Провадження № 11-кп/803/1365/21 Справа № 183/1796/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 квітня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
перекладача ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2021 року про продовження строку тримання під вартою щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Армавір Республіка Вірменія, громадянина Вірменії, одруженого, не працюючого, не судимого, який проживає в Республіці Вірменія,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України,
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2021 року ОСОБА_11 , обвинуваченому у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, продовжено строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 23 квітня 2021 року включно.
Рішення суду обґрунтовано тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України на цей час не зменшилися, залишаються реальними та продовжують існувати, характер та обставини протиправних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_12 , дали суду підстави вважати, що обвинувачений у разі обрання йому альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, може переховуватися від суду з метою ухилення від покарання у виді реального позбавлення волі, оскільки останній є громадянином Республіки Вірменія, проживає на території Республіки Вірменія та не має постійного місця мешкання на території України, а стороною захисту не надано доказів того, що підстави та ризики, якими обґрунтовувалось обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження, перестали існувати.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі з урахуванням доповнень до неї просить скасувати оскаржувану ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.03.2021 року і постановити свою ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_11 , звільнивши останнього з-під варти.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 складено та підписано посадовою особою, відповідні повноваження якої не підтверджені жодним документом.
Зазначає, що подане прокурором клопотання не відповідає вимогам, які пред'являються до таких документів кримінальним процесуальним законодавством, проте клопотання містить лише фабулу кримінального правопорушення; відсутні пояснення, яким чином перелічені докази підтверджують причетність обвинуваченого ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого правопорушення, жодні докази або інші матеріали, які підтверджують доводи прокурора, до клопотання не надані. Обґрунтовуючи наявні ризики, прокурор посилається виключно на власні припущення, не підтверджені жодним доказом. Також клопотання прокурора не містить обґрунтування неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Акцентує увагу на тому що, прокурором не дотримано порядок вручення клопотань про продовження строку тримання під вартою; не було надано підтвердження того, що обвинуваченому ОСОБА_13 надавалась копія клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вказує, що судом визначено заставу у розмірі 525 000 грн., що враховуючи майновий стан підозрюваного, його перебування у чужій для нього країні, є по суті безальтернативним варіантом перебування під вартою. При цьому ані стороною обвинувачення, ані слідчим суддею не доведена жодним чином неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
14 січня 2021 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України стосовно оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою”.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до абзацу 15 пункту 2.4. мотивувальної частини зазначеного рішення Конституційного суду України, надання особі права на апеляційний перегляд судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов'язань зі створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, постановлена на стадії судового розгляду, є предметом апеляційного перегляду, у зв'язку з чим апеляційні скарги обвинуваченого та захисника підлягають розгляду.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Як видно з наданих матеріалів, в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження № 12020040000000714 від 25.09.2020 року відносно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, ОСОБА_14 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, ОСОБА_15 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_16 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2020 року ОСОБА_13 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався на стадіях досудового розслідування та судового розгляду.
25 березня 2021 року судом першої інстанції в судовому засіданні було розглянуто питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
В даному випадку для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив факт того, що обставини, які стали підставою для взяття ОСОБА_8 під варту, на даний час не змінилися, ризики, які були встановлені під час обрання запобіжного заходу і під час вирішення питання про продовження його дії, а саме переховування від органів досудового слідства або суду та можливість вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_12 , яке є особливо тяжким злочином та за який передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна. Разом з цим, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Таким чином, висновки суду, що встановлені при обранні запобіжного заходу обставини та ризики не зменшились, і запобігання їх настанню можливо виключно шляхом продовження тримання ОСОБА_8 під вартою, з урахуванням також неможливості винесення вироку у справі до спливу терміну тримання під вартою, підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами та зроблені з належним дотриманням вимог процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги про незаконність та необгрунтованість ухвали суду, апеляційний суд вважає безпідставними.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_13 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
На підставі наведеного апеляційний суд погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи апелянта про те, що стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а також про неврахування судом даних про особу обвинуваченого, на думку колегії суддів, необґрунтовані, оскільки вказані факти були взяті до уваги судом в сукупності з іншими доказами по справі та їм було надано належної оцінки.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було наведено доказів, які вказують на недоцільність обрання більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами провадження, а тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_12 , і покарання за яке може бути призначено у виді реального позбавлення волі, дає підстави вважати, що саме запобіжний захід, пов'язаний з ізоляцією від суспільства, в цьому випадку зможе попередити встановлені судом ризики.
Доводи ж захисника, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає такими, що в цілому не зменшують встановлені судом ризики, у зв'язку з чим відсутні й підстави для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, оскільки судовий розгляд кримінального провадження наразі триває, допитуються свідки, досліджуються докази, а тому вказані ризики дійсно продовжують існувати і судом з урахуванням цього цілком обґрунтовано обвинуваченому продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також колегія суддів вважає, що у своєму рішенні суд розглядав можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів та належним чином аргументував, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечать належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та не зможе запобігти заявленим ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу.
Що стосується посилань апелянта на те, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 складено та підписано посадовою особою, відповідні повноваження якої не підтверджені жодним документом, є безпідставними та повністю спростовуються матеріалами кримінального провдження.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги, апеляційним переглядом не встановлено.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 419 КПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2021 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_10 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4