Справа № 308/7638/18
Іменем України
12 травня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Мацунича М. В., Собослоя Г. Г.,
за участі секретарки судового засідання Терпай С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича, Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Андрейчук Олександр Михайлович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 листопада 2019 року, ухвалене суддею Деметрадзем Т.Р.,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В., Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позов обґрунтував тим, що 22 квітня 2016 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір про участь у вихованні та сплаті аліментів на дітей, відповідно до умов якого він зобов'язався щомісячно сплачувати кошти в розмірі 2 500 грн на кожну дитину. Третього липня 2018 року він довідався, що 25.06.2018 постановою старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Беляковим М.І. було відкрито виконавче провадження № 56655033 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. за № 668 від 20.06.2018 про стягнення з нього на користь відповідачки 94 449,90 грн та 9 444,99 грн збору/винагороди приватного виконавця.
Ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження, вважав, що виконавчий напис № 668 від 20.06.2018 приватного нотаріуса вчинено з порушеннями вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки стягнута з нього сума не є безспірною та в нотаріуса були відсутніми документи, які б свідчили про безспірний її характер.
Зазначав, що розмір суми у виконавчому написі та в письмовій вимозі не сходяться; він заперечує факт наявності заборгованості перед відповідачкою, але, навіть якщо така була б, ОСОБА_2 невірно розрахувала суму пені; розрахунок боргу щодо наявності начебто грошового зобов'язання і пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог відповідачки до нього. Окрім цього, розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за договором, суми боргу та пені у виконавчому напису зроблено ОСОБА_2 одноосібно без урахування його думки.
Також стверджував і те, що він не отримував жодних листів-вимог під розписку від стягувачки, а про наявність заборгованості, вчинення виконавчого напису дізнався лише з постанови про відкриття виконавчого провадження, яку 04.06.2018 знайшов, із-поміж десятків листів адресованих мешканцям гуртожитку, на його прохідній.
Посилаючись на наведені обставини просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, учинений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. за № 668 від 20 червня 2018 року, про стягнення з нього на користь відповідачки грошових коштів у розмірі 94 449,90 грн, а також вирішити питання про понесені судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, учинений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. № 668 від 20.06.2018, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 94 449,90 грн, виданого на підставі договору про участь у вихованні та сплату аліментів на дитину, посвідченого 22.04.2016 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Гуменюком В.В. за реєстровим № 876. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із цим рішенням суду представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Андрейчук О.М. подав на нього апеляційну скаргу.
Скаргу мотивував тим, що оскаржене рішення не є законним та обґрунтованим через порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, а також недоведеністю обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Посилався, що судом належним чином не враховано порушення ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором про участь у вихованні та сплату аліментів на дитину від 22.04.2016, у зв'язку з чим відповідно до умов цього договору станом на 30.04.2018 у нього виникла заборгованість у розмірі 185 349,90 грн, а саме з: - 45 000 грн простроченої суми аліментів на утримання дітей за період з 01.08.2017 по 30.04.2018; - 4 449,90 грн індексованої суми за період з травня 2016 року по травень 2018 року; - 101 925 грн нарахованої пені, згідно з пунктом 10 договору, за період з 01.08.2017 по 30.04.2018; - 33 975 грн нарахованої пені, за положеннями ч. 1 ст. 196 СК України, з 01.08.2017 по 30.04.2018.
Вказував, що ОСОБА_2 направлялась засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 на зазначену в цьому договорі його адресу, тобто АДРЕСА_1 , письмова вимога про виконання грошових зобов'язань від 16.05.2018, яка була йому вручена 18.05.2018. Також ця вимога надсилалась ОСОБА_1 і на його електронну адресу. Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і свідчать про отримання позивачем письмової вимоги про виконання ним грошових зобов'язань, та ці докази були передані нотаріусу разом із заявою про вчинення виконавчого напису.
Звертав увагу, що на день учинення спірного виконавчого напису жодних заперечень із приводу вказаної вище вимоги від позивача не надходило, а тому відповідачка правомірно скористалася своїм правом, передбаченим пунктом 7 договору та ч. 2 ст. 189 СК України, на звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису. Нотаріусом було дотримано всі вимоги закону, а до заяви про вчинення виконавчого напису було додано: оригінал нотаріально посвідченого договору про участь у вихованні та сплату аліментів на дитину від 22.04.2016; копію вимоги про виконання грошових зобов'язань від 16.05.2018 з додатками; копії опису вкладення у цінний лист від 17.05.2018 і квитанції ПН 215600426655 від 17.05.2018; розрахунки заборгованості по пені на обох дітей станом на 14.05.2018, а також розрахунок щорічної індексації суми аліментів. Ці документи в сукупності підтверджують безспірність заборгованості боржника.
Також наголошував апелянт, що суми коштів, які безпосередньо перераховані на картковий рахунок відповідачки та безпосередньо передані їй на утримання дітей, були враховані ОСОБА_2 в оплату заборгованості по аліментам за попередні періоди, а тому твердження про їх неврахування є безпідставним. До того ж судом не конкретизовано в рішенні, які саме сплачені ОСОБА_1 відповідачці суми коштів не були враховані під час учинення виконавчого напису нотаріусом.
За наведених обставин просив оскаржене рішення суду скасувати та в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Водночас просив поновити строк на апеляційне оскарження цього рішення суду першої інстанції.
Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду Готри Т.Ю. від 28 грудня 2019 року, зокрема поновлено представнику ОСОБА_2 - адвокату Андрейчуку О.М. строк на апеляційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 листопада 2019 року.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , а також треті особи приватний нотаріус Кішкін Д.В. та Ужгородський МВ ДВС, не скористалися.
У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Андрейчук О.М. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав наведених у ній.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. та представник Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) /правонаступник Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції в Закарпатської області/ в судове засідання не з'явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому їх неявка, на думку колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про участь у вихованні та сплату аліментів на дітей, посвідченого цього ж дня приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Гуменюком В.В. за реєстровим № 876.
Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 узяв на себе обов'язок передавати ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно (до 28 числа кожного місяця) кошти в розмірі 2 500 грн на кожну дитину, до набуття кожним із дітей повноліття (пункт 3 договору). Розмір аліментів підлягає щорічній індексації, відповідно до ст. 184 СК Украни (пункт 3.1. договору).
Згідно з пунктом 10 договору в разі невиконання, неналежного або несвоєчасного виконання батьком (боржником) умов даного договору та виникнення заборгованості з вини ОСОБА_1 , він зобов'язаний сплатити неустойку (пеню) в розмірі трьох відсотків від несплаченої суми аліментів та/або додаткових витрат на сина ОСОБА_4 за кожен день прострочення зобов'язання.
Також пунктом 7 договору передбачено право ОСОБА_2 на підставі ч. 2 ст. 189 СК України звернутися до нотаріуса про вчинення виконавчого напису в разі невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за цим договором щодо сплати аліментів та/або додаткових витрат на дітей (т. 2 а. с. 38).
За твердженням відповідачки ОСОБА_2 станом на 30.04.2018 у позивача ОСОБА_1 перед нею виникла заборгованість за невиконання умов зазначеного договору в розмірі 185 349,90 грн, а саме: 45 000 грн простроченої суми аліментів на утримання дітей за період з 01.08.2017 по 30.04.2018; 4 449,90 грн індексованої суми за період з травня 2016 року по травень 2018 року; 101 925 грн нарахованої пені, згідно з пунктом 10 договору, за період з 01.08.2017 по 30.04.2018, а також 33 975 грн нарахованої пені, за положеннями ч. 1 ст. 196 СК України, з 01.08.2017 по 30.04.2018. У зв'язку з цим 16 травня 2018 року нею направлено по пошті ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення вказаних порушень, а також направлено йому таку вимогу і по електронній пошті (т. 1, а. с. 9, 33-35, т. 2 а. с. 40-45).
Зважаючи на невиконання ОСОБА_1 у місячний термін зазначеної вимоги, 20 червня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. з заявою про вчинення виконавчого напису, в якій просила стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по сплаті аліментів лише в розмірі 94 449, 90 грн, з яких: 45 000 грн прострочена сума аліментів на утримання дітей за період з 01.08.2017 по 30.04.2018; 4 449,90 грн індексованої суми за період з травня 2016 року по травень 2018 року; по 22 500 грн нарахованої пені, згідно з пунктом 10 договору та положенням ч. 1 ст. 196 СК України, за період 01.08.2017 по 30.04.2018, з урахуванням обмежень, передбачених ст. 196 СК України, а також понесених нотаріальних витрат (т. 2 а. с. 39). Як наслідок цього ж дня, тобто 20.06.2018, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. здійснено виконавчий напис за № 668 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 цих коштів у розмірі 94 449.90 грн і 1 500 грн понесених нотаріальних витрат (т. 2 а. с. 37).
25 червня 2018 року постановою старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області Беляковим М.І. відкрито виконавче провадження, на підставі цього виконавчого напису нотаріуса за № 668 від 20.06.2018, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 94 449,90 грн, а також 9 444,99 грн виконавчого збору (т. 1 а. с. 7).
Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати декілька місць проживання.
Із матеріалів справи слідує, що зареєстрованим місцем проживання обох сторін у цій справі є АДРЕСА_1 . Це підтверджується, насамперед, відомостями з паспорту громадянина України ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 46), відомостями відділу обліку та моніторингу інформації місця проживання ОСОБА_2 , наданих місцевому суду ГУ ДМС України в Закарпатській області від 06.08.2018 (т. 1 а. с. 19), нотаріально посвідченим договором про участь у вихованні та сплату аліментів на дітей від 22.04.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 38).
Однак як убачається з матеріалів справи, зокрема, позовної заяви, відзиву на позов, апеляційної скарги та сторонами не заперечується, що фактичним їх місцем проживання є: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), а ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).
З огляду на це та з урахуванням презумпції правомірності дій працівників Укрпошти, допоки протилежне не буде спростоване, на переконання апеляційного суду, є слушними доводи позивача про не отримання ним від відповідачки письмової вимоги про усунення порушень умов даного договору, яка надіслана йому засобами поштового зв'язку на адресу не за місцем фактичного проживання, а за місцем реєстрації у АДРЕСА_1 , що також підтверджується відсутністю в матеріалах справи відомостей Укрпошти про особисте вручення цього поштового відправлення ОСОБА_1 та взагалі його вручення будь-якій особі, про що свідчить відповідне відстеження зі сайту Укрпошти (т. 1 а. с. 35, т. 2 а. с. 42). Поза розумним сумнівом апеляційний суд уважає недоведеним твердження відповідачки про те, що нею така вимога належним чином надсилалась позивачу і по електронній пошті 22.05.2018, оскільки відомостей про її достеменний зміст відправлений йому електронними засобами, доставлення і прочитання ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, та відправником такого електронного листа є особа - ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 33).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) було визначено умови вчинення виконавчих написів. Так, відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок учинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус управі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу наведених вище норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, окрім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Зважаючи на це, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Водночас законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Отже, з огляду на матеріали справи, умов нотаріально посвідченого договору про участь у вихованні та сплату аліментів на дітей від 22.04.2016 і вимог законодавства, заявлена ОСОБА_2 сума заборгованості, на переконання апеляційного суду, не є безспірною та на це належним чином не звернув уваги і не перевірив нотаріус під час учинення спірного виконавчого напису за таких обставин.
По-перше, пред'явлена ОСОБА_2 вимога до ОСОБА_1 та її заява нотаріусу про вчинення виконавчого напису містять різні за змістом суми заборгованості, тобто до позивача - на 185 349,90 грн, а заява нотаріусу - на 94 449.90 гривень.
По-друге, відповідачкою заявлено вимогу про існування перед нею несплаченого ОСОБА_6 основного боргу по аліментам за період з 01.08.2017 по 30.04.2018, тобто за 9 місяців, в загальній сумі 45 000 грн, що складається з щомісячного розрахунку по 2 500 грн на кожну дитину /(2 500 х 2) х 9 = 45 000/. Проте з наданого до матеріалів справи безпосереднього розрахунку ОСОБА_2 вбачається, що вона сама вказала про отримання нею від ОСОБА_1 за цей період у лютому 2018 року та у березні цього ж року, відповідно, 1 200 грн і 301,51 грн у рахунок сплачених аліментів (т. 1 а. с. 31, 32), а відтак заявлена нею основна сума боргу в розмірі 45 000 грн не відповідає дійсності та не є безспірною.
По-третє, зважаючи на помилковість розрахунку основної суми заборгованості, не може вважатися безспірною і правильно нарахованою за цей період сума пені, яку відповідачка згідно з обмеженнями, передбаченими ч. 1 ст. 196 СК України і на відміну від вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 101 925 грн і 33 975 грн, при зверненні до нотаріуса просила з нього стягнути вже лише двічі по 22 500 грн пені, тобто в межах 100 відсоткового начебто розміру основної заборгованості. При цьому, нарахований відповідачкою розрахунок пені за період з 01.08.2017 по 30.04.2018 за несвоєчасність сплати ОСОБА_1 аліментів у розмірі 101 925 грн відносно сина ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 14, т. 2 а. с. 43 на звороті)) і 33 975 грн щодо доньки ОСОБА_8 в розмірі 33 975 грн (т 1. а. с. 15, а.с. 43) і, як наслідок, з позивача за спірним виконавчим написом нотаріуса загалом стягнуто, з урахуванням обмежень ст. 196 СК України, пені 45 000 грн, не є правильним та безспірним. Оскільки розраховуючи за дев'ять місяців пеню за кожен день прострочення сплати аліментів ОСОБА_1 , відповідно один відсоток відносно доньки ОСОБА_8 та три відсотки щодо сина ОСОБА_7 за період з 01.08.2017 по 30.04.2018, ОСОБА_2 виходила із такого прострочення аж у 1 359 днів (30+61+89+120+151+181+212+242+273 = 1 359).
Однак колегія суддів із таким розрахунком днів погодитися не може керуючись таким.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року, справа № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за несплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток, тобто «заборгованість за місяць х на кількість днів заборгованості х 1 %».
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, що узгоджується, зокрема і з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 461/7406/18 (провадження провадження № 61-2128 св 20).
За наведених обставин колегія суддів уважає слушними доводи позивача ОСОБА_1 , що дана сума заборгованості за період з 01.08.2017 по 30.04.2018 не є безспірною.
На переконання колегії суддів, спірний виконавчий напис був учинений із порушеннями вимог закону, оскільки здійснений нотаріусом за відсутності відомостей про належне повідомлення боржника про вимогу ОСОБА_2 , а саме головне - за відсутності наданих стягувачкою документів, які б підтверджували безспірність цього боргу.
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд констатує, що позивач довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення лише з формальних підстав.
Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції його ухвалив із додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, оскаржене рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, а тому, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник-адвокат Андрейчук Олександр Михайлович, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 2021 року.
Суддя-доповідачка
Судді