Справа № 2-9
2010 р.
19 травня 2010 року смт.Білокуракине
Білокуракинський районний суд Луганської області в складі:
головуючого судді: Максименко О.Ю.
при секретарі: Бондаренко В.М.
за участю позивача-відповідача: ОСОБА_1
за участю представника відповідача: ОСОБА_2
за участю представника позивачів: ОСОБА_3
за участю відповідача: ОСОБА_4
за участю представника третьої особи: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Білокуракине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та права власності на житловий будинок із господарськими спорудами, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в інтересах малолітнього ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення з будинку, ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 частково недійсним, розподіл спільно нажитого майна, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та права власності на житловий будинок із господарськими спорудами.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в АДРЕСА_2 мешкає відповідач ОСОБА_6, будинок належить йому на праві власності, про що є відповідні документи у Білокуракинському БТІ. Відповідач вирішив продати вищевказаний житловий будинок. Потребуючи постійного житла та не відаючи про всі нюанси справи, він звернувся до ОСОБА_6 з проханням продати йому вищевказаний житловий будинок за адресою - АДРЕСА_2. Звернувшись до відповідача, він домовився із ним за ціну купівлі будинку та терміни розрахунку. З цією метою в усній формі він уклав із ним договір купівлі-продажу житлового будинку із господарськими спорудами. Обумовивши питання розрахунку за будинок, відповідно до чого гроші відповідачу передав у повному обсязі. З метою виконання домовленості між ними за будинок заплачено грошову суму у розмірі, що відповідає в еквіваленті фактичній оцінці згідно висновку БТІ. На підтвердження факту отримання грошових коштів у вищевказаному розмірі відповідачем було надано на ім'я позивача розписку про отримання грошей у повному обсязі.
Після сплати грошових коштів за вищевказаний житловий будинок із господарськими спорудами, він звернувся до Білокуракинського районного бюро технічної інвентаризації із проханням зареєструвати перехід права власності на його ім'я. Там йому було повідомлено, що згідно п 2.1 ,,Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 р. № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 18.02.2002 р. за №157/6445 для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності надаються правовстановлюючі документи, їх копії, а також інші документи, передбачені вищезазначеним Положенням. У цьому додатку одним із правовстановлюючих документів є договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріально. З метою укладення відповідного договору купівлі-продажу він звернувся до відповідача, який йому надав для огляду відповідні документи, проте від укладення нотаріального договору купівлі-продажу відмовився, оскільки не мав наміру нести відповідні витрати на оформлення у відповідних органах перехід права власності. Фактично у цьому житловому будинку мешкає позивач зі своєю родиною, несе витрати із приводу утримання будинку та господарських споруд у належному стані. Ним сплачено кошти за ремонт у будівлі. Зі свого боку він виконав усі умови, які обумовлював із відповідачем, сплатив гроші. Але те, що відповідач фактично ухиляється від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу та всі витрати із нотаріального посвідчення покладає на нього, прямим чином порушує його інтереси та дає йому право звернутися із відповідним позовом до суду. У зв'язку з чим він просить визнати дійним договір купівлі-продажу будинку, укладений між ним та відповідачем.
Позивачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення з будинку.
Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що з моменту народження вони спільно з батьками ОСОБА_6 та матір'ю ОСОБА_10 зареєстровані в АДРЕСА_2 Луганської області. Між їх батьками життя не склалося, вони розлучилися і стали мешкати окремо, мати разом з сестрою виїздила працювати до Московської області, а вони залишилися мешкати з батьком в смт. Білокуракине. Мати привозила кошти для сплати за комунальні послуги, а батько зловживав спиртними напоями. Потім в будівлі були відключені електричний струм і тепло, за несплату. В будинку стало проживати неможливо, тому вони стали мешкати у своїх родичів в с.Павлівка Білокуракинського району на прохання батька. Спільно з батьками вони домовились, що мати заробить кошти для ремонту будинку, та після ремонту переїдуть з сестрою мешкати до будинку, де зареєстровані. Батько їм повідомив, що він приватизував житловий будинок і він їм належить на праві сумісної приватної власності. В липні 2009 року до нього зателефонував батько, коли він знаходився в матері в гостях і запропонував їм з сестрою, обміняти будинок на однокімнатну квартиру. Порадившись з матір'ю вони з сестрою погодилися. В серпні 2009 року вони приїхали додому і побачили, що будинок перебудовувався. Вони звернулися за роз'ясненням до батька він їм повідомив, що будинок він продав іншим особам, так як брав якийсь кредит і його повинні були забрати, тому за нього сплатили кредит і він віддав будинок, а їм з сестрою поверне якийсь будинок, коли йому його віддадуть. Оскільки відповідачі ОСОБА_1 не мають змоги зареєструвати договір купівлі-продажу житлового будинку, на цій підставі у батька забрали домову книжку, заставили його зареєструвати їх по вказаній адресі, де вони будуть мешкати до вирішення питання по суті, та укладення договору купівлі-продажу будинку. Потім вони звернулися до нотаріусу, на яких підставах продане житло, але їм було пояснено, що договір купівлі-продажу будинку ще не складений. Від батька вони дізналися, що в їх будинку провели ремонт, перебудову без будь-якого дозволу інша сім'я. Звернувшись до паспортного столу на яких підставах в будинку зареєстровані інші особи, їм пояснили, що на будинок є право власності визнане судом ще в 2005 році, що будинок належить по рішенні суду батькові, тому він має право безперешкодно туди будь-кого прописувати без їх згоди. На підставі ст.155 ЖК України власник житла не може бути позбавлений права користування житлом, окрім випадків передбачених законом. На підставі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку, проживаючі спільно з ним в будинку який йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником. Припинення сімейних відносин не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Договір найму з батьком та з ними особи, які поселилися в будинку, не заключали. В селищній раді такий договір не реєструвався. Дозволу на перебудову житлового будинку батько та особи, які там мешкають, не отримували. В житловий будинок їх не пускають, забрали домову книгу і відмовляються її надавати. У ОСОБА_8 малолітня дитина, іншого житла немає, їм заважають в користуванні житлом в порушення діючого цивільного, сімейного, житлового законодавства. Так, члени сім'ї, які проживають з власником будинку, мають одинакові права і обов'язки, при вирішенні питання про вселення в будинок і реєстрацію інших осіб, які не є членами сім'ї, необхідна письмова згода всіх членів сім'ї. На підставі ст.1 ЖК України право громадян на житло охороняється державою. На підставі ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не має права бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону і рішенням суду. В даному разі, користуючись тим, що батько зловживає алкогольними напоями, відповідачі вирішили позбавити його і їх житла, незважаючи на те, що в них малолітня дитина у сестри. На підставі ст.99 ЖК України, навіть якщо вважати, що договір найму житлового приміщення укладений з батьком, без їх дозволу, то тимчасові жильці повинні негайно звільнити займане приміщення, або це вирішується в судовому порядку. У зв'язку з чим вони просять зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням, знятися з реєстрації та виселитися з будинку.
