П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1776/21
Головуючий в І інстанції: Малих О.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 26.03.2021 р. м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2021 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Миколаївської міської ради, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради щодо розгляду та неприйняття рішення за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 24.04.2020 року; зобов'язати Миколаївську міську раду прийняти на черговому пленарному засіданні сесії рішення по суті заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 24.04.2020 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та роз'яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції, наголошуючи на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, а також неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Колегія суддів зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Звертаючись із заявленим позовом, позивач вказує на те, що 24.04.2020 року вона звернулась до Миколаївського міського голови Сенкевича О.Ф. із заявою про продовження строку договору оренди земельної ділянки, що була надана їй для обслуговування торгівельного кіоску поблизу житлового будинку АДРЕСА_1 , за № 10347 від 2705.2014 року, строк дії якого закінчувався 25.10.2020 року.
Позивач зазначає, що 27.01.2021 року звернулась до міського голови із заявою щодо надання інформації про розгляд її заяви від 24.04.2020 року та отримала відповідь на свою заяву лише 01.03.2021 року, з якої вбачається, що у зв'язку із внесенням змін до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у міського голови відсутні повноваження підписувати додаткову угоду про поновлення договору оренди, а питання укладення договору оренди землі на новий строк може бути вирішено шляхом прийняття рішення Миколаївською міською радою.
Позивач вважає бездіяльність Миколаївської міської ради з розгляду її заяви про продовження строку оренди земельної ділянки незаконною, оскільки порушені права та законні інтереси позивача.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені до суду.
Тобто, у даній справі позивач просить захистити її право на продовження строку договору оренди земельної ділянки.
За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом частини другої статті 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.
Згідно із частинами другою та третьою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З аналізу положень указаних норм законодавства вбачається, що зміст прав та обов'язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі.
В свою чергу, відносини, пов'язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Після укладення договору оренди землі у позивача виникли цивільні права, а саме права оренди земельної ділянки, які позивач і просить захистити звертаючись із заявленим позовом.
Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту її приватних інтересів, а тому, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права і з урахуванням суб'єктного складу сторін заявлений позов має вирішуватися за правилами ЦПК України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства України.
При цьому, ч. 6 ст. 170 КАС України зобов'язує суд роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити із роз'ясненням позивачу права на звернення в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 240, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 27.05.2021 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька