Справа № 2- 342/
2010 р.
21.05.2010 р. Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого: судді Кравченко Н.О.,
при секретарі: Апанасовой Н.М., Гусєвої К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Парсек» про скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення не виплаченої при звільненні заробітної плати, компенсації за прострочку виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
31.08.2009 року позивач звернувся до суду з первісним позовом до відповідача про стягнення нарахованої йому, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, та про зміну формулювання причин звільнення та дати звільнення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що 24.10.2005 року він був прийнятий на роботу провідним інженером у товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Парсек" м. Луганськ. За період його роботи в ТОВ "Компанія "Парсек" є заборгованість по заробітній платі за 2008 рік: червень - 1622,62 грн., липень - 2435,4 грн., серпень - 535,95 грн., вересень - 1643,29 грн., жовтень - 1643,29 грн., листопад - 1665,44 грн., всього - 9545,99 грн. Загальна сума заборгованості підтверджується довідкою, яка видана ТОВ "Компанія "Парсек" 02.03.2009р. ТОВ "Компанія "Парсек" нарахувало позивачу зазначену заробітну плату, але виплатити її внаслідок відсутності грошових коштів відмовилося. Точна сума заборгованості по заробітній платні станом на день звільнення позивача йому невідома, оскільки відповідач при звільненні відмовив йому в наданні довідки про нараховані суми, які підлягають виплаті при звільненні. Згідно Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1007 № 1427, вважає що відповідач повинен виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
17.03.2009 позивач подав заяву про звільнення його за ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю. У той же день заяву було розглянуто директором підприємства, який зі звільненням за вказаними підставами погодився та надав письмову вказівку про підготовку відповідного наказу. Однак тривалий час цей наказ не був підготовлений, розрахунок зі мною не проводився, заборгованість по заробітній платні не виплачувалась, трудова книжка мені не поверталась, що перешкоджало йому працевлаштуватись на іншу роботу. Тільки 01.07.2009 позивач на підприємстві був ознайомлений з наказом про звільнення датованим 17.03.2009, та позивачу було повернуто трудову книжку. Згідно цього наказу та запису у трудовій книжці позивача звільнено не за ч.3 ст. 38 КЗпП України (згідно поданої заяви про звільнення - за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю), а за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). Тому позивач вважає ці дії директора підприємства незаконними, оскільки на момент подання не було заперечень директора, та це відповідає дійсним обставинам його трудової діяльності на зазначеному підприємстві, порушують його права, передбачені ст.44 КЗпП України в частині отримання вихідної допомоги.
Крім того, позивач зазначив також наступне: 01.07.2009 мною, при ознайомленні з наказом про звільнення, відповідачеві було висунуто вимогу про надання мені копії наказу про звільнення, довідки про мою роботу і заробітну плату, довідки про нараховані суми, що підлягають виплаті при звільненні. Однак надати їх відповідач відмовився. До теперішнього часу повний розрахунок зі мною з боку ТОВ «Компанія «Парсек», не проведено. Тому позивач вважає такі дії незаконними. На день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача за час затримки розрахунку складає 8926 грн. 20 коп. (3308 грн. 73 коп. /фактична заробітна плата за жовтень-листопад 2008 року/: 43 дні /кількість фактично відпрацьованих робочих днів за жовтень-листопад 2008 року/ = 76 гра. 95 коп. /розмір середньоденної заробітної плати/ х 116 днів /кількість днів затримки/). Розрахунок середньої заробітної плати проведено за довідкою про заборгованість по заробітній платні № 1 від 02.03.2009р., так як відповідач відмовився надати позивачеві довідку про роботу і заробітну плату. Зазначені дії відповідача спричинили позивачу величезні моральні страждання, йому постійно приходилося вживати додаткові зусилля для організації життя своєї родини, він весь час переживав з приводу існування своєї родини, був позбавленіий нормального життєвого спілкування з оточуючими близькими людьми. Тому вважає, що згідно ст.237-1 КЗпП України відповідач зобов'язаний відшкодувати йому моральні збитки у розмірі 5000 грн. (а.с.3-5).
В подальшому позивач позові вимоги неодноразово уточнював (а.с.17-19), та остаточно просив суд: 1. Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 №17/1к від 17.03.2009 р. 2. Зобов'язати відповідача скласти наказ про його звільнення на підставі, передбаченій п.3 ст.38 КЗпП України, згідно його заяви від 17.03.2009 р. 3.Зобов'язати відповідача змінити формулювання запису у його трудовій книжці з «звільнений за власним бажанням у відповідності до ст.38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим їм оргаом законодавства про працю, згідно п.3 ст.38 КЗпП України». 4. Стягнути з ТОВ «Компанія «Парсек» на його користь: заборгованість по заробітній платі у сумі 11 637,90 грн; віходноє пособіє у розмірі 5 400,00 грн.; компенсацію за затримку віплати заробітної плати - 21 600,00 грн. моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (а.с. 36-37)
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити у повному обсязі на підставі наявних в справі доказів.