Позивач ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 частково недійсним, розподіл спільно нажитого майна та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 1989 року вона спільно з колишнім чоловіком стала мешкати в будинку, який був гуртожитком і розташований в АДРЕСА_2, Луганської області. Разом з ними в будинку були зареєстровані і мешкали їх діти: донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 і син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, які з моменту їх реєстрації з 1989 року були зареєстровані за цією адресою. Рішенням Білокуракинської селищної ради їм був наданий дозвіл на купівлю цього будинку, вартість якого згідно з актом оцінки на момент його оцінки на 1 січня 2000 року складала 6441 грн.. Коштів для придбання житла у них не було. Нею по квитанції на її ім'я було сплачено 500 грн.. Потім вона поїхала на заробітки до м. Москви, де заробила кошти і передала їх чоловікові для сплати коштів за житло. Він сплатив кошти і вони повинні були оформити договір купівлі-продажу житлового будинку та зареєструвати договір офіційно нотаріально. Вона передавала кошти для сплати за житло, але чоловік зловживав алкогольними напоями, пропивав їх. Дім був відключений від електромережі, тепла. Доньку вона забрала мешкати з собою до Москви, а чоловік з сином залишався в смт. Білокуракине, а потім, після відключення будинку, син переїхав до своїх родичів в с. Павлівка Білокуракинського району. Життя з чоловіком не склалося, шлюб між ними розпався. Нею 31 січня 2003 року було отримано свідоцтво про розірвання шлюбу. Спільно з колишнім чоловіком вони вирішили, що придбаний ними будинок вони після того, як вона заробить кошти, відремонтують і в ньому будуть мешкати діти. Він їй повідомив, що йому необхідні кошти для реєстрації будинку, вона йому в 2005 році передала кошти на початку року. Потім він сказав, що щось не виходить з переоформленням будинку. Вона знову передала кошти і він їй повідомив, що будинок він оформив на них і дітей по рішенню суду і він є їх сумісною власністю, його розподіл не потрібно оформляти, так як право власності зареєстроване і на них, і на дітей. Вона проконсультувалася з юристами і їй повідомили, що якщо дійсно будинок визнано правом власності за ними спільно, то розподіл його проводити не потрібно. Так як між ними була угода про передання будинку дітям вона сподівалася на його порядність. У серпні 2008 року, коли син знаходився в неї в гостях в м. Москва, зателефонував позивач і повідомив, що будинок його в заставі, синові одному буде скрутно жити в будинку, можливо вони обміняють будинок на однокімнатну квартиру. Син погодився. Вона знялася з реєстрації за вказаною адресою, та після відповідного переоформлення пообіцяла приїхати та зробити документально варіанти обміну чи купівлі-продажу будинку. На початку серпня 2009 року вона приїхала в смт. Білокуракине і побачила, що будинок переобладнаний, коли зайшла з дітьми до будинку, їх туди не пустили, відмовились від будь-яких пояснень. Позивач пояснив, що він також з будинку виписався, за нього сплатили кошти за надання якогось кредиту і він хоче продати цей будинок. Вона звернулася до нотаріуса дізнатися, чи є договір купівлі-продажу будинку. Там повідомили, що договір не заключався на тій підставі, що в будинку зареєстровані діти, а також малолітній онук ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4. В паспортному відділенні Білокуракинського РО УМВД їй пояснили, що в будинку зареєстровані з дозволу власника будинку сім'я ОСОБА_1 з дітьми. Потім вона дізналася, що згідно з рішенням Білокуракинського районного суду від 23 листопада 2005 року за відповідачем визнане право власності на цей будинок. Будинок ними був придбаний за власні кошти в період коли вони знаходилися в шлюбі з відповідачем. Це підтверджується квитанціями про сплату коштів за будинок до каси комунгоспу. Після сплати коштів за будинок їй чоловік сказав, що оформив договір купівлі-продажу його і вони є власниками будинку, не тільки вона, а й їх діти. Тому вона не подавала позову про розподіл майна подружжя. Про порушення її права вона взнала лише коли ознайомилася зі справою в суді за позовом відповідача про визнання угоди купівлі-продажу будівлі по АДРЕСА_2 між ОСОБА_6 та Білокуракинським комбінатом комунальних підприємств дійсною, та встановлення за ним права власності на цю будівлю. Вона направила для оцінки цього рішення та опротестування до Генеральної прокуратури України. Постановляючи рішення суду по справі №2-498-2005 року, суд навіть не взяв до уваги, що вона прописана в будинку, разом з дітьми, в квитанціях вказано її ім'я про сплату коштів, що не пройшов строк позовної даності 3 роки для розподілу спільного майна подружжя. На підставі ст.60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Кожна річ, набута під час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. На підставі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном. На підставі ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі розподілу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, частки майна подружжя є рівними. Згідно з ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у 3 роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Про таке порушення вона взнала 12 серпня 2009 року, ознайомлюючись з справою в суді. У зв'язку з чим вона просить визнати свідоцтво про право власності на будинок частково недійсним, визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку з господарськими спорудами та стягнути з відповідача судові витрати.
