м. Вінниця
26 травня 2021 р. Справа № 120/874/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 0883572, адреса: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, Вінницька область, 21007) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернуся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати йому за період з 17.08.2014 року по 23.08.2018 року індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані у зазначений період календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача та вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України протиправно не проведено остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
01.03.2021 року на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачу було припинено право на отримання відпустки як учаснику бойових дій, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в зв'язку із знаходженням України в стані особливого періоду. Окрім того, представник відповідача зауважує на тому, що за період часу з 17.08.2014 року по 23.08.2018 року у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відсутні дані про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, у зв'язку з переданням відповідних документів на зберігання до Центрального архіву Національної гвардії України. Крім того зазначено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів для виплати грошової компенсації за неотримані відпустки як учаснику бойових. Разом із тим зазначено, що відповідачем підготовлено та направлено відповідний запит від 25.02.2021 року до Центрального архіву Національної гвардії України, відповідь на який буде надана додатково.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період з 17.08.2014 року по 23.08.2018 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України та 09.04.2015 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та не заперечується відповідачем.
Згідно з наказом начальника Західного Територіального управління Національної гвардії України від 20.08.2020 року № 54 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас відповідно пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "д", що також визнається відповідачем.
Вважаючи, що за період проходження військової служби, відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, а також не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно наданих на виконання вимог ухвали суду від 15.02.2021 року Центральним архівним відділом Національної гвардії карток на грошове забезпечення позивача, індексацію грошового забезпечення останньому: у 2014 році не нараховано; у 2015 році нараховано в грудні; у 2016 році нараховано з червня по листопад; у 2017 не нараховано.
Під час проходження військової служби додаткова відпустка позивачу за період з 2014 року по 2017 рік не надавалася та компенсація за неї не виплачувалася.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами статті 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регламентуються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі за текстом Закон № 1282-XII).
У розумінні статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
За приписом статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі за текстом Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Доказів на підтвердження того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказаний період не підлягав індексації у зв'язку зі зміною величини індексу споживчих цін, відповідачем не надано.
Разом з тим, як було встановлено судом згідно наданих Центральним архівним відділом Національної гвардії карток на грошове забезпечення позивача, індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 : у 2014 році не нараховано; у 2015 році нараховано в грудні; у 2016 році нараховано з червня по листопад; у 2017 не нараховано.
Доказів виплати індексації грошового забезпечення у 2018 році відповідачем до суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2014 року по 23.08.2018 року, за винятком місяців, коли індексація була виплачена, є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням виплачених сум.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за весь період проходження військової служби, суд звертає увагу на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі за текстом Закон № 2232-XII).
Положеннями статті 2 цього Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі за текстом Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Як передбачено пунктом 12 статті 12 вказаного Закону учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Стаття 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі за текстом Закон № 504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі за текстом Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Як передбачено абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За правилами пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
У відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі за текстом Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Як передбачено приписами статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Окрім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з урахуванням викладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Тобто, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Окрім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі за текстом Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Разом із тим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за період проходження служби.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Враховуючи встановлені обставини та наведені норми законодавства, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Разом з тим, як було зазначено судом, надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами статті 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Згідно посвідчення від 09.04.2015 року серії НОМЕР_3 встановлено, що статус учасника бойових дій позивач отримав саме 09.04.2015 року, тому на переконання суду, останній має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні відповідної відпустки починаючи з 2015 року.
Слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Згідно із частинами 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З урахуванням наведеного, у даному випадку, ефективним способом захисту порушених прав буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09.04.2015 року по 23.08.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Окрім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2014 року по 23.08.2018 року за винятком місяців, коли індексація була виплачена.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2014 року по 23.08.2018 року із врахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09.04.2015 року по 23.08.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09.04.2015 року по 23.08.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 0883572, адреса: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, Вінницька область, 21007).
Рішення в повному обсязі виготовлене: 26.05.2021 року, враховуючи терміни перебування головуючої судді у відпустці з 18.03.2021 року по 26.03.2021 року, з 17.05.2021 року по 21.05.2021 року та тимчасову втрату її працездатності з 29.03.2021 року по 16.04.2021 року.
Суддя Чернюк Алла Юріївна