Представник відповідача ТОВ «Компанія «Парсек» у судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнала у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, а позовні вимоги незаконними, просила суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, та надала суду письмовий відзив на позовну заяву, які долучені до матеріалів справи (а.с.42-44 ). У відзиві на уточнену позовну заяву представник відповідача зазначила, що ОСОБА_1 дійсно звертався з заявою про його звільнення від 17.03.2009 р. за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Але після ОСОБА_1 взяв свою заяву у відділі кадрів та зробив дописку - по ч.3: у зв'язку з систематичною невиплатою заробітної плати и заборгованістю за 6 місяців 2008 року. На ОСОБА_1 рахувалися ТМЦ, але ОСОБА_1 не передаючи їх та не дождався наказу про звільнення покинув робоче місто, обхідний лист у відділі кадрів не отримав. Фактична заборгованість по заробітній платі на момент подачі заяви складає 5011,66 грн. Заробітна платня, не дивлячись на зазначення у бухгалтерських документах відомостей щодо заборгованості, на підприємстві виплачувалась. У останніх розшифровках помісячно заборгованість по ОСОБА_1 складає: вересень 2008 р. - 311,16 грн., жовтень 2008 р. - 1643,29 грн., листопад 2008 р. - 1665,44 грн., грудень 2008 р. - 818,89 грн., хоча по офіційним документам зарплата з грудень 2008 р. була виплачена, тому заборгованість по зарплаті у довідці за період червень-грудень 2008 р. у ОСОБА_1 наданій гл. бухгалтером ОСОБА_2, не відповідає дійсності. Усі відомості з виплати заробітної плати гл. Бухгалтер ОСОБА_2 похитила при звільнені. Звернула увагу суду на те, що ст.ст.116, 117 КЗпП України застосовується лише у випадках якщо у підприємства була можливість сплатити заборгованість. З підприємства усі звільнились, всі рахунки підприємства арештовані та з них знімається гроші згідно до виконавчим наказам. У зв'язку з чим, просить суд визнати суму заборгованість по заробітній платі у сумі 5011,66 грн. (а.с. 44)
Заслухавши думку сторін, дослідивши надані суду докази в їх сукупності, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач працював у ТОВ "Компанія "Парсек" м. Луганськ на посаді провідного інженеру. 17.03.2009 р. позивач подав Відповідачу заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю (а.с. 8).
Директором підприємства, згідно до резолюції останнього, на заяві позивача про звільнення, надано відділу кадрів письмову вказівку про підготовку відповідного наказу з 17.03.2009р.
17.03.2009 року ТОВ "Компанія "Парсек" було винесено наказ №17/1к про звільнення позивача з підприємства відповідача з 17.03.2009 р. за власним бажанням на підставі із ст.38 КЗпП України. (а.с. 66).
Позивач на підприємстві був ознайомлений з наказом про звільнення - 01.07.2009 р., про що на наказі міститься власноручний запис відповідача щодо цього (а.с. 66) Тієї ж дати позивачу було видано трудову книжку.
Згідно наказу №17/1к та запису у трудовій книжці позивача звільнено не за ч.3 ст.38 КЗпП України (згідно поданої заяви про звільнення - за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю), а за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) (а.с.6).
При цьому суд вирішуючи питання про відповідність зазначених позивачем у своїй заяві про звільнення обставин про порушення його прав відповідачем дійсності, враховує та оцінює пояснення кожної сторони, а саме: - позивача який це зазначає, та - представника відповідача, який не оспорюючи факти несвоєчасної сплати заробітної плати позивачу у 2008 році, та також у 2009 році через відсутність грошей та арешту накладеного ВДВС на майно підприємства відповідача, зазначає, що позивач дописку про звільнення його за п.3 зробив у своїй заяві вже після резолюції директора підприємства. Суд не приймає зазначені представником відповідача обставини щодо дописки зробленої відповідачем, оскільки у підтвердження цьому представником відповідача не надано жодних доказів цьому.
Тому, суд доходить висновку, що дії посадових осіб Відповідача в частині зазначення в наказі про звільнення ОСОБА_1 підстав для звільнення є незаконними, оскільки знаходяться у взаємозв'язку з іншими трудовими правами позивача, та таким чином можуть вплинути таабо порушити їх. За таких обставин, суд визнає, що звільнення позивача за ст.38 КЗпП України, а не за п.3 ст.38 КЗпП України вплинуло та порушило інші трудові права позивача, зокрема передбачені ст.44 КЗпП України в частині отримання звільненим працівником вихідної допомоги, тому, зазначені порушені трудові права звільненого працівника ОСОБА_1 потрібно поновити та провести з позивачем також розрахунок з належної йому при звільнені за ст.38 ч.3 КЗпП України суми вихідної допомоги.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у ст.116 КЗпП України строк виплати працівникові не оспорювань ним суму.
