Справа № 2 „а” - 2769
2010р .
іменем України
06 травня 2010 року Ленінський районний суд міста Луганська в складі:
Головуючого - судді Лібстера А.С.
при секретарі - Рубан М.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що в ін отримує пенсію, яка призначена йому як інваліду війни, спочатку 3-ї, а в теперішній час 2-ї гупи як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Пенсію сплачує відповідач.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що була чинною до 30 червня 2006 року, інвалідам війни 3-ї групи було передбачено щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, інвалідам війни 2-ї групи було передбачено щомісячно підвищення до пенсії у розмірі 350 % мінімальної пнсії за віком.
Проте всупереч вимогам даної статті позивачу виплачувалося підвищення до пенсії в значно меншому розмірі, визначеному відповідно Постанови Кабінету Міністрів України № 831 26.07.1996 року виходячи із розміру мінімальної пеенсії за віком 16,62 грн., та Постанови Кабінету Міністрів України 03.01.2002 року № 1 виходячи із розміру мінімальної пеенсії за віком 19,91 грн.
На звернення позивача до відповідача про перерахунок пенсії в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком за період з 01.11.2000 року по 30.06.2007 року як інваліду війни 3-ї групи та в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком за період 01.07.2007 року по 31.12.2009 року як інваліду війни 2-ї групи йому було відмовлено.
Позивач просить суд визнати незаконними дії відповідача, що полягають у значно заниженій виплаті пенсії як інваліду війни 3-ї групи, порушені його права на підвищення пенсії на 200 % з 01.01.2000 по 30.06.2007 року на 200 % від розміру мінімальної за віком, та як інваліду війни 2-ї групи, порушені його права на підвищення пенсії на 350% з 01.07.2007 року по 31.12.2009 року на 350% від розміру мінімальної пенсії за віком; визнати незаконною відмову відповідача згідно його відповіді, провести перерахунок пенсії позивачу щодо недоплачених грошових сум відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ з 01.01.2000 року по дату відповіді відповідача 09.02.2010 року підвищення пенсії на 200 % мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 3-ї групи, та на 350 % мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 2-ї групи; стягнути на його користь недоплачену за період з 01.01.2000 року по 31.12.2009 року суму надбавки до пенсії як інваліду війни 3-ї та 2-ї групи у розмірі 100042 грн. 44 коп.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник позивача в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив суд визнати незаконними дії відповідача, що полягають у значно заниженій виплаті пенсії як інваліду війни 3-ї групи, порушені його права на підвищення пенсії на 200 % від розміру мінімальної за віком; визнати незаконною відмову відповідача згідно його відповіді, провести перерахунок пенсії позивачу щодо недоплачених грошових сум відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року підвищення пенсії на 200 % мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 3-ї групи; стягнути на його користь недоплачену за період з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року суму надбавки до пенсії як інваліду війни 3-ї групи у розмірі 31330 грн. 96 коп. та відновити пропущений строк для звернення до суду, як такий, що був пропущений з поважних причин.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі, надавши суду заперечення, в яких вважає позовні вимоги позивача безпідставними та просить суд відмовити в їх задоволенні за необгрунтованістю. Крім того вважає, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, а тому наполягав на застосуванні ч.1 ст. 100 КАС України.
Суд, вислухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, прийшов до наступного.
Позивач отримує пенсію по інвалідності та підвищення до пенсії як інвалід війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно посвідчення Серія НОМЕР_1 від 21.06.2007 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.10).
Позивач звертався до відповідача про проведення перерахунку та виплату надбавки до пенсії як інваліду війни.
Відповіддю управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська від 09.02.2010 року № 1528/02-1 позивачу було відмовлено (а. с. № 11).
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» № 2262-ХН від 9 квітня 1992 року зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 4 лютого 1994 року N 3946-ХІІ, у редакції Закону України від 25 березня 1996 року N І03/96-ВР, передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в таких розмірах: а) на 400 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни 1 групи; б) на 350 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни II групи; в) на 200 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни III групи; г) на 150 процентів мінімальної пенсії за віком - учасникам бойових дій, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге; д) на 75 процентів мінімальної пенсії за віком - учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни; на 50 процентів мінімальної пенсії за віком - іншим учасникам війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами віл загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, батькам і дружинам (чоловікам), які не одружилися вдруге, військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули, померли або пропали безвісти в період проходження служби.
Редакція статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» в проміжок часу з 01.11.2000 року по 30 червня 2006 року не змінювалася.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» № 3591-ХІІ від 9 квітня 1992 року була змінена назва Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", яка була викладена в новій редакції - Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пунктом 11 частини 1 Закону України № 3591-ХІІ від 9 квітня 1992 року статтю 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» було викладено в новій редакції: «Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом».
Частиною 3 статті 12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" (в редакції, що була чинною до 30 червня 2006 року) передбачено, що інвалідам війни 3-ї групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком, а інвалідам війни 2-ї групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 5 жовтня 2005 року N 2939-ІУ, який набрав чинності, згідно пункту 1 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 1 липня 2006 року, визначено, що інвалідам війни 2-ї групи, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії становить 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовця, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та гарантії», мінімальний розмір пенсії встановлюється виключно Законами.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017, який набув чинності з 01.11.2000 року, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі, мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.
Таким чином, підвищення до пенсії позивачу, як інваліду війни 3-ї групи, з 01.11.2000 року до 31.12.2005 року становить 200% мінімальної пенсії за віком.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що відповідно до положення Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2002 року базовим для обчислення розміру спірної пенсії слід брати суму 19 грн. 91 коп., оскільки з вказаної Постанови не вбачається, що вона визначає мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення підвищеного розміру пенсії.
До того ж, суд не приймає посилання відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що положення частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку суду, не є перешкодою для застосування даної величини(мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Крім того, відповідно до пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статі 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України (№ 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі 3 1-21/2005), який неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Такими чином, суд вважає, що право позивача на належну йому пенсію у період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 дійсно було порушено відповідачем.
Щодо вимоги позивача про поновлення строку звернення до суду за відновленням порушених прав суд вважає її обґрунтованою з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 153 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Предстанвиком позивача були надані достатні докази, які підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду, а саме: похилий вік позивача, витяги з медицинської книжки, з яких вбачається, що позивач дійсно проходив медичні огляди та лікування у лікарні, а тому не мав можливості своєчасно звернутися до суду за відновленням своїх порушних прав.
Крім того обов'язки щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії є основною функцією органів Пенсійного фонду України, тому зважаючи на наявність прямої норми в Конституції України, яка гарантує здійснення державними органами належних за законами України виплат сум пенсії, пропущений річний строк для звернення до суду з поважних причин не є підставою для відмови у позові та суд вважає, що у межах спірних відносин має місце порушення компетенції відповідача, як органа владних повноважень.
У судовому засіданні було встановлено, що підвищення до пенсії позивачу як інваліду війни входило до складу основної пенсії позивача, що передбачено ст. 15 до Закону України " Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» ( в редакції, що діяла до 03.04.2007) суми пенсій не отримані вчасно з вини органів, що призначають та виплачують пенсії, повинні бути виплачені за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, суд вважає за необхідне поновити строк звернення до суду, як такий що був пропущений з поважних причин.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав з 2000 року по 2005 рік, визнання неправомірними дій головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у перерахунку доплати як інваліду війни 3-ї щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року, зобов'язання відповідача зробити перерахунок доплати як як інваліду війни 3-ї та групи щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року та виплатити утворену заборгованість є обґрунтованими і відповідають діючому законодавству.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10 15, Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд,-
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити строк звернення до суду щодо перерахунку доплати до пенсії ОСОБА_1 як інваліду війни 3-ї групи щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за 2000 року по 2005 рік.
Визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська щодо відмови у перерахунку доплати до пенсії ОСОБА_1 як інваліду війни 3-ї групи щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська зробити перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_1 як інваліду війни 3-ї групи щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року та виплатити утворену заборгованість.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Луганської області. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Головуючий: суддя Лібстер А.С.