12 травня 2021 р. Справа № 120/273/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У січні 2021 року через засоби поштового зв'язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини польова пошта НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби в частині грошової компенсації за всі невикористаної дні додаткової відпустки за 2016 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку за вищевказаний період.
Підставою для звернення до суду послугував факт нездійснення відповідачем нарахування та виплати позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження ним військової служби в 2016 році. Позивач переконаний, що невиплата грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права та законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відтак, у зв'язку із звільненням зі служби він набув право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Наведені обставини спонукали позивача звернутися до суду за захистом порушених, на його думку, прав.
Ухвалою суду від 19.01.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Також цією ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України. Додатково витребувано у відповідача докази про те, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
Так, копію вказаної ухвали відповідач отримав 25.01.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Витребовуваних судом доказів не надав.
Наступною ухвалою від 12.03.2021 року судом повторно витребувано у відповідача докази про те, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини польова пошта НОМЕР_2 , а також докази про те, чи нараховувалась / виплачувалась у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 або у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 рік як учаснику бойових дій.
На виконання вимог ухвали суду від 12.03.2021 року, представником відповідача надано витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 1 від 17.07.2017 року як доказ того, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , а також витяг із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) як доказ нарахованих та виплачених видів грошового забезпечення позивачу.
Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 20.01.2016 року, виданим Управлінням персоналу штабу управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.08.2016 року за № 242 на підставі Указу Президента України від 24.06.2016 року № 271/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року № 607 "про часткову мобілізацію", які були призвані під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" та відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України, керуючись підпунктом "є" пункту 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", солдата ОСОБА_1 , стрільця 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків військової частини з 30.08.2016 року та визнано таким, що справи та посаду здав 30.08.2016 року.
При цьому, зі змісту цього наказу слідує, що грошова компенсація позивачу за додаткову відпустку як учаснику бойових дій не нараховувалась та не виплачувалась.
Судом також встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.07.2017 року № 1, відповідно до виконання вимог директиви командира військової частини НОМЕР_4 від 28.04.2017 року № 6 дск "Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " в 2017 році" та розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 від 13.05.2017 року № 2393/4/714, наказу військової частини - польова пошта НОМЕР_5 від 27.06.2017 року № 827 дск, з 17.07.2017 року анульовано умовне найменування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , з 17.07.2017 року введено в дію умовне найменування військової частини НОМЕР_1 .
Отже, із цього випливає, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини польова пошта НОМЕР_2 , де проходив військову службу позивач.
21.01.2021 року позивачем здійснено запит на інформацію до військової частини НОМЕР_1 в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", в якому позивач з-поміж іншого просив надати інформацію про використання ним щорічних основних та додаткових відпусток протягом 2015-2016 років, а також розмір грошової компенсації за невикористані основні і щорічні додаткові відпустки у 2015-2016 роках відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Проте відповіді на такий запит позивач не отримав.
Таким чином судом встановлено, що при звільненні позивача з військової служби військова частина польова пошта НОМЕР_2 не здійснила позивачу виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за зазначений період, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Цю ж компенсацію не здійснила і військова частина НОМЕР_1 , як правонаступник військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон від 15.11.1996 № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон від 22.10.1993 № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону від 22.10.1993 № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
При цьому, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити відповідну грошову компенсацію за визначений період.
Отже заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню.
Що стосується стягнення на користь позивача витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн., то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Відповідно до п. 2 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року № 41, ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України.
Як встановлено судом, позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 19.11.2020 року № 3/19/1-11/20-юп, акт приймання - передачі наданих послуг від 28.12.2020 року, рахунок - фактура від 19.11.2020 року № 1911, а також квитанція від 11.12.2020 року № 0.0.1937774784.1, що підтверджує оплату в розмірі 2000 грн. за надані послуги.
Проте доказів про те, що такі послуги надавались саме адвокатом відсутні, оскільки в матеріалах справи відсутній ордер, який підтверджує повноваження адвоката на надання правничої допомоги позивачу, що виключає підстави для присудження в користь позивача заявлених ним витрат. За таких обставин підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката не має.
Понесення позивачем судових витрат із сплати судового збору судом не встановлено, оскільки позивач звільнений від обов'язку його сплати відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, а також враховуючи відсутність жодних заперечень з боку відповідача щодо позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини польова пошта НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 12.05.2021.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: 00046663).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович