вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/784/21
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Скай Полімер» (02095, м. Київ, вул. Трускавеиька, буд. 2А, прим. 7, код 42797299)
до
приватного підприємства «Авентин» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 6А, код 36758943)
про стягнення 1181551, 97 гривень
за участю представників учасників справи:
від позивача: Скороход І.М.;
від відповідача: не з'явився;
17.03.2021 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Скай Полімер» (далі по тексту - ТОВ «ТК «Скай Полімер»/позивач) про стягнення з приватного підприємства «Авентин» (далі по тексту - ПП «Авентин»/відповідач) заборгованості за договором поставки від 19.03.2019 № 173-19/03/2019 в розмірі 1181551, 97 гривень, з яких: 1127624,91 гривень основний борг, 13736,64 гривень пені, 40190,42 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору поставки від 19.03.2019 № 173-19/03/2019 відповідач за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 1127624,91 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/784/21; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.04.2021.
На адресу суду 07.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач визнав обліковану за ним суму основного боргу у стягуваному розмірі, але посилався на наявне у нього право утримання суми, що належить до сплати. Крім того, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %.
12.04.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, із запереченнями проти доводів відповідача наведених у відзиві.
Ухвалою суду від 14.04.2021, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 28.04.2021.
В судовому засіданні 28.04.2021 представником позивача подано заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме платіжного доручення про сплату судового збору за належними реквізитами Господарського суду Київської області.
Ухвалою суду від 28.04.2021, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 12.05.2021.
На адресу суду 11.05.2021 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 12.05.2021 з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на те, що за приписами частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою та наявність у матеріалах справи заяв по суті справи, із посиланням на докази та нормативне обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також те, що відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ТОВ «ТК «Скай Полімер» (постачальник) та ПП «Авентин» (покупець) 19.03.2019 укладено договір поставки № 173-19/03/2019 (далі - договір), з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених з даним договором товар в кількості, асортименті та по цінах вказаних у видаткових накладних на поставку товару, які є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно п. 3.1. договору ціна за одиницю товару та вартість поставки товару встановлюється у видаткових накладних на поставку товару, які є невід'ємною частиною даного договору.
Розрахунок за товар здійснюється шляхом передоплати 100% вартості товару у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника (п. 5.1. договору).
Згідно п. п. 5.2., 5.3. договору датою оплати є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Підставою для оплати товару є даний договір, видаткова накладна та рахунок на оплату товару.
У відповідності до п. 5.4. договору покупець здійснює оплату за товар протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату від постачальника.
Так, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без заперечень та зауважень товар на загальну суму 1344187,41 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних від 05.02.2021 № 299 на суму 220687,49 гривень та від 09.02.2021 № 318 на суму 1123499,92 гривень, які підписані обома сторонами та скріплені печатками обох сторін.
Згідно наявної у матеріалах справи банківської виписки по рахунку позивача 16.02.2021 та 17.02.2021 відповідачем перераховано на рахунок позивача 98000 гривень та 118562,50 гривень відповідно, із призначенням платежу - за поліетилен згідно рах. № 289 від 05.02.2021.
Позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов'язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару в повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача боргу в розмірі 1127624,91 гривень.
Відповідач у відзиві на позов не заперечив проти існування облікованої за ним основної суми боргу, зауважуючи при цьому, що позивачем не було виконано покладеного на нього п. 7.4. договору обов'язку щодо реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим відповідач скористався своїм одностороннім правом на утримання суми, що пдлягає сплаті за отриманий товар.
Проти вказаних заперечень позивач зазначив, що ним вчинені усі необхідні заходи задля вчасної реєстрації податкових накладних та станом на 05.03.2021 податкові накладні мають статус зареєстрованих, а доводи відповідача щодо права утримання плати за отриманий ним товар є безпідставними та не обґрунтованими.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що за умовами п. 5.1. розрахунок за товар здійснюється шляхом передоплати 100% вартості товару у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника.
При цьому, пунктами 5.3., 5.4. договору встановлено, що підставою для оплати товару є даний договір, видаткова накладна та рахунок на оплату товару. Покупець здійснює оплату за товар протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату.
Отже, як слідує з умов укладеного сторонами договору, встановлено форму оплати - попередня, а підставою для оплати товару є видаткова накладна та виставлений постачальником покупцю рахунок, оплата за якого має бути здійснена протягом трьох робочих днів з моменту його отримання покупцем.
Суд зазначає, що у матеріалах справи наявні рахунки на оплату від 05.02.2021 № 289 на суму 220687,49 гривень та від 08.02.2021 № 302 на суму 1123499,92 гривень, однак позивачем будь-яких доказів надсилання або вручення їх відповідачу до матеріалів справи не надано.
Водночас, позивач у позовній заяві зазначив, що вказані рахунки ним виставлено відповідачу 05.02.2021 та 08.02.2021, що в перебігу розгляду справи відповідачем не заперечувалось.
Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за видатковою накладною від 05.02.2021 № 299 сплив 10.02.2021, а за видатковою накладною від 09.02.2021 № 318 сплив 11.02.2021, та, відповідно, з 11.02.2021 та 12.02.2021 відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого обов'язку по оплаті отриманого ним товару.
Як вказує позивач та не заперечується відповідачем, останній за отриманий товар розрахувався частково та з порушенням строку визначеного сторонами в договорі, а саме: 16.02.2021 сплачено 98000 гривень та 17.02.2021 сплачено 118562,50 гривень за товар отриманий за видатковою накладною від 05.02.2021 № 299.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази належного виконання покупцем свого обов'язку в повному обсязі щодо оплати отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними.
Отже, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару становить 1127624,91 гривень.
При цьому, відповідач у відзиві на позов не заперечив з приводу існування основної суми боргу за отриманий ним товар за видатковими накладними від 05.02.2021 № 299 та від 09.02.2021 № 318 згідно договору поставки від 19.03.2019 № 173-19/03/2019.
Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Враховуючи наведене вище та те, що відповідач у відзиві визнав суму основного боргу перед позивачем, проте зобов'язання по сплаті заборгованості не виконав, а відтак вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором від 19.03.2019 № 173-19/03/2019 в розмірі 1127624,91 гривень є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та є такою, що підлягає задоволенню.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо виникнення у нього права утримання в односторонньому порядку суми податку на додану вартість з грошових коштів, що підлягають сплаті за отриманий товар.
Пунктом 7.4. договору, в редакції протоколу розбіжностей, встановлено, що постачальник зобов'язується зареєструвати податкову накладну в ЄРПН не пізніше останнього дня строку, що визначений Податковим кодексом України для такої реєстрації. В разі порушення постачальником обов'язку щодо реєстрації податкової накладної в єдиному державному реєстрі податкових накладних в строк встановлений в п. 201.10 ПКУ, з будь-якої причини, постачальник зобов'язаний не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання повідомлення про це від покупця (яке може бути здійснено в тому числі по електронній пошті) сплатити останньому штраф в розмірі суми податку на додану вартість, який входить до складу вартості відповідної партії товару, але який не включено до податкового кредиту, у зв'язку з відсутністю реєстрації податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних. В разі, якщо в зазначений вище строк покупцем не отримано відшкодування від постачальника, покупець має право в односторонньому порядку утримати суму відшкодування з грошових коштів, що підлягають сплаті покупцем за поставлений товар або утримати цю суму під час наступної поставки.
Водночас, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що станом на 05.04.2021 податковим органом в ЄРПН здійснено реєстрацію податкових накладних №№ 317, 329.
Отже, факт виконання позивачем умов п. 7.4. договору щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, чим спростовуються доводи відповідача про протилежне.
Водночас, суд зазначає, що саме відповідач порушив свої господарські зобов'язання, не виконавши обов'язку, передбаченого пунктом 5.4. договору, щодо оплати товару.
Поряд з цим, відносини податкового обліку та звітності регулюються Податковим кодексом України, який передбачає спеціальні санкції за прострочення або відсутність реєстрації податкових накладних, і вказані відносини, що не є предметом розглядуваної справи.
Щодо вимог про стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 13736,64 гривень пені та 40190,42 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних розрахованих за загальний період з 06.02.2021 по 15.03.2021.
Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язання по оплаті за товар, згідно умов даного договору, покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення оплати за товар від вартості неоплаченого в строк товару за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в строк товару з дня настання терміну оплати товару до дня його фактичної оплати.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
У відповідності до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч. 1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 зазначила про те, що частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з тим, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.
У пункті 30 названої постанови наведено висновок про те, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України у постанові від 01.07.2014 у справі №3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі №3-37гс13.
Як слідує з умов укладеного сторонами п. 7.2. договору погоджено, що в прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в строк товару з дня настання терміну оплати товару до дня його фактичної оплати.
Враховуючи те, що сторонами у договорі погоджено розмір процентів річних, які покупець має сплатити постачальнику, а не інший порядок нарахування цих процентів, то суд вважає, що позивач правомірно заявляє вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною 1 статті 251 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ч. 1 ст. 252 цього ж кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом оплата отриманого відповідачем товару, за видатковою накладною від 05.02.2021 № 299 мала бути здійснена у строк до 10.02.2021, а за видатковою накладною від 09.02.2021 № 318 у строк до 11.02.2021, та, відповідно, з 11.02.2021 та 12.02.2021 відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого обов'язку по оплаті отриманого ним товару.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та процентів за користування чужими грошовими коштами на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем невірно визначено момент виникнення у відповідача прострочення по оплаті товару, та не враховано, що дні часткової оплати у період розрахунку не включаються.
Тож, судом здійснено власний розрахунок пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, з урахуванням вірно визначеного початку періоду нарахування, та встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача пені та процентів за користування чужими грошовими коштами становить 12230,02 гривень та 35670,57 гривень відповідно, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 13736,64 гривень пені та 40190,42 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %, суд дійшов наступних висновків.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що: сума боргу була частково сплачена відповідачем; сума боргу визнана відповідачем та останній має намір здійснити її погашення в добровільному порядку; порушення строків оплати обумовлено тяжким матеріальним становищем, що спричинено поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19; позивачем не надано доказів на підтвердження понесених ним збитків, що призвели до погіршення фінансового стану, внаслідок прострочення зобов'язання відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16).
Однак відповідачем не обґрунтовано винятковості випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення з його сторони строків встановлених договором.
Суд враховує, що сума штрафних санкцій за порушення строків оплати товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого товару (1344187,41 гривень).
Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, а тому заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
А саме суд приймає рішення про стягнення з приватного підприємства «Авентин» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Скай Полімер» 1127624,91 гривень основного боргу, 12230,02 гривень пені, 35670,57 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 17632,88 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Скай Полімер» задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства «Авентин» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вул. Кургузова, будинок 6А, код 36758943) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Скай Полімер» (02095, місто Київ, вулиця Трускавецька, будинок 2А, приміщення 7, код 42797299) 1127624,91 гривень основного боргу, 12230,02 гривень пені, 35670,57 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами та 17632,88 гривень судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 25.05.2021.
Суддя Р.М. Колесник