Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 524/9221/15-ц
провадження № 61-4845св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Кременчуцька міська рада Полтавської області,
треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , виконавчий комітет Кременчуцької міської ради як орган опіки та піклування, управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 листопада 2018 року та додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від
18 грудня 2018 року в складі судді Предоляк О. С., постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Кременчуцької міської ради Полтавської області про зміну часток власників домоволодіння.
Позов мотивований тим, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року, крім іншого, визнано право власності на домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 : за
ОСОБА_3 - на 33/100 частини, за ОСОБА_1 - на 33/100 частини, за
ОСОБА_2 - на 16/100 частин, за ОСОБА_4 - на 18/100 частин.
Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від
28 травня 2015 року № 44-15, проведеним експертом ОСОБА_8 на підставі довідки КП «Кременчуцьке МБТІ» від 30 березня 2015 року, частка співвласників квартири АДРЕСА_2 , становить 82/100 частини домоволодіння, а саме частка співвласника квартири № 2 становить 18/100 частин домоволодіння, а частка ОСОБА_1 - 25/100. Враховуючи, що з'явилися нові обставини, які вказують на те, що частка будинку, яка підлягає поділу, є меншою, ніж була попередньо визначена судом та експертом, вважають за можливе звернутися до суду
з новим позовом, яким змінити частки власників зазначеного домоволодіння.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням зменшення позовних вимог, просили суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 410/1000 часток, за ОСОБА_3 - на 129/1000 часток, за ОСОБА_2 - на 281/1000 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Залишити за ОСОБА_4 право власності на 180/1000 часток домоволодіння, що відповідає 18/100, за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 листопада
2018 року та додатковим рішення Автозаводського районного суду
м. Кременчука Полтавської області від 18 грудня 2018 року, залишеними без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року,
в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу
у розмірі 2 100,00 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 100,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі не надали належних та допустимих доказів, які не були враховані Апеляційним судом Полтавської області при розгляді справи № 2-618/11 та свідчили б про те, що суд неправильно визначив частки співвласників спірного домоволодіння. Визначені
у справі № 2-618/11 розміри часток спірного домоволодіння не потребують доказування.
Додаткове рішення мотивоване тим, що в рішення суду від 12 листопада
2018 року не вирішено питання про розподіл судових витрат. З урахуванням пояснень позивача та норм частини четвертої статті 141 ЦПК України, за відсутності відповідної заяви сторони до закінчення судових дебатів, суд визнав за можливе зменшити розмір судових витрат, понесених відповідачем, на розмір витрат, що передбачені договором про надання правової допомоги за участь
у судових засіданнях.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обставини, які позивач
ОСОБА_1 називає новими та зазначає, що вони з'явилися після ухвалення рішення суду від 24 вересня 2013 року, є власним тлумаченням позивача. При розгляді зазначеної справи позивач повинен був добросовісно користуватися процесуальними правами та вживати усіх заходів для встановлення фактичних обставин у межах заявлених позовних вимог. З рішення суду від 24 вересня
2013 року вбачається, що предметом розгляду були вимоги про зміну часток співвласників у домоволодінні, позивач мав процесуальні права надавати суду свої докази у цій частині, брати участь у дослідженні доказів щодо визначення часток у домоволодінні. Позивач погодився з рішенням апеляційного суду від
24 вересня 2013 року, у касаційному порядку його не оскаржив. Посилання позивача на довідку від 30 березня 2015 року та на висновки будівельно-технічного дослідження від 28 травня 2015 року як на підставу зміни часток співвласників домоволодіння є намаганням у такий спосіб переглянути ухвалене апеляційною інстанцією судове рішення від 24 вересня 2013 року.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції послався на подані відповідачем письмові докази в цій частині та дійшов висновку про зменшення розміру судових витрат, при цьому достатньо повно мотивував додаткове рішення.
З огляду на те, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідають вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
Аргументи учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що з'явились нові обставини, які вказують, що частка будинку, яка підлягає поділу, є меншою, ніж була попередньо визначена судом та експертом. З довідки КП «Кременчуцького МЕТІ» від
30 березня 2015 року вбачається, що в 2005 році, перебуваючи у шлюбі
з ОСОБА_3 , за ним було визнано право власності на збільшення ІІ поверху
в розмірах будинку літ. «А-2» в складі: кімната 1-12 (площею 14.1 кв. м), ванна 1-13 (площею 2,0 кв. м), кімната 1-14 (площею 16,0 кв. м) і кімната 1-20 (площею
9,4 кв. м), загальною площею 41,5 кв. м. Інші кімнати було узаконено та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23 січня 2014 року, тобто вже після розірвання шлюбу та ухвалення рішення Апеляційним судом Полтавської області, а тому вони поділу між подружжям не підлягають. З огляду це вважає, що між ним і ОСОБА_3 підлягають поділу лише 25/100 частин домоволодіння, які були узаконені рішенням Автозаводського районного суду
м. Кременчука від 31 червня 2005 року, з яких ОСОБА_3 відходить 25/200 частин.
