Постанова
Іменем України
23 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 226/1666/18
провадження № 61-7669св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Мирноградська центральна міська лікарня, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Мирноградська центральна міська лікарня» Мирноградської міської ради,
третя особа - Мирноградська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 13 грудня 2018 року у складі судді
Клепки Л. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Санікової О. С., Агєєва О. В.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мирноградської центральної міської лікарні (далі - Мирноградська ЦМЛ), третя особа: Мирноградська міська рада, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона працювала за трудовим договором
в Мирноградській ЦМЛ на посаді техніка зубного зубопротезної лабораторії на 1,0 ставки. 23 березня 2018 року у зв'язку з реорганізацією стоматологічного відділення вона отримала попередження від 22 березня 2018 року про звільнення з роботи 22 травня 2018 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України через скорочення її посади на підставі наказу Мирноградської ЦМЛ від 16 березня 2018 року № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників», прийнятого на виконання рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» та штатного розпису Мирноградської ЦМЛ, який мав діяти з 23 травня 2018 року.
Наказом від 22 травня 2018 № 147 року внесені зміни до наказу від 16 березня 2018 року № 101, якими вивільнення працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії, що підлягали звільненню за скороченням штату, за ініціативою голови первинної профспілки відтерміноване до 11 червня 2018 року.
На підставі наказу відповідача від 11 червня 2018 року № 207-к її звільнено
з роботи за скороченням штату згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Оскільки їй повторно не вручено попередження про звільнення з роботи
з 11 червня 2018 року, тому її звільнення без згоди первинної профспілкової організації є незаконним, у зв'язку з чим позивач просила: визнати незаконним та скасувати наказ від 11 червня 2018 року № 207-к про її звільнення з роботи; поновити її на роботі на посаді техніка зубного зубопротезної лабораторії Мирноградської ЦМЛ на 1,0 ставки з 12 червня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2018 року по день поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 13 грудня
2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від
28 лютого 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що звільнення позивача здійснено
з дотриманням вимог трудового законодавства. Мирноградською ЦМЛ проведено скорочення чисельності та штату працівників стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії у зв'язку з реорганізацією цих структурних підрозділів на підставі рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року, яка є засновником ЦМЛ. Відповідно до затвердженого статуту ЦМЛ із організаційної структури виключено всі посади
з відділень «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами»
і «Зубопротезна лабораторія», утворено і включено до структури лікарні лікувально-діагностичне відділення зі спеціалізованими прийомами, до складу якого увійшов стоматологічний кабінет. Це свідчить про те, що у відповідача внаслідок зміни організаційної структури мало місце скорочення чисельності та штату працівників.
Рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня
2018 року від 28 вересня 2018 року підтверджено законність рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні».
Наказами Мирноградської ЦМЛ, які були видані після наказу від 16 березня
2018 року № 101, вносились зміни до цього наказу, ці зміни дублюють норми первинного наказу та однаково відображають кількість та назви посад, що вводились у відділенні, конкретизують їх; наказ № 146 містить зміни тільки щодо дати вивільнення працівників, які були обумовлені дотриманням процедури вивільнення, закріплені статтею 49-2 КЗпП України. Вказані зміни не скасовували попередні і не змінювали первісного рішення про скорочення чисельності та штату працівників стоматологічної поліклініки і зубопротезної лабораторії, зокрема, щодо посади зубного техніка, яку обіймала ОСОБА_1 . Тому ці накази не можуть вважатися такими, що скасовують рішення про скорочення посади позивача або чинність попередження про звільнення.
22 березня 2018 року позивач під підпис попереджена про її наступне звільнення із займаної посади техніка зубного зубопротезної лабораторії. 23 березня
2018 року позивачу запропоновано всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації та освіті, від яких вона відмовилась. Відповідачем при звільненні позивача не порушено вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України, оскільки вона попереджалася за два місяці про наступне вивільнення, при цьому перенесення дати звільнення позивача на іншу дату не потребує повторного попередження.
Доводи апеляційної скарги про те, що від дати попередження про майбутнє звільнення 22 березня 2018 року до дати фактичного звільнення 11 червня
2018 року пройшло більше двох місяців, відповідач повинен знову попередити позивачку про звільнення, апеляційний суд визнав необґрунтованим, оскільки статтею 49-2 КЗпП України встановлено строк: про наступне вивільнення працівник повинен бути персонально попереджений не пізніше ніж за два місяці. Рішення профспілкового органу від 21 травня 2018 року про відмову у наданні згоди на звільнення позивачки не містить аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Такий висновок ґрунтується лише на тому, що профспілкова організація вважає, що відсутність наказів Мирноградської ЦМЛ, якими б скорочувались посади зазначених працівників з дат, які вказані у їх попередженнях про вивільнення, а саме на час розгляду подань, зміст пункту 1 наказу № 101 має відповідати лише змісту наказу від 02 квітня 2018 року № 117/1, а надалі листом зазначила, що вивільнення працівників з 11 червня 2018 року неможливе, оскільки працівники лікарні не отримували попереджень про вивільнення з 11 червня 2018 року. Рішення профспілкового комітету не можна вважати таким, що відповідає вимогам закону, воно не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача. Тому відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, тобто відповідачем дотримані вимоги законодавства під час звільнення позивача з роботи. Крім того, рішень про згоду чи відмову у наданні згоди на вивільнення працівників за пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП за повторними поданнями відповідачу не надано.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; не встановлення судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги
у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій помилково ототожнені залишення профспілковим комітетом без розгляду повторного подання про надання згоди на звільнення з однієї дати (з 23 травня 2018 року)
з правомірністю звільнення працівника з іншої дати (з 11 червня 2018 року) без запиту до профспілкового комітету про надання згоди на таке звільнення, та ще
і наказом, виданим майже за місяць після внесення запису до трудової книжки про звільнення її за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП з посиланням на наказ, який на час внесення зазначеного запису не був виданий. Відповідач не звертався до вказаного органу про надання згоди на звільнення її 11 червня
2018 року. Про це свідчать як відсутність відповідних подань до профкому
у матеріалах справи, так і пояснення учасників справи під час судових засідань
у суді першої інстанції. І перше, і повторне подання відповідача про надання профспілковим комітетом згоди на її звільнення містили прохання до профспілкового комітету надати згоду на вивільнення її 23 травня 2018 року. Таке вивільнення могло бути пов'язане (не беручі до уваги правову невизначеність рішення міськради від 14 лютого 2018 року № VІІ/43-26) з фактом скорочення займаної нею посади з наступного дня - з 24 травня 2018 року, чого не відбулося та за матеріалами справи із зазначеної дати і не планувалося.
11 червня 2018 року, як дата звільнення її та інших працівників зубопротезної лабораторії та стоматологічної поліклініки з роботи відповідачем, вперше з'явилася у клопотанні голови первинної профспілкової організації до адміністрації зазначеної лікарні та пов'язувалася лише з неможливістю розгляду зазначених повторних подань від 22 травня 2018 року про надання згоди на звільнення чисельної кількості працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії (декілька десятків осіб). Посилаючись лише на зазначене клопотання, відповідач видав наказ від 22 травня 2018 року № 147 про звільнення усіх працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії 11 червня 2018 року. Однак, вже 23 травня 2018 року голова профспілкового комітету листом до відповідача (отриманий того ж дня відповідачем) скасував свою пропозицію, яка не підкріплена рішенням виборного профспілкового органу та не враховувала усі юридичні обставини, пов'язані зі звільненням працівників, а також просив відкликати і повторні подання на вивільнення працівників.
Відмова у наданні згоди на її звільнення 23 травня 2018 року повідомлена адміністрації Мирноградської ЦМЛ листом профспілкової організації від
21 травня 2018 року. На той час дати звільнення 11 червня 2018 року не зазначалося у жодному документі, а відмова пов'язана зі зрозумілою відповідачем помилкою чисельних змін до пункту першого наказу № 101
і твердженням про виключення зі складу Мирноградської ЦМЛ лише штатної посади завідувача з 03 червня 2018 року, що узгоджувалося із зазначеним
у постанові наказом від 02 квітня 2018 року № 117/1, яким і передбачалася скорочення саме зазначеної посади (на відміну від первісної редакції наказу
№ 101). У подальшому відповідач виправив свою помилку і видав наказ від
21 травня 2018 року № 146, яким упорядковано зазначив про звільнення працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії з дат, що дорівнюють два місяці від дати їх попередження (відносно неї усе також
з 23 травня 2018 року). Таким чином, подання про надання згоди на звільнення 11 червня 2018 року до профспілкового комітету від відповідача не надходило взагалі та вона не отримувала попередження про вивільнення з 11 червня
2018 року. Суди помилково ототожнили відсутність вказаного рішення щодо повторних подань, які містили травневі дати звільнення працівників, з відсутністю його обґрунтування у розумінні вимог частини сьомої статті 43 КЗпП України. Запиту до профспілкового комітету на надання згоди на звільнення її 11 червня 2018 року або щодо звільнення будь-кого з працівників від роботодавця не було взагалі, а тому частина 7 статті 43 КЗпП України застосована судами помилково.
