Справа №761/17893/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6083/2021
12 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2020 року (суддя Притула Н.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей,
встановив:
у травні 2018р. позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на дитину, стягнення коштів на утримання одного з подружжя.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018р. вказані позовні вимоги роз'єднано.
У позовній заяві про стягнення аліментів на дітей позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 19 грудня 2019р., просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30 000грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 1 січня 2017р. і до досягнення дітьми повноліття.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 2010р., мають двох малолітніх синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач стверджувала, що в жовтні 2016 року вони з відповідачем припинили сімейно-шлюбні стосунки, малолітні діти залишилися проживати з нею, і перебувають виключно на її утриманні, а відповідач не приймає активної участі у житті дітей, матеріальної допомоги не надає, від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляється.
Також позивач зазначала, що відповідач є матеріально забезпеченою особою, його матеріальні статки перевищують середній рівень доходу громадянина України, він має у власності та користуванні рухоме та нерухоме майно, має стабільний не малий дохід, витрачає на свої хобі чималі кошти, сума його витрат за місяць перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а тому може сплачувати аліменти в визначеному неї розмірі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2 500грн на кожного з індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з
15 травня 2018 року до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, так як визначаючи розмір аліментів, суд повинен був виходити з найкращих інтересів дітей, однак суд не врахував матеріальний стан відповідача, його дохід за 2018 та 2019 роки, численні подорожі відповідача за межі України та вчинення дій з метою приховання своїх доходів, та ухилення від сплати достатніх коштів на утримання дітей.
Позивач зазначає, що суд не врахував тієї обставини, що законодавець встановив особам, які проживають окремо від дітей, зобов'язання про їх матеріальне забезпечення, залишивши виховну функцію тому з батьків, який проживає разом із дітьми, тобто здійснено чітке розподілення батьківських функцій, тому відповідач повинен забезпечити дітям належний рівень життя, можливість їх фізичного, розумового та соціального розвитку, а виховна функція покладається на неї.
Позивач вважає, що суд першої інстанції не врахував ухилення відповідача від матеріального утримання своїх дітей та його можливість сплачувати аліменти у визначеному нею розмірі.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Власенко І.І. просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Представник відповідача посилається на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, та зазначає, що відповідач весь час після народження дітей добросовісно виконує свій батьківський обов'язок, в тому числі щодо матеріального утримання дітей, а саме: здійснює придбання всіх необхідних речей, одягу, продуктів харчування, медичних препаратів та оплачує дозвілля та заходи, пов'язані з розвитком дітей.
Крім того, представник відповідача стверджує, що, починаючи з 2019 року, позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дітьми, таким чином у відповідача втрачається можливість приділяти персонально увагу дітям, в тому числі цікавитися їхніми матеріальними потребами. Наразі відповідачу невідомо, як саме навчаються діти, адже позивач перевела дітей на екстернатну форму навчання 2 роки тому. Так само невідомо щодо будь якого додаткового розвитку малолітніх дітей - спортивні секції, іноземні мови, художні або танцювальні гуртки. Позивач дану інформацію суду не надала, а відповідачу за останні два роки не вдалося з'ясувати обставин додаткового розвитку дітей.
Представник відповідача зауважує, що відповідач на відміну від позивача не володіє на праві власності ні житлом, ні транспортними засобами, а позивач обґрунтовувала як позовну заяву, так і апеляційну скаргу лише нормами законодавства, які встановлюють обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення повноліття, від чого відповідач і так ніколи не відмовлявся, проте позивач не вказує жодних інших фактичних обставин справи та не надає доказів, які б підтверджували, що відповідач має можливість сплачувати аліменти в розмірі 30 000грн на кожну дитину.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги був призначений без повідомлення учасників справи.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи, посилаючись на бажання обґрунтувати клопотання про витребування доказів.
Колегія суддів вважає, що заява позивача задоволенню не підлягає, так як клопотання про витребування доказів було розглянуто колегією суддів при підготовці справи до апеляційного розгляду і підстав для повторного його розгляду апеляційний суд не вбачає.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 2010 року, мають двох синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 жовтня 2019 року місце проживання малолітній дітей визначено з матір'ю.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен надавати матеріальну допомогу на утримання своїх дітей, а визначаючи розмір аліментів суд врахував, що відповідач припинив діяльність фізичної особи-підприємця, не має на праві власності рухомого та нерухомого майна, офіційно працевлаштований, доказів його витрат, розмір яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, суду не надано.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За положеннями частин 1, 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання дітей, то кошти на їх утримання (аліменти) присуджує суд.
Виходячи з того, що місце проживання дітей визначено з матір'ю, саме позивач визначає спосіб виплати аліментів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Визначаючи мінімально рекомендований розмір аліментів на кожну дитину, суд
першої інстанції зазначив, що відповідач припинив свою діяльність підприємця, офіційно працевлаштувався, не має у власності рухомого та нерухомого майна, а доказів його витрат, які перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, суду не надано.
