11 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/1381/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,
представників учасників справи:
позивача - Лисенка В.О.,
відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Мальованої Л. Я.
від 23.09.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Владимиренко С. В., Євсіков О. О., Попікова О. В.
від 12.01.2021
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради
про стягнення 3 829 982,47 грн,
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.05.2021 № 29.3-02/1092 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/1381/20 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Кролевець О. А.
Згідно із витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.05.2021 для розгляду справи № 911/1381/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради про стягнення боргу у розмірі 1 944 493,97 грн, пені у розмірі 885 504,75 грн, 3 % річних у розмірі 349 719,78 грн та 650 263,97 грн інфляційних втрат.
Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу від 10.10.2017 № 2280/1718-ТЕ-17 в частині своєчасності оплати отриманого газу.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
10.10.2017 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунально-побутовим підприємством "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради було укладено договір № 2280/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується сплатити його на умовах цього договору (пункту 1.1 договору).
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору).
Згідно із пунктом 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) газ орієнтовним обсягом до 6 000 тис. куб. м.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (пункт 5.4 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, рахунків, протоколів тощо) щодо нарахування (оформлення) та не профінансованих пільг і житлових субвенцій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Згідно із пунктом 8.2 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018, у разі прострочення споживачем оплати відповідно до пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (пункт 12.1 договору).
Комунально-побутовим підприємством "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради подано клопотання про зменшення пені. Дане клопотання обґрунтоване тим, що: позивач не поніс збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору; відповідачем вживались усі необхідні заходи для забезпечення щоденного надходження на поточний рахунок позивача коштів в оплату поставленого природного газу; розмір штрафних санкцій є надмірно великим; відсутністю абсолютної вини відповідача, оскільки основним джерелом для оплати за спожитий природний газ є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію від населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.09.2020 у справі № 911/1381/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" борг у розмірі 1 944 493,97 грн, пеню у розмірі 300 00,00 грн, 3% річних у розмірі 349 719,78 грн, інфляційних втрат у розмірі 650 263,97 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- на виконання умов договору позивач протягом жовтня 2017 року - березня 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 35 856 390,41 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Відповідач за отриманий газ розрахувався з простроченням платежу та не у повному обсязі, у результаті чого за ним утворилась заборгованість, яка станом на 20.03.2020 складає 1 944 493,97 грн;
- здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірним;
- користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, та беручи до уваги клопотання Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради про зменшення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені до 300 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наступним:
- враховуючи, що рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2020 у справі № 911/1381/20 оскаржується лише в частині зменшення розміру пені, суд апеляційної інстанції в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України в іншій частині рішення не переглядає;
- відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на те, що наявні виключні підстави для зменшення розміру пені до 300 000,00 грн такі як: природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що свідчить про залежність відповідача від оплат населення; основною метою діяльності відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів міста Ірпеня та Ірпінського району тепловою енергією; збиток відповідача за 2018 рік, відповідно до фінансової звітності, становить 1 233 тис. грн; за отриманий від позивача природний газ на суму 35 856 390,41 грн відповідач розрахувався частково, неоплаченою залишається сума боргу 1 944 493,94 грн, тобто 5 % від 35 856 390,41 грн, що свідчить про вжиття відповідачем заходів для виконання зобов'язання за договором; стягнення пені у повному обсязі ляже надмірним тягарем на відповідача; належних та допустимих доказів понесення збитків, в результаті несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивачем суду не надано.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 у справі № 911/1381/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 585 504,75 грн, та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладеного в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19.
Комунально-побутове підприємство "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради подало відзив на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просило: - закрити касаційне провадження у справі № 911/1381/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021; - рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, в частині зменшення пені, залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанцій ухвалив постанову без урахування висновку щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Верховний Суд послідовно та неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі№ 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
У даній справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені. Таких висновків суди дійшли проаналізувавши надані сторонами докази та врахувавши: природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що свідчить про залежність відповідача від оплат населення; основною метою діяльності відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів міста Ірпеня та Ірпінського району тепловою енергією; збиток відповідача за 2018 рік, відповідно до фінансової звітності, становить 1 233 тис. грн; за отриманий від позивача природний газ на суму 35 856 390,41 грн відповідач розрахувався частково, неоплаченою залишається сума боргу 1 944 493,94 грн, тобто 5 % від 35 856 390,41 грн, що свідчить про вжиття відповідачем заходів для виконання зобов'язання за договором; стягнення пені у повному обсязі ляже надмірним тягарем на відповідача; належних та допустимих доказів понесення збитків, в результаті несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивачем не надано; предметом даного судового розгляду є також стягнення передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань.
Водночас, у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача, та зокрема обставин наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, суд касаційної інстанції, пославшись на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, також дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 % за прострочення оплати за договором постачання природного газу. При цьому, суд врахував те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних внаслідок невиконання відповідачем умов договору.
У постанові від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у зменшенні розміру пені, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення пені. При цьому, суд зазначив, що зменшення розміру пені є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 911/1381/20 ухвалено судами без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, оскільки висновки в зазначеній справі (№ 911/1381/20) і у справах №№ 908/1453/14, 918/116/19, 904/6250/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 у справі № 911/1381/20.
7. Судові витрати
У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 911/1381/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді С.В. Бакуліна
І.Д. Кондратова