Матеріалами справи доведена відсутність чіткої правової визначеності щодо дати скорочення посад, які обіймала позивач. В наказі про звільнення значиться наказ відповідача від 16 березня 2018 року № 101 "Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників", який міститься у попередженні від 22 березня 2018 року
№ 01-17/545, яке вона отримала 23 березня 2018 року. Датою її звільнення відповідачем вказано 22 травня 2018 року, що пов'язувалося з певною юридичною подією - набуття чинності штатним розписом Мирноградської ЦМЛ з 23 травня 2018 року. Але наказ № 101 зазнав чисельних змін, а самі зміни вносилися відповідачем до нього у такий спосіб, що кожна наступна зміна, замінювала зміст попередньої. Оскільки єдине попередження про звільнення її ґрунтувалося на первісних приписах наказу № 101, зазначені зміни призвели до втрати юридичної сили таким попередженням.
Суди попередніх інстанцій у порушення вимог частини 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" взяли до уваги рішення міської ради, яке не оприлюднено у прийнятій редакції, та не врахували, що в цій справі не порушувалося питання законності рішення міської ради, а порушувалося питання "правової визначеності" та юридична неможливість його застосування відповідачем.
Суд першої інстанції ухвалою від 11 липня 2018 року безпідставно залишив її позовну заяву без руху з підстав відсутності ціни позову, розрахунку судових витрат, інформації про наявність у позивача або іншої особи оригіналів доданих до заяви копій письмових доказів та відмовив у клопотанні про витребування доказів від відповідача, не врахувавши фактичних обставин справи, які мають бути відомі суду. Це вказує на надмірний формалізм з боку суду відносно неї, що порушувало доступ до правосуддя у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Ухвалою суду першої інстанції від 31 липня 2018 року за відсутності клопотання позивача залучено третю особу та зобов'язано позивача надати не пізніше 2 днів копію позову. Суд, поклавши на неї процесуальний обов'язок надати копію позову, не врахував вимоги частини другої статті 177 ЦПК України, а залучення третьої особи без клопотання сторін у справі є безпідставним.
Відповідно до статті 275 ЦПК України суд мав розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Не зважаючи на це, розгляд справи відбувався більше зазначеного строку, що було пов'язано як зі зловживанням процесуальними правами з боку відповідача, так
і з навантаженням на суд.
Судами не враховано неналежне підтвердження повноважень представників інших учасників справи на їх участь у судах першої і апеляційної інстанцій та порушення процесуального законодавства. Представництво третьої особи
у судах здійснювала ОСОБА_2 на підставі довіреності Мирноградської міської ради, які підписані неналежною особою - секретарем міської ради Пономаренком О. Г. Також усі зазначені довіреності представника третьої особи не містять номеру. Довіреність на повноваження представника відповідача у суді першої інстанції - нікчемна, оскільки не містить реальної дати її видання (зазначено "четверте липня тисячи вісімнадцятого року"). Враховуючи, що повноваження адвоката Мирноградської ЦМЛ не підтверджені в установлений законодавством спосіб, то надані за підписом адвоката документи та клопотання
є неправомочними.
Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом порушений, оскільки вона не могла узяти участь у судовому засіданні
з фінансових та транспортних проблем, на відміну від представників інших учасників справи. Звертаючись з апеляційною скаргою до суду, вона розраховувала на дотримання такого принципу та на розгляд її скарги без виклику сторін. Проте призначення справи до розгляду у судовому засідання відбулося за клопотанням представників інших учасників справи без належних на таке представництво повноважень.
Дана справа має велике суспільне значення; закриття єдиної стоматологічної поліклініки у м. Мирнограді Донецької області викликало значний резонанс, про що свідчить відеорепортаж від 12 червня 2018 ТОВ «Телекомпанія «Орбіта».
У серпні 2019 року Комунальне некомерційне підприємство «Мирноградська центральна міська лікарня» Мирноградської міської ради подало до суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У жовтні 2019 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року залучено Комунальне некомерційне підприємство «Мирноградська центральна міська лікарня» Мирноградської міської ради до участі у справі як правонаступника Мирноградської ЦМЛ.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 06 серпня 1984 року перебувала у трудових відносинах
з відповідачем, працюючи на посадах медичної сестри хірургічного відділення та техніка зубного зубопротезної лабораторії.
Згідно зі статутом, затвердженим рішенням міської ради від 08 червня 2016 року № VII/12-45 (зі змінами, внесеними рішенням від 14 лютого 2018 року
№ VII/43-26), та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Мирноградська ЦМЛ є комунальним лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, що заснований на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Мирнограда. Управління лікарнею в межах повноважень здійснює Мирноградська міська рада. Лікарня має право згідно з чинним законодавством формувати структуру і штати згідно з нормативами і встановленим кошторисом. Організаційна структура лікарні, гранична чисельність працівників та штатний розклад визначається головним лікарем (пункт 6.5.9 розділу 5 статуту).
Відповідно до штатного розкладу Мирноградської ЦМЛ, затвердженого міським головою Мирноградської міської ради 02 січня 2018 року, станом на 01 січня
2018 року чисельність штатних одиниць стоматологічної поліклініки становила 27,75 штатних одиниць, зубопротезної лабораторії - 17,0 штатних одиниць.
Рішенням Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні»
з організаційної структури Мирноградської ЦМЛ виключено стоматологічну поліклініку зі спеціалізованими прийомами (27,75 штатних одиниць)
і зубопротезну лабораторію (17 штатних одиниць), утворено і включено до складу організаційної структури Мирноградської ЦМЛ стоматологічний кабінет у складі лікувально-діагностичного відділення зі спеціалізованими прийомами на 3,5 штатних одиниць: лікаря-стоматолога-терапевта 0,5 одиниці, лікаря-стоматолога-хірурга - 0,5 одиниці, лікаря-стоматолога-дитячого - 0,5 одиниці, лікаря стоматолога-ортопеда - 0,5 одиниці, сестри медичної - 1,0 одиниці, молодшої медичної сестри (санітарки) - 0,5 одиниці.
Зазначені зміни відображені в розділі 7 нової редакції статуту Мирноградської ЦМЛ, затвердженого зазначеним рішенням міської ради від 14 лютого 2018 року.
20 лютого 2018 року роботодавцем повідомлено первинну профспілкову організацію лікарні про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії і вивільнення працівників за скороченням штату.
Наказом головного лікаря Мирноградської ЦМЛ ОСОБА_3 від 16 березня
2018 року № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської ЦМЛ, скорочення чисельності та штату працівників» на виконання зазначеного рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року виключено з організаційної структури лікарні відділення «Зубопротезна лабораторія» зі штатними посадами в кількості 17,00 штатних одиниць, в тому числі посади зубного техніка в кількості 7,0 штатних одиниць, у тому числі 1,0 ставки позивача; утворено та включено до складу організаційної структури Мирноградської ЦМЛ лікувально-діагностичного відділення зі спеціалізованими прийомами - стоматологічний кабінет у кількості 3,5 штатних одиниці у складі: лікаря-стоматолога-терапевта (0,5), лікаря-стоматолога-хірурга (0,5), лікаря-стоматолога-дитячого (0,5), лікаря-стоматолога-ортопеда (0,5), сестри медичної (1,0), молодшої медичної сестри (санітарки) (0,5), що відображено в штатному розкладі Мирноградської ЦМЛ, який згідно пункту другого наказу головного лікаря від 16 березня 2018 року № 101 мав вступити
в дію з 23 травня 2018 року.
Попередженням адміністрації Мирноградської ЦМЛ від 22 березня 2018 року
№ 01-17/545 повідомлено ОСОБА_1 про скорочення її посади 22 травня
2018 року. 23 березня 2018 року на засіданні комісії з реорганізації стоматологічної поліклініки із спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської ЦМЛ ОСОБА_1 персонально попереджена про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням її посади та запропоновано вакантні посади в лікарні: кухонного робітника іншого адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу (1,0 ставки), молодшої медичної сестри травматологічного відділення (0,5 ставки), молодшої медичної сестри жіночої консультації (1,0 ставки), від яких позивач відмовилась.
Згідно пропозицій вакансій від 18 травня 2018 року ОСОБА_1 пропонувались посади молодшої медичної сестри (санітарки) травматологічного відділення (0,5 ставки), молодшої медичної сестри (санітарки) жіночої консультації (0,5 ставки), двірника іншого адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу (1,5 ставки), а також молодшої медичної сестри (санітарки) новоутвореного стоматологічного кабінету у складі лікувально-діагностичного відділення зі спеціалізованими прийомами (0,5 ставки), від яких позивач відмовилась.
07 травня 2018 року голові первинної профспілкової організації надіслано подання за підписом головного лікаря про надання згоди на звільнення працівників, у тому числі позивача з посади техніка зубного на 1,0 ставки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату
з 23 травня 2018 року.
21 травня 2018 року Мирноградська міська організація профспілки працівників охорони здоров'я за результатами розгляду подань про надання згоди на звільнення працівників за скороченням штату листом повідомила головного лікаря про відмову у наданні згоди на звільнення працівників за пунктом
1 частини першої статті 40 КЗпП України, в тому числі і позивача. Підставою для прийняття такого рішення стала юридична відсутність наказів, якими
б скорочувалися посади працівників з дат, які вказані в їх попередженнях про подальше вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки внесенням чисельних змін до пункту 1 наказу від 16 березня 2018 року № 101 втрачалася первісна редакція цього пункту та тих змін, які вносилися до нього до видання наказу від 02 квітня 2018 року № 117/1 і, відповідно, зміст пункту 1 цього наказу фактично відповідав тільки змісту наказу від 02 квітня
2018 року № 117/1, а первісні приписи пункту 2 наказу № 101 та наказу від
16 березня 2018 року № 102 «Про затвердження штатного розкладу ЦМЛ» замінені приписами наказу від 02 квітня 2018 року № 120.
Після отримання зазначеного листа відповідачем 21 травня 2018 року видано наказ № 146 про внесення змін до пунктів 1, 2 наказу від 16 березня 2018 року
№ 101, якими скорочення чисельності та штату певних працівників визначалося окремими датами в залежності від дати отримання ними попередження про вивільнення: 22 травня 2018 року підлягали скороченню 19 осіб; 23 травня
2018 року - 18 осіб, серед яких і позивач; 26 травня 2018 року - 9 осіб; 28 травня 2018 року та 02 червня 2018 року - по одній особі. На підставі зазначених змін визначено привести у відповідність штатний розклад згідно з порядком скорочення, зазначеним в пункті 1 цього наказу.
22 травня 2018 року голові профспілкового комітету роботодавцем повторно направлено ті ж подання на осіб, які підлягали вивільненню, та наказ від 21 травня 2018 року № 146.
22 травня 2018 року голова профспілкового комітету ОСОБА_4 звернувся до адміністрації Мирноградської ЦМЛ з пропозицією про перенесення дати звільнення працівників на 11 червня 2018 року, на підставі чого відповідачем видано наказ від 22 травня 2018 року № 147 про внесення змін до пункту 1 наказу № 101 від 16 березня 2018 року, згідно яких скорочення чисельності штату працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії перенесено на 11 червня 2018 року. Наказ від 22 травня 2018 року № 147 доведено відповідачем до відома осіб, чиї посади підлягали скороченню, в тому числі ОСОБА_1
23 травня 2018 року голова профспілкового комітету звернувся до відповідача ще з одним листом, в якому просив свою пропозицію щодо перенесення дати вивільнення працівників на 11 червня 2018 року вважати недійсною, оскільки вона не враховувала усіх вимог трудового законодавства, зокрема, зверталась увага на відсутність письмових попереджень працівників про їх звільнення
з 11 червня 2018 року. Рішень про згоду чи відмову у наданні згоди на вивільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП за повторними поданнями відповідачу не надано.
Відповідно до наказу про звільнення від 11 червня 2018 року № 207-к ОСОБА_1 звільнено з посади техніка зубного зубопротезної лабораторії 23 травня 2018 року за пунктом 1 частини першої статті40 КЗпП України.