Суди в оскаржуваних рішеннях посилаються на те, що визначені у справі
№ 2-618/11 розміри часток на спірне домоволодіння не потребують доказуванню. З такими висновками він не погоджується, оскільки з рішення суду, яке набрало законної сили, вбачається порушення прав власності. Вважає, що судова система повинна стояти на захисті прав людини і повинна поновлювати порушені права особи в разі їх явного порушення, навіть якщо рішення суду набрало законної сили.
Що стосується додаткового рішення суду, то адвокат Дашко М. В. не мав права брати участь у судовому засіданні, оскільки згідно з чинним ЦПК України на підтвердження повноважень адвокат надає договір про надання правничої допомоги та ордер адвоката. При ознайомленні з матеріалами справи після ухвалення судового рішення виявлено, що ордера адвоката у справі немає. На підтвердження оплати послуг з правничої допомоги слід надавати квитанцію про зарахування на розрахунковий рахунок адвоката сплачених коштів, тому вважає, що квитанція, виписана від руки, не є підтвердженням реальної оплати за такі послуги.
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , в якому вона зазначила, що оскаржені рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди всебічно з'ясували обставини та об'єктивно дослідили докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи. Позов про зміну часток власників спірного домоволодіння був предметом розгляду у судах, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, визначено розмір часток власників спірного домоволодіння,
у зв'язку з чим просила касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
14 грудня 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 грудня 2011 року у справі № 2-618/11 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, зміну часток власників у домоволодінні, визнання права власності, встановлення порядку користування будинком та вселення задоволено частково. Проведено між сторонами у справі реальний поділ домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 . Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину вартості автомобіля - 91 525,00 грн та різницю вартості підсобних приміщень - 19 158,00 грн. Вселено ОСОБА_3 у виділену їй в користування частину домоволодіння.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 грудня 2011 року
в частині поділу домоволодіння як майна подружжя, зміни часток власників
в домоволодінні, визнання права власності, встановлення порядку користування будинком, розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 - на 33/100 частини, за ОСОБА_1 - на 33/100 частини, за ОСОБА_2 - на 16/100 частин, за ОСОБА_4 - на 18/100 частин. Визначено порядок користування частиною цього домоволодіння між співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за варіантом № 2 висновку експертного дослідження від
15 червня 2010 року № 98-10. Виділено в користування ОСОБА_3 кімнату 1-14 площею 16 кв. м, кімнату 1-17 площею 15,6 кв. м, загальною площею 31,6 кв. м, гараж з льохом літ. «Л,Лл», як показано на плані зеленим кольором. Виділено
в користування ОСОБА_1 кімнати 1-12 площею 14.1 кв. м, 1-20 площею
9,4 кв. м, 1-18 площею 10,3 кв. м, ванну 1-13 площею 2,0 кв. м, загальною площею 35,8 кв. м, сарай літ «М», сарай літ. «О», гараж А1-2 , як показано на плані синім кольором. Виділено в користування ОСОБА_2 кімнати 1-7,
площею 20,3 кв. м, 1-8 площею 10,4 кв. м, 1-10 площею 9,6 кв. м, кладову 1-3
площею 1,1 кв. м, санвузол 1-4 площею 3,3 кв. м, кухню 1-6 площею 10,1 кв. м, передню 1-9 площею 5,7 кв. м, що розташовані на першому поверсі будинку. Залишено в загальному користуванні тамбур 1-1, частину передньої 1-2, сходову клітку 1-11, кухню 1-15, санвузол 1-16 та передню 1-19, загальною площею
43,5 кв. м, як показано на плані червоним кольором. Вселено ОСОБА_3
у виділену їй в користування частину домовлодіння. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 грудня 2011 року в частині поділу рухомого майна подружжя залишено без змін.
