24 травня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2747/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 30.10.2020 №б/н про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту Дерно Олицької селищної ради Волинської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 як учасник бойових дій звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту Дерно Олицької селищної ради Волинської області.
Проте, наказом від 30.10.2020 №864-УБД відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв'язку з невідповідністю земельної ділянки вимогам пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Позивач вважає таке рішення ГУ Держгеокадастру у Волинській області необгрунтованим та протиправним, оскільки вони суперечать вимогам статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
На підставі вищевикладеного просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 23.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області правомірно відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту Дерно Олицької селищної ради Волинської області, оскільки місце розташування бажаної земельної ділянки не відповідає вимогам пункту сьомого статті 118 ЗК України, зокрема вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
На підставі вищевикладеного просив відмовити у задоволенні позову.
Інших заяв (відповідь на відзив, заперечення) по суті справи на адресу суду не надходило, відтак сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, судом встановлено наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.04.2015 (а. с. 10) звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту Дерно Олицької селищної ради Волинської області.
Наказом від 30.10.2020 №864-УБД ГУ Держгеокадастру у Волинській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв'язку з невідповідністю земельної ділянки вимогам пункту 7 статті 118 ЗК України.
Вважаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним, позивач звернулася до суду за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд встановив наступне.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надається першочергове право на забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб, відтак ГУ Держгеокадастру у Волинській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Як передбачено частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ГУ Держгеокадастру у Волинській області наказом №864-УБД від 30.10.2020 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі того, що місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства не відповідає пункту сьомому статті 118 ЗК України.
Разом з тим, відповідачем ні в оскаржуваному наказі, ні у відзиві на позовну заяву не зазначено конкретні підстави для відмови позивачу у погодженні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на який ГУ Держгеокадастру у Волинській області посилається як на доказ невідповідності вимогам пункту сьомого статті 118 ЗК України.
Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, наведена у наказі підстава про невідповідності вимог пункту 7 статті 118 ЗК України, не може вважатись належною, оскільки вона не підтверджується письмовими доказами.
Отже, при прийнятті оскаржуваного наказу від 30.10.2020 ГУ Держгеокадастру у Волинській області допустило порушення норм статей 116, 118 ЗК України та статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки ОСОБА_1 , як учасник бойових дій має першочергове право на отримання відповідної земельної ділянки та розгляд його заяви, а положеннями частини сьомої статті 118 ЗК України визначені виключні підстави для відмову у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000 (заява №33202/96) Європейський Суд зазначив, що поняття «майно» у статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як «майно» в цілях даного положення.
Зміст конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду від 29.11.1991 у справі ««Пайн Веллі Девелопментс ЛТД» та інші проти Ірландії» (заява №12742/87) зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Також в цьому рішенні Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому.
Таким чином, враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у безоплатну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, позивач як учасник бойових дій мав правомірні очікування на реалізацію свого законного права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, тобто, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Проте, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, повноваження відповідача у даних спірних правовідносинах не є дискреційними.
Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд наголошує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області вчинити певні дії, а саме надати відповідний дозвіл.
При цьому, суд виходить того, що стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а стаття 122 цього ж Кодексу - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Згідно вимог частини четвертої статті 122 ЗК України питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції ГУ Держгеокадастру у Волинській області, яке, в свою чергу, безпідставно відмовило позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
Разом з тим, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до вимог частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення.
Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Частиною першою, другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідач не довів суду, що прийняте ним оскаржуване рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою ґрунтується на нормах чинного законодавства; воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування наказу №864-УБД від 30.10.2020 про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , учасника бойових дій, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту Дерно Олицької селищної ради Волинської області.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №864-УБД від 30.10.2020 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту Дерно Олицької селищної ради Волинської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя О.А. Лозовський