Наказом від 03 липня 2018 року № 244-к внесено зміни до наказу від 11 червня 2018 року № 207-к щодо дати звільнення позивача, дату звільнення змінено
з 23 травня 2018 року на 11 червня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва
і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі
№ 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами
в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі
№ 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно
з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва
і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що «оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої
є працівник.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-703цс15 викладена правова позиція, що суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами". Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Встановивши, що в Мирноградській ЦМЛ дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії у зв'язку з реорганізацією даних структурних підрозділів на підставі рішення Мирноградської міської ради від
14 лютого 2018 року, законність якого підтверджено рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року, від 28 вересня
2018 року; відповідачем дотримано двомісячний строк попередження позивача про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату працівників; позивач виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України запропонувавши позивачу наявні вакантні посади на підприємстві, від яких ОСОБА_1 відмовилась; відповідач обґрунтовано не врахував доводи профспілкової організації, викладені у відмові в наданні згоди на звільнення позивача, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Посилання у касаційній скарзі на те, що оскільки єдине попередження про звільнення ґрунтувалося на первісних приписах наказу № 101, зазначені зміни призвели до втрати юридичної сили таким попередженням, а також доводи ОСОБА_1 про ненадходження до профспілкового комітету від відповідача подання про надання згоди на звільнення 11 червня 2018 року, неотримання нею попередження про вивільнення з 11 червня 2016 року колегія суддів відхиляє.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 226/1665/18 (провадження № 61-8329св19) вказано, що: «доводи заявника про те, що попередження про наступне вивільнення втратило юридичну силу у зв'язку із внесенням змін до наказу Мирноградської центральної міської лікарні від
16 березня 2018 року № 101, є необґрунтованими, оскільки перенесення дати звільнення позивача на іншу дату (11 червня 2018 року) не потребує повторного попередження про звільнення у зв'язку із реорганізацією роботодавця».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19) зазначено, що: «суди попередніх інстанцій надали належну оцінку рішенню профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення позивача від 21 травня 2019 року, визнавши, що відмова профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача не містить достатньої аргументації та обґрунтування незаконності звільнення позивача або неврахування власником фактичних обставин, які б свідчили про порушення трудових її прав. Відповідачем було задоволено клопотання голови профспілки від 22 травня 2018 року про відтермінування звільнення працівників до 11 червня 2019 року, а повторне звернення Мирноградської ЦМЛ до профспілкової організації щодо надання згоди на звільнення працівників, в тому числі позивача, профспілковий комітет не розглядав. Посилання заявника на те, що оскільки
22 травня 2018 року вона не була звільнена, попередження відповідача про скорочення займаної нею посади та наступного її звільнення 22 травня 2018 року втратило силу, а з новим вона не була ознайомлена, що на її думку, свідчить про порушення Мирноградською ЦМЛ вимог частини першої статі 49-2 КЗпП України, є безпідставним, оскільки відтермінування дати звільнення працівників Мирноградської ЦМЛ, в тому числі позивача, відбулося за клопотанням голови профспілкової організації і було направлено на дотримання гарантування трудових прав усіх працівників Мирноградської ЦМЛ, а отже не призвело до порушення трудових прав позивача, і не потребувало додаткового виконання відповідачем вимог частини першої статті 49-2 КЗпП».
Аргумент касаційної скарги щодо помилкового врахування судами рішення міської ради, яке не оприлюднено у прийнятій редакції, колегія суддів відхиляє.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність
і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Першогоапеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Мирноградської міської ради, третя особа - Мирноградська ЦМЛ, про визнання протиправним та скасування рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» відмовлено.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Мирноградської міської ради, третя особа - Мирноградська центральна міська лікарня, про визнання протиправним та скасування рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 відмовлено.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 рокуприйнято відповідачем в межах компетенції, відповідно до наданих Законом України «Про місцеве самоврядування» повноважень, з урахуванням процедури прийняття рішень та відповідно до Регламенту.
За таких обставин висновок апеляційного суду про підтвердження рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року та від
28 вересня 2018 року законності рішення Мирноградської міської ради від
14 лютого 2018 року № VII/43-26 та врахування його підставою для реорганізації стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської ЦМЛ є правильним.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про нікчемність довіреності представника відповідача, оскільки зазначено «четверте липня тисячі вісімнадцятого року». У частині третій статті 247 ЦК України передбачено, що довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною. Тобто нікчемність пов'язується із відсутністю вказівки дати вчинення довіреності, і, відповідно, помилка в даті вчинення довіреності не свідчить про її нікчемність.
Посилання в касаційній скарзі на неналажне підтвердження повноважень представників Мирноградської ЦРЛ та третьої особи є необґрунтованими.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 205/1649/16-ц (провадження № 61-12805св18) зроблено висновок, що «перевірити повноваження представника сторони, а також законність документа, наданого на підставі таких повноважень, належить до обов'язку виключно суду, який розглядає справу, в якій така довіреність надана».
Порушень судами норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконних рішень, суд касаційної інстанції не встановив. При цьому, згідно
з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення ? без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 13 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
М. Ю. Тітов