Разом з цим, судом першої інстанції не враховано, що з позовом про стягнення аліментів позивач звернулася до суду у травні 2018 року. Згідно повідомлення Державної податкової служби України від 24 липня 2020 року у 2018 році фізична особа-підприємець ОСОБА_7 отримав дохід у розмірі 1 140 996,75грн, у 2019 році його дохід становив 928 913,54грн (с.с.214 т.1).
Матеріали справи не містять інформації, що відповідач припинив свою підприємницьку діяльність, про що помилково зазначив суд першої інстанції, а суду надана тільки довідка, що ОСОБА_7 подав податкову декларацію за період з 1 січня 2020 року по 31 березня 2020 року, згідно якої він не мав доходу від підприємницької діяльності у цей період (с.с.210 т.1).
Також в матеріалах справи наявний лист Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 31 липня 2020 року, згідно якого у власності ОСОБА_2 перебував автомобіль HONDA, який був ним перереєстрований 3 липня 2019 року на нового власника (с.с.220 т.1).
Не звернув увагу суд першої інстанції і на лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 12 серпня 2020 року, згідно якого відповідач у період з 15 травня 2018 року по 31 грудня 2019 року 17 разів виїжджав за межі України.
Відповідачем суду першої інстанції надана копія довідки ТОВ «Європарк Україна» від 21 вересня 2020 року про те, що ОСОБА_7 працює у товаристві з посадовим окладом 5 800грн на місяць (с.с.229 т.1). Разом з цим, відповідачем надані документи про щомісячне перерахування на користь позивача аліментів, розмір яких перевищує зазначений у довідці посадовий оклад, а відтак вказаний документ не може бути належним і достатнім доказом у підтвердження матеріального стану відповідача.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що визначаючи розмір аліментів, необхідно враховувати матеріальне становище відповідача, яке існувало на час подання позовної заяви, так як після пред'явлення позову про стягнення з відповідача аліментів на дітей та протягом тривалого розгляду справи судом першої інстанції, відповідач відчужив транспортний засіб та прийняв міри для зменшення розміру доходу від підприємницької діяльності. При цьому суду не надано доказів, що зменшення доходу від підприємницької діяльності відповідача пов'язано з об'єктивними обставинами неможливості здійснення такої діяльності.
Посилання відповідача на погіршення стану його здоров'я, що потребує значних коштів на лікування, колегія суддів вважає недоведеними, так як належних та достатніх доказів у підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять.
Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Отже, батьки зобов'язані виконувати свої батьківські обов'язки та піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечувати необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, надавати дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, сприяти засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, створювати умови для отримання нею освіти.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється
якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір аліментів не є справедливим, не відповідає потребам дітей і не є достатнім для їх розвитку, та визначений без врахування матеріального становища відповідача.
Доводи відповідача, що він добросовісно виконує свій батьківський обов'язок, в тому числі щодо матеріального утримання дітей, а саме: здійснює придбання всіх необхідних речей, одягу, продуктів харчування, медичних препаратів та оплачує дозвілля та заходи, пов'язані з розвитком дітей належними доказами не підтверджені.
Твердження відповідача, що позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, не можуть бути підставою для визначення мінімально рекомендованого розміру аліментів на кожну дитину, так як це суперечить положенням ст. 182 СК України.
Разом з цим, під час судового розгляду позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження вимог про стягнення з відповідача аліментів на кожну дитину у розмірі 30 000грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Отже, на позивача та відповідача, як батьків, покладений однаковий обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своїх дітей, а доводи позивача, що на неї покладено тільки обов'язок по вихованню дітей, які проживають разом з нею, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Таким чином, пред'являючи вимоги про стягнення з відповідача аліменти у розмірі 30 000грн на кожну дитину, позивач зобов'язана була надати докази, що нею на кожну дитину щомісячно витрачається зазначена сума, надати розрахунок таких витрат та докази необхідності втрачати на кожну дитину 60 000грн щомісячно.
Разом з цим, матеріали справи таких доказів не містять, а позивачем належним чином не обґрунтована необхідність здійснення таких щомісячних витрат на кожну дитину.
При цьому, доводи апеляційної скарги, що з осені 2016 року до лютого 2020 року відповідач не надавав кошти на утримання дітей спростовані наданими відповідачем квитанціями про періодичне перерахування позивачу грошових коштів на дітей.
Виходячи з вищевикладеного та наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, у сумі 7 000грн щомісячно на кожну дитину.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем вимог про стягнення з відповідача аліментів, починаючи з 1 січня 2017 року, а доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незаконності рішення суду в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд
неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру аліментів.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 260грн, виходячи із розміру задоволених вимог та положень п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, так як позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2020 року в частині визначення розміру аліментів змінити, збільшивши їх розмір з 2 500грн щомісячно на кожну дитину до 7 000грн щомісячно на кожну дитину.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2020 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 , який проживає у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , судовий збір у прибуток держави у сумі 1 260грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк