ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2021 року м. Київ № 640/28573/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 19, код ЄДРПОУ 22991037), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) із адміністративним позовом до відповідачів, в якому просить:
- визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (далі також - відповідач-1) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 (далі також - відповідач-2) нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 по 04.11.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні з військової служби з позивачем було проведено повний розрахунок недоплаченої частини одноразової грошової допомоги лише 04.11.2020, тобто з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
16.12.2020 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник проти позовних вимог заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що законодавство про проходження військової служби не встановлює виплату заробітку. Також стверджує про відсутність вини Командування Сухопутних військ Збройних Сил України у несвоєчасній виплаті компенсації.
Відповідач-2, не погоджуючись з позовними вимогами у відзиві від 16.12.2020 зазначав про відсутність порушених прав позивача з боку Військової частини НОМЕР_4 .
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.
Позивач проходив військову службу в Командуванні Сухопутних військ ЗСУ, де отримував грошове забезпечення. З січня 2020 Наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ №497 від 19.12.2017 позивача звільнено у запас у зв'язку із закінченням строку контракту з посади старшого офіцеру відділу повсякденної діяльності військ штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ.
Наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ №1 від 02.01.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини з 30.12.2017 та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського РВК у м. Києві.
На думку позивача, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і має бути здійснена в день виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини. Оскільки остаточний розрахунок недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільнені з ним проведено лише 04.11.2020, то наявні всі правові підстави для стягнення з відповідачів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 по 04.11.2020.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із абзацом 1 пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як свідчать встановлені у справі фактичні обставини, позивача виключено зі списків особового складу з 30.12.2017 без проведення остаточного розрахунку, а саме: одноразова грошова допомога була виплачена не в повному обсязі, сума якої становить - 53104,90 грн. Лише 04.11.2020 з позивачем проведено остаточний розрахунок.
Із процитованих норм встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, Положенням № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 31.01.2019 року.
Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини з позивачем не було проведено повного розрахунку, а також позицію Верховного та Конституційного Судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, судом встановлено, що відповідачем при виключенні позивача із списків особового складу 30.12.2017 не виплачено усіх належних йому сум, на яке позивач мав право. Остаточний розрахунок проведено лише 04.11.2020 року.
Отже, суд приходить до переконання, що відповідачем-2 допущено саме протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні з позивачем остаточного розрахунку при його звільненні з військової служби, як наслідок слід зобов'язати нарахувати та виплатити такий. Тому позовна вимога в частинні саме визнання дій протиправними задовленню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 19, код ЄДРПОУ 22991037), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправною та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення своєчасного, повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
3.Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 року по 04.11.2020 року.
4.В решті позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій