Справа № 2а-2770/10
06 травня 2010 року місто Луганськ
Суддя Ленінського районного суду м. Луганська Лібстер А.С. розглянувши у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради про визнання дій неправомірними та зобов*язання вчинити певні дії, про забов'язання сплати суми заборгованості на оздоровлення, -
11.02.2010 року позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, у якому просить суд визнати неправомірними дії відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Луганську ради, яке в 2009 рокці виплатило позивачу компенсацію на оздоровлення у зменшеному розмірі, ніж встановлено «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Луганську ради, що фінансується ГУДКУ в Луганській області несплачену суму на оздоровлення за 2009 рік у сумі 3600 грн., виходячи з встановленого розміру мінімальної заробітної плати і передбаченої законом кратності 5, мотивуючи тим, що позивач, як інвалід 2-ї групи, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС користується правом на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, у вказаному розмірі, тоді як вказана компенсація позивачу у 2009 році нараховувалася на підставі постанови КМУ 562 від 12.07.2005р, положення якої, на його думку, порушують право позивача на соціальний захист і достатній життєвий рівень.
В судове засідання сторони не з'явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, представник позивача підтримав в повному обсязі, представник відповідача позов не визнав, надав до суду заперечення.
Представник відповідача УПСЗН Ленінської районної у м.Луганську ради в своїх запереченнях посилається на те, що у лютому 2009 року позивачу була призначена та виплачена допомога на оздоровлення за 2009 рік в розмірі 120 грн. на підставі Постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що позивач належить до 1 категорії постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі ЧАЕС), що підтверджено відповідним посвідченням серії НОМЕР_1, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Луганську ради. Позивач є інвалідом 2-ї групи, захворювання яке, пов'язане з ліквідацією наслідків на ЧАЕС що підтверджено довідками МСЕК.
Відповідно до ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11 передбачена щорічна допомога на оздоровлення для інвалідів другої групи у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Таким чином позивач має право на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.
Згідно з запереченнями на позов УПСЗН Ленінської районної у м.Луганську ради на при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення позивачу за 2009 рік відповідач керувався постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою, розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 2-ї групи в розмірі 120 гривень, сума якої була сплачена позивачу за вказаний період в цьому розмірі.
Відповідно до ст.8, ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.
В рішеннях Конституційного Суду України у справах № 8-рп2005 від 11.10.2005р, № 7-рп2004 від 17.03.2004р., № 20-рп2004 від 01.12.2004р., № 6-рп2007 від 09.07.07р., 10-рп 2008 від 22.05.2008р. зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.
З моменту прийняття КМУ Постанови № 562 нею встановлені конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення у твердій грошовій сумі, а саме - для інвалідів 2-ої групи у 2009 році, яка залишалися незмінною, тоді як Закон встановлює розмір щорічної допомоги, як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, до того ж ВРУ неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався Держбюджет України.
Оскільки ні ВРУ, ні КМУ в наступному будь-яких рішень щодо належного врегулювання цих питань не приймали, то виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, а також з огляду на приписи ч.4 ст.9 КАСУ, підлягають застосуванню ст.48 Закону та Законну України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2009 рік, а не постанови КМУ №562.
Застосування вказаної постанови суттєво звужує обсяг прав позивача на соціальний захист, які є складовою конституційних прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень, передбачених ст.22,46 Конституції України.
Таким чином, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає щорічна допомога на оздоровлення з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати та фактично сплачених коштів: у 2009 році: (744грн.х5) - 120 грн.= 3600 грн.
Тому сума недонарахованої і несплаченої позивачеві компенсації, з відрахуванням отриманих сум раніше за 2009 рік, складає 3600 грн., яку слід виплатити позивачу за рішенням суду.
Відповідно до ст.94 КАС України судовий збір у справі слід віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6, 17, 99 КАС України, ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, ЗУ „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати” на 2009 рік, ст.8,19,22,46 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України у справах № 8-рп2005 від 11.10.2005р., №7-рп2004 від 17.03.2004р., № 20-рп2004 від 01.12.2004р., № 6-рп2007 від 09.07.2007р., № 10-рп 2008 від 22.05.2008р., суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Луганську ради з нарахування ОСОБА_1 компенсації на оздоровлення за 2009 рік в нижчому за належне розмірі неправомірними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради донарахувати та доплатити ОСОБА_1 недоотриману суму на оздоровлення за 2009 рік у сумі 3600 гривень.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м.Луганська шляхом подання у десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя: А.С. Лібстер