Цю вимогу містить і ст.12 Конвенції №95 МОП про охорону заробітної плати, згідно з якою при припиненні дії трудового договору з працівником провадиться остаточний розрахунок із виплатою всієї належної йому заробітної плати.
Відповідно до Довідки ТОВ «Компанія "Парсек» від наданої позивачем при розгляді цієї справи, заборгованість ТОВ «Компанія "Парсек» з виплати ОСОБА_1 заробітної платні на момент 02 березня 2009 року складає: за період з 01 червня 2008р. по 31 листопада 2008 р. - 9545,99 грн. (а.с.7)
Зазначений борг з заробітної плати ОСОБА_1, але лише у сумі 5011,66 грн., до тепер визнається Відповідачем та його представником, про що заздалегідь зазначається у відзиві на позовну заяву. До теперішнього часу зазначена сума Відповідачем не оспорюється, але розрахунок з позивачем та сплата належних позивачу при звільненні сум у термін передбачений ст.116 КЗпП України відповідачем здійснений так й не був. Тому сума боргу по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому суд враховує, що представником відповідача не надано суду жодних доказів з часткового погашення суми боргу у період з 02.03.2009 р. (дата видача довідки позивачу про наявну суму боргу) та до теперішнього часу. Надані представником відповідача суду списки робітників підприємства з зазначенням сум супроти прізвища та інших відомостей, судом до уваги не приймаються, оскільки на них відсутні підписи посадових осіб підприємства відповідача, та відомості у них відрізняються від офіційних відомостей про заробітну платню позивача та наявний боргу наданих бухгалтерією Відповідача (а.с.7). Тому суд, виходить з офіційних відомостей щодо заробітної плати позивача.
Таким чином, суд доходить висновку, що Відповідачем були порушені вимоги ст.116 КЗпП України, оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_1 17.03.2009 року й до тепер не відбувся. Позивачу хоча й була нарахована, але не була виплачена належна йому як працівнику сума заробітної плати.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Розмір суми, яка підлягає стягненню, визначається за правилами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100, виходячи з заробітку за два повних відпрацьованих місяця до звільнення.
Відповідачем на запити суду про надання довідки про середньомісячну заробітну плату позивача, надані документи які не містять розрахунків, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
В матеріалах цивільній справі наявна Довідки ТОВ «Компанія «Парсек» з відомостями про заробітну плату ОСОБА_1 (а.с.7) Зазначені в ній відомості щодо сум нараховуваних та належних до виплати ОСОБА_1, позивачем та відповідачем не оспорюються.
Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у Відповідача чотирьох денний робочий тиждень.
Відповідно до згаданої постанови КМУ №100 від 08.02.1995р., для розрахунку середнього заробітку за час затримки з несвоєчасного розрахунку відповідача із звільненим позивачем суд приймає до уваги заробіток позивача за останні два повно відпрацьованих місяця, тобто за жовтень та листопад 2008 року, оскільки у наступних місяцях позивач був зайнятий частково, та його заробітна плата відповідно дорівнює - 1643,29 + 1665,44 грн. (а.с.7) = 3 308,73 грн. за 18 та 16 днів відповідно, а середньомісячна заробітна платня складає 3 308,73 грн. поділити на 2 = 1 654,37 грн. Таким чином, середньоденний заробіток позивача складає: 1 654,37 гривень : 38 днів = 43,54 гривень.
Заборгованість з дня несвоєчасного розрахунку (з дня звільнення позивача з 17.03.2009 року по 01 квітня 2010 року при 4-денному робочому тижні, з урахуванням положень ст. 67 «Вихідні дні» та ст.73 «Святкові та неробочі дні» КЗпП України, складає: у 2009 році: березень - 8 робочих днів; квітень - 18 робочих днів; травень - 16 робочих днів; червень - 18 робочих днів; липень - 18 робочих дня; серпень - 15 робочих днів; вересень - 18 робочих дня; жовтень - 17 робочих дня; листопад - 17 робочих днів; грудень - 19 робочих дня; - у 2010 рік: січень - 15 робочих днів, лютий - 16 робочих днів; березень - 17 робочих днів; квітень - 1 робочих днів; а разом заборгованість за період з 17.03.2009 року по 01.04.2010 року складає - 230 робочих дня. Таким чином, сума заборгованості за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача складає 230 дня х 43,54 гривень = 10 014, 20 гривень.
Також підлягає стягненню на користь позивача сума заборгованості за його заробітною платою за період з 01 червня 2008р. по 31 листопада 2008 р. - що підлягала виплаті ОСОБА_1 на руки у розмірі 9545,99 гривень, відповідно до Довідки ТОВ «Компанія «Парсек» (а.с.7), що нарахована, але не сплачена позивачу Відповідачем при його звільненні та до тепер.
Також підлягає стягненню на користь позивача сума вихідної допомоги, яка у відповідності до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудової угоди на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш трьохмісячного середнього заробітку. Судом встановлено, що на підприємстві колективний договір відсутній, тому розмір вихідної допомоги становить: середньомісячний заробіток позивача 1 654,37 гривень х 3 місяці = 4963,11 гривень.
Таким чином, разом підлягає стягненню сума у розмірі 10 014, 20 гривень + 9 545, 99 гривень + 4963,11 гривень = 24 523,30 гривень.
Інші порушення трудового законодавства та пов'язані з ними обставини справи судом не розглядаються та до уваги не беруться, оскільки позивачі в судових засіданнях від уточнення своїх позовних вимог неодноразово відмовлялись, а на підставі ст.215 ЦПК України, суд не має можливості вийти за межі розгляду заявлених позивачем позовних вимог.
Відповідно до ст. 23 ЦК України «1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 2 Моральна шкода полягає: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів... ».
У відповідність зі ст.1167 ЦК України, моральна (немайнова) шкода, заподіяна діями іншої особи, що порушили її законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не по її провині.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, суд вважає частково обґрунтованими, оскільки порушення прав позивача відбулось через дії посадових (службових) осіб відповідача. Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що він випробував душевні страждання через неодноразове звернення до відповідача щодо звільнення, через порушення його трудових прав, та оскільки без трудової він не мав можливості влаштуватися на роботу, внаслідок чого позивачу спричинено моральну шкоду.
Зазначені обставини підтверджені наявними в матеріалах цивільної справи доказами з яких вбачаються обставини звільнення позивача.
При цьому суд, враховує практику Європейського суду при розгляді питання моральної шкоди, оскільки згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень й практики Європейського Суду з прав людини» рішення Європейського Суду є джерелом права для України та підлягають обов'язковому виконанню судами України при розгляді справ.
Відповідно до рішень Європейського суду, що виносилися за справами Войтенко проти України, Науменко проти України, на думку Суду, несвоєчасна сплата (несплата) грошових сум, належних постраждалим особам призвела до моральних страждань. Тобто Європейський Суду з прав людини виходить із презумпції, що порушення прав викликає моральні страждання у будь-якої людини, що сам факт порушення викликає у людини певний душевний стан, страждання і це не потребує спеціального доказування з боку постраждалої особи.
Але визначений позивачем розмір моральної шкоди суд вважає неадекватними й нерозмірним розміру заподіяній позивачу моральній шкоді, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. Адекватним та сорозмірним розміром заподіяної позивачу моральної шкоди суд вважає суму 1 000 гривень.
Відповідно до статті 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 41, ст. 55 Конституції України, ст.36, 38, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень й практики Європейського Суду з прав людини», Постанова КМУ №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», ст.ст. 10, 11, 59, 60, 79, 88, 212-215 ЦПК України,
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Парсек» про зміну формулювання причин звільнення та дати звільнення, стягнення не виплаченої при звільненні заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 №17/1к від 17.03.2009 р.
Зобов'язати відповідача скласти наказ про його звільнення на підставі, передбаченій п.3 ст.38 КЗпП України, згідно його заяви від 17.03.2009 р.
Зобов'язати відповідача змінити формулювання запису у його трудовій книжці з «звільнений за власним бажанням у відповідності до ст.38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим їм органом законодавства про працю, згідно п.3 ст.38 КЗпП України».
Стягнути з ТОВ «Компанія «Парсек» на користь ОСОБА_1: заборгованість по заробітній платі у сумі 9 545,99 грн; вихідну допомогу у розмірі 4 963,11 грн.; компенсацію за затримку виплати заробітної плати - 10 014,20 грн., що разом складає 24523 ( двадцять чотири тисячі п'ятсот двадцять три) гривні 30 коп.
Стягнути з ТОВ «Компанія «Парсек» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча).
Стягнути з ТОВ «Компанія «Парсек» на користь держави грошові кошти у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі: державне мито - 8,50 (вісім гривень 50 коп.) грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 7,50 (сім гривень 50 коп.) грн.
Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана до апеляційного суду Луганській області через Ленінський місцевий суд м. Луганську протягом десяти днів від дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Головуючий: суддя Н.О. Кравченко