Справа № 305/1814/20
Іменем України
26 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання, апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Рахівського районного суду від 23 грудня 2020 року (у складі судді Марусяк М.О.) за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
АТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) у листопаді 2020 р. звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.03.2013 р., станом на 16.09.2020 р., у розмірі 11 391,69 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 26.03.2013 р., згідно з якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Ця заява, за твердженням позивача, разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», викладеними на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між Банком і відповідачем Договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Відповідно до умов ст.ст. 207, 634, 638, 639 та 642 ЦК України, Банк вважає, що підписанням вказаної заяви доводиться укладення між сторонами договору в письмовій формі та ознайомлення відповідача з його умовами.
На підтвердження обставин, на які позивач посилався, як на підставу для задоволення позову, ним додано до позовної заяви письмові докази: розрахунок заборгованості (а.с.5-6, 7-8, 9), виписка за договором № б/н станом на 22.09.2020 р. (а.с.38-41), копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанк» (а.с.12), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.11), довідку про видачу кредитних карт (а.с.10), витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.13, 14-99), копія паспорта позичальника (а.с.40),
Рішенням Рахівського районного суду від 23.12.2020 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку суму основного боргу за кредитним договором б/н від 26.03.2013 р. у розмірі 441,17 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку судовий збір у сумі 2102 грн.
У апеляційній скарзі Банк просить скасувати це рішення у частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Банку задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводиться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача заборгованості по простроченим відсоткам і пені.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відтак, розгляд цієї справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 441,17 грн. - апелянтом не оскаржено, тому апеляційний суд відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг Банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Матеріалами встановлено, що 26.03.2013 р. ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву.
Згідно з наданого Банком розрахунку, за ОСОБА_1 рахується заборгованість за кредитним договором станом на 16.09.2020 р. у розмірі 11 391,69 грн., яка складається із: 441,17 грн. - заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту); 158,08 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 10 792,44 грн. - пеня.
На підтвердження позовних вимог, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.03.2013 р. позивач додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася із ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, штрафів, пені, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів.
Такий висновок узгоджується з висновком Великою Палатою Верховного Суду викладений у постанові від 03.07.2019 року, справа №342/180/17.
Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Із огляду на це, відсутні правові підстави для стягнення на користь Банку 158,08 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України та 10 792,44 грн. пені.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків і пені, оскільки позивач не довів наявність підстав для стягнення із відповідача заборгованості за кредитом в тих розмірах та порядку, що заявлені у позові.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір відповідно до чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та враховуючи межі доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що доводи скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, у зв'язку з чим оскаржене рішення належить залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. 2.Рішення Рахівського районного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 26 квітня 2021 р. Судді: