергу, з огляду на висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в частині задоволення позовних вимог, підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, пов'язаних з апеляційним переглядом справи, відсутні.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне:
Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах встановлено статтею 382 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання ГУ Держгеокадастру в Одеській області надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, колегія суддів не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з наданих відповідачем доказів вбачається, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року в частині зобов'язання повторно розглянути заяву позивача від 27.04.2020 року вже виконано Головним управлінням Дердгеокадастру в Одеській області, про що свідчить наказ відповідача від 24.02.2021 року № 15-1132/13-21-СГ, долучений до матеріалів справи.
Зазначене також вказує на відсутність підстав для застосування судом заходів судового контролю за виконанням рішення суду.
Згідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення суду першої інстанції в частині надання оцінки позовній вимозі ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 1,2608 га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:001:1841 (загальна площа 2,5216 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів) в редакції даної постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук