ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2021 року м. Київ № 640/29058/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 69) про визнання дій протиправними щодо порушення строку надання відповіді,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про визнання дій відповідача щодо порушення строку наданні відповіді №ПІ-258/0-260/0/43-20 від 03.11.2020 на усний інформаційний запит №б/н від 28.10.2020 протиправними; вирішити питання щодо розподілу судових витрат, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову (правничу) допомогу, які складають 5600,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем Закону України «Про доступ до публічної інформації» при наданні відповіді позивачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами у відзиві зазначав, що право позивача на доступ до публічної інформації, у визначений Законом строк, не порушено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.
28.10.2020 Калько Д.О. (представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 звернувся до відповідача із усним запитом на інформацію щодо електронних систем доступу до приміщення Головного управління, яке знаходиться на 5-му поверсі та кабінету керівника Головного управління, порядку роботи Головного управління, прийому керівників Головного управління, а також надання копій наказів Головного управління щодо обмеження роботи.
Як свідчать матеріали справи, листом від 03.11.2020 №ПІ-258/0-260/0/43-20 позивачу надано відповідь на інформаційний запит від 28.10.2020.
При цьому, як зазначає відповідач, 03.11.2020 об 09:58 год. лист направлений на електронну адресу позивача, яка була вказана у запиті та направлений засобами поштового відправлення.
Суд зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази направлення саме засобами поштового зв'язку відповіді на запит, зокрема підтверджується реєстром простих листів Головного управління від 04.11.2020 №102. Також матеріали справи містять докази надання відповіді на електронну адресу позивача.
Так, у даному випадку, позивачем визнається та не заперечується те, що відповідь на запит ним отримана, зміст відповіді в даному провадженні не оскаржується. Сутність доводів та вимог позивача по суті зводиться до того, що відповідачем порушено строки розгляду інформаційного запиту, відтак надання відповіді на запит від 28.10.2020 листом від 06.11.2020, що підтверджується відтиском штампу на конверті поштового відправлення, на думку позивача, є порушенням його прав.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, та звертає увагу на наступне.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Положеннями статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною першою статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Частиною четвертою статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Статтею 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Наведене свідчить, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
В даному випадку, 28.10.2020 Калько Д.О. (представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 звернувся до відповідача із усним запитом на інформацію щодо електронних систем доступу до приміщення Головного управління, яке знаходиться на 5-му поверсі та кабінету керівника Головного управління, порядку роботи Головного управління, прийому керівників Головного управління, а також надання копій наказів Головного управління щодо обмеження роботи.
Як свідчать матеріали справи, листом від 03.11.2020 №ПІ-258/0-260/0/43-20 позивачу надано відповідь на інформаційний запит від 28.10.2020.
Відповідач зазначає, що лист-відповідь від 03.11.2020 №ПІ-258/0-260/0/43-20 переданий до поштового відділення 04.11.2020, що підтверджується реєстром простих листів Головного управління від 04.11.2020 №102 в якості доказів направлення вказаного листа засобами поштового зв'язку.
При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідачем на електронну адресу позивача направлено лист-відповідь від 03.11.2020 о 09:58 год. №ПІ-258/0-260/0/43-20.
Факт направлення відповіді на запит на електронну адресу kalkod@ukr.net не заперечується сторонами, а дата направлення - 03/11/2020, підтверджується матеріалами справи.
Суд повторно звертає увагу на предмет оскарження в даному провадження, а саме - порушення відповідачем п'ятиденного строку надання відповіді на запит на інформацію, та зазначає, що метою Закону України "Про доступ до публічної інформації" є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
В даному випадку, право позивача на доступ до публічної інформації, у встановлені строки в розрізі оскаржуваних дій відповідача, не порушене, оскільки запитувана інформація відповідачем надана позивачу у встановлений Законом України "Про доступ до публічної інформації" строк на електронну адресу.
В контексті вимог позивача та з'ясування наявності у відповідача, заявленого позивачем у позові, слід нагадати, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, певний обов'язок суб'єктів владних повноважень має бути визначений Законом.
В даному випадку, Законом визначений обов'язок розпорядника інформації надати запитувану інформацію у строки, встановлені статтею 20 Законом України "Про доступ до публічної інформації", при цьому, будь-яких заборон або застережень щодо направлення відповіді на електронну адресу вказаний Закон не містить.
Як свідчить і практика ЄСПЛ Конвенція - це живий організм, і її необхідно тлумачити з урахуванням реалій сьогоднішнього дня. Як зазначив Суд у рішенні "Тайрер проти Сполученого Королівства" від 25 квітня 1978 р., вперше тлумачити Конвенцію як "живий організм" ("живий інструмент") почала Європейська комісія з прав людини, а Суд з таким тлумаченням погодився: "Суд повинен також нагадати, що, як слушно наголосила Комісія, Конвенція є живим інструментом і повинна тлумачитися у світлі умов сьогодення (п. 31)", чим і керується суд у даній справі.
Відтак, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність з боку відповідача порушень прав, свобод чи інтересів позивача, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації", що у свою чергу зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. При цьому, враховуючи положення ст. 139 КАС України відсутні підстави для відшкодування судових витрат, витрат на правову допомогу.
Наведені позивачем доводи та надані матеріали не спростовують наведених вище висновків суду та не доводять зворотнього.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій