27 травня 2021 р. Справа № 480/5086/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткового судового рішення в адміністративній справі за апеляційною скаргою Сумського міського голови на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 та додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повні тексти складено 27.01.21 та 05.02.2021 року відповідно по справі № 480/5086/20
за позовом ОСОБА_1
до Міського голови м.Суми Лисенка Олександра Миколайовича
про визнання протиправним та скасування розпорядження,стягнення моральної шкоди,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до міського голови м.Суми Лисенка Олександра Миколайовича про визнання протиправним та скасування розпорядження від 22.06.2020 № 232-К про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, стягнення моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що спірним розпорядженням до нього, як до начальника відділу інформаційних технологій та комп'ютерного забезпечення Сумської міської ради, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов'язків, а саме: несумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, бездіяльність та безпідставне затягування термінів по виконанню заходів Міської програми «Автоматизація муніципальних телекомунікаційних систем на 2017-2019 роки в м. Суми». При цьому в розпорядженні конкретно не зазначено які посадові обов'язки позивачем належно не виконані та в чому саме полягає це невиконання. Крім того, відповідачем пропущений строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до міського голови м.Суми Лисенка Олександра Миколайовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м. Суми від 22.06.2020 № 232-К про застосування до начальника відділу інформаційних технологій та комп'ютерного забезпечення ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Сумської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3200 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Сумської міської ради витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, та скасувати додаткове рішення суду першої інстанції.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021 року апеляційну скаргу Сумського міського голови залишено без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 та додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 по справі № 480/5086/20 залишено без змін.
21.05.2021 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття додаткового судового рішення у справі про стягнення з Виконавчого комітету Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 04057942) судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява про прийняття додаткового судового рішення по справі щодо розподілу судових витрат підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 13.05.2021 року не вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того колегія суддів звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги подано наступні документи: копію договору №1304/21 про надання правової допомоги від 13.04.2021 року укладеного між позивачем та адвокатським об'єднанням "Маківського", додаткова угода №1 від 13.04.2021 року до договору №1304/21 від 13.04.2021 року в якій погоджено вартість юридичної допомоги з підготовки проекту відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 1300 грн., та участь в одному судовому засіданні 600 грн., рахунки №43 від 14.04.2021 року та №58 від 14.05.2021 року на суму 1300 грн., та 600 грн. відповідно, квитанція №79СН-244К-Н2МН-4439 від 14.04.2021 про сплату 1300 грн згідно договору про надання правової допомоги №1304/21 від 13.04.2021 року, квитанція №ЕМК9-3ХРА-62СА-ХРВВ від 14.05.2021 про сплату 600 грн згідно рахунку №58, акт приймання наданих послуг по договору №1304/21 від 13.04.2021 року про надання правової допомоги від 17.05.2021 року в загальній сумі 1900 гривень.
Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість наданої заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та як наслідок, необхідність її задоволення в повному обсязі.
Наведене узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 23.05.2018 року по справі №820/2262/17 та від 31.07.2018 року по справі №820/4263/17.
Відповідно до п. 3 ч.1. ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Керуючись ст. ст. 243, 252, 292, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткового судового рішення - задовольнити частково.
Прийняти додаткову постанову, якою здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути з Сумської міської ради ( майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 23823253) за рахунок бюджетних асигнувань витрати, на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) у розмірі 1900 (одна тисяча дев'ятсот) гривень 00 копійок.
Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.
Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Макаренко Я.М.
Повний текст додаткової постанови виготовлений 27.05.2021.