У зазначеній справі суд встановив, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 серпня 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на сарай «О», «М», гараж з льохом «Л.Лл» та збільшеної частини другого поверху будинку «А-2». Згідно листа КП «Кременчуцьке МБТІ» Полтавської обласної ради від 01 липня 2013 року № 61/2191 остання інвентаризація житлового будинку АДРЕСА_1 проводилася 14 травня 2010 року, самочиннних добудов технік, який виходив за вказаною адресою, не виявив. Зі змісту цього листа вбачається, що
ОСОБА_1 провів державну реєстрацію добудов та господарських будівель, право власності на які за ним визнано на підставі рішення суду. Таким чином, спірний об'єкт нерухомості не можна визнати об'єктом самочинного будівництва. При цьому при визначенні часток співвласників домоволодіння апеляційний суд в основу судового рішення від 24 вересня 2013 року поклав висновок експертного дослідження від 15 червня 2010 року № 98-10, з якого, як вказав апеляційний суд, вбачається, що частки співвласників спірного домоволодіння становлять: ОСОБА_4 - 18/100, ОСОБА_2 - 16/100 (половина частки придбаної разом із сином), спільна сумісна власність колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - 66/100.
Під час розгляду справи № 2-618/11 Апеляційний суд Полтавської області дослідив та проаналізував технічні паспорти на спірний будинок від 25 лютого 1997 року, від 06 липня 2004 року та від 14 травня 2010 року, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 серпня 2005 року, договір купівлі-продажу спірного будинку, рішення виконавчого комітету Автозаводської ради м. Кременчука від 13 листопада 1997 року № 616, висновок експертного дослідження від 15 червня 2010 року № 98-10.
Відповідно до технічних паспортів на спірний будинок від 06 липня 2004 року та від 14 травня 2010 року ІІ поверх складає: сходова клітка 1-11 площею
7,1 кв. м, кімната 1-12 площею 14, 1 кв. м, ванна 1-13 площею 2,0 кв. м, кімната
1-14 площею 16,0 кв. м, кухня 1-15 площею 9,8 кв. м, санвузол 1-16 площею 3,6 кв. м, кімната 1-17 площею 15,6 кв. м, кімната 1-18 площею 10,3 кв. м, передня
1-19 площею 12,1 кв. м, кімната 1-20 площею 9,4 кв. м.
На час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення від 12 листопада 2018 року судове рішенням Апеляційного суду Полтавської області від
24 вересня 2013 року у справі № 2-618/11 скасовано або змінено не було.
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 28 травня 2015 року
№ 44-15, проведеним експертом ОСОБА_8 на підставі довідки
КП «Кременчуцьке МБТІ» від 30 березня 2015 року, частка співвласників квартири в АДРЕСА_1 становить 82/100 частин домоволодіння, а саме: частка співвласника квартири № 2 становить 18/100 частин домоволодіння, а частка ОСОБА_1 - 25/100.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 липня 2015 року
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року за нововиявленими обставинами відмовлено.
У цій справі позивачі на обґрунтування позову зазначають ті самі підстави, на які посилався ОСОБА_1 у заяві про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року за нововиявленими обставинами. Обґрунтовують необхідність зміни часток власників домоволодіння довідкою
КП «КМБТІ» від 30 березня 2015 року № 1169, висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 15 травня 2015 року № 44-15, висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 11 травня 2018 року
№ 26-18, які виконані на підставі довідки КП «КМБТІ» від 30 березня 2015 року
№ 1169.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства
є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений
в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність
і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь
у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися
і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду у цій справі позивачі посилаються на те, що з'явились нові обставини, які вказують на те, що частка будинку, яка підлягає поділу є меншою, ніж була попередньо визначена судом та експертом.
Разом з цим суди встановили, що виходячи з доводів, викладених у позовній заяві, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 фактично просять переглянути рішення суду апеляційної інстанції від 24 вересня 2013 року у справі № 2-618/11, яке набрало законної сили, та дійти висновків, які протилежні до тих, що зроблені судом, тому відмовили у задоволенні позову.
Колегія судів погоджується з таким висновком, оскільки у разі ухвалення рішення суду по спору між тими ж сторонами та набрання ним законної сили, суд в іншій справі не може повторно розглядати спір з тих самих підстав та правовідносин, виходячи з принципу правової визначеності.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від
09 листопада 2004 року).
На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).
У цій справі позивачі не довели наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у діях яких вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 2-618/11, що є неприпустимим.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу,які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань
у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Суди встановили, що відповідач на підтвердження витрат на правничу допомогу надала договір від 09 квітня 2018 року № 672 про надання професійної правничої допомоги, укладений між нею та адвокатом Дашком М. В., розрахунок суми гонорару за вказаним договором, акт про надані послуги з правничої допомоги від 20 квітня 2018 року, копію належним чином засвідченої квитанції № 11 від 20 квітня 2018 року про сплату гонорару у розмірі 4 200,00 грн (т. 2 а. с. 104 - 108).
За таких обставин та враховуючи відсутність у справі заперечень сторони позивача щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суди обґрунтовано стягнули зазначені судові витрати
з позивачів на користь відповідача в рівних частинах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення ? без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 листопада
2018 року, додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від
30 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
М. Ю. Тітов