В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 свій позов підтримав в повному обсязі, позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не визнав та пояснив, що він домовився з ОСОБА_6 про купівлю-продаж будинку. Згідно документів, ОСОБА_6 є єдиним власником будинку. Проте в даному будинку були зареєстровані діти ОСОБА_6 В його присутності ОСОБА_6 дзвонив дітям, говорив, що збирається продати будинок, запитував, чи не заперечують вони проти цього. Діти повідомили, що будинок їм не потрібний, тому вони по приїзду з м. Москви випишуться з нього. Після оформлення розписки з дозволу ОСОБА_6 ОСОБА_1 почав в будинку ремонт, оскільки будинок був неприродним для житла, в цьому будинку декілька років ніхто не проживав, в будинку декілька років тому сталася пожежа. Після приведення будинку до ладу ОСОБА_6 став уникати оформлення договору у нотаріуса, кожен день обіцяв, що діти ось-ось приїдуть та випишуться. Проте через деякий час з'явилися діти разом з колишньою дружиною ОСОБА_6 та стали вимагати у ОСОБА_1 десять тисяч доларів, інакше виписуватися вони не будуть. Це і змусило його звернутися до суду за захистом своїх прав.
Позивач ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав свій позов та пояснив, що він зареєстрований в житловому будинку № 105, розташованому по АДРЕСА_2. Будинок покупала його мати, тому йому стає незрозумілим, чому батько продає цей будинок. Батько йому дзвонив, казав, що хоче продати будинок і просив їх з сестрою виписатися, обіцяв купити їм однокімнатну квартиру. Вони погодилися. Коли вони приїхали з м. Москви до смт. Білокуракине, вони побачили, що будинок перестроюється. Вони звернулися до батька за роз'ясненнями, він їм пояснив, що йому заплатили 6 тисяч доларів, які він сплатив за кредит і одну тисячу доларів він залишив собі. Квартиру він їм не купив, тому вони не погодилися зніматися з реєстрації. В зазначеному будинку він не проживає з 13-14 років, з того часу він проживав у дідуся в с. Павлівка. Останній рік він проживає та працює в м. Москва, кожні три місяці він приїжджає в Україну. Вважає себе власником будинку, тому що зареєстрований в ньому.
Представник позивачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 в судовому засіданні підтримав позови своїх довірителів та надав суду пояснення, аналогічні викладеному в позовних заявах.
Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 визнав в повному обсязі, позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також позов ОСОБА_10 не визнав та пояснив, що згідно рішення суду ОСОБА_6 є єдиним власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2. Вирішивши продати будинок, він домовився з ОСОБА_1 про його купівлю-продаж, подзвонив дітям, повідомив, що збирається продати будинок, на що діти дали свою згоду. Після фактичного укладення угоди він написав розписку ОСОБА_1 про отримання грошей та вони домовилися піти до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу після того, як його діти випишуться з будинку, оскільки саме це діти і пообіцяли йому зробити. Він віддав ОСОБА_1 всі документи на будинок, надав дозвіл на реєстрацію в цьому будинку, дозволив зробити ремонт в будинку та вселитися в нього, тобто проживати. Проте, коли діти приїхали до смт. Білокуракине, вони відмовилися зніматися з реєстрації. Будинок дійсно в 2000 році вони з дружиною купили, проте документи на право власності вони не оформлювали. І тільки в 2005 році він оформив відповідні документи на право власності. Його колишня дружина на той час вже перебувала в іншому шлюбі, проживала в м. Москві, діти також з ним не проживали. Після закінчення школи діти переїхали до матері в м. Москву, де фактично й проживають і працюють по теперішній час.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не визнала та надала суду пояснення, аналогічні поясненням позивача-відповідача ОСОБА_1, просила в позові ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовити в повному обсязі.
Представник третьої особи - служби у справах дітей - в судовому засіданні пояснила, що малолітня дитина ОСОБА_9 зареєстрований та проживає разом зі своєю матір'ю. Мати дитини зареєстрована в смт. Білокуракине, проте проживає за межами України, в Росії, де, власно, і народився ОСОБА_9. Неповнолітня дитина має право користування житлом, на яке має право його мати. Проте, просить врахувати той факт, що у сім'ї ОСОБА_1 також є троє неповнолітніх дітей.
Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши докази кожний окремо та в їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає повному задоволенню, позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 та позов ОСОБА_10 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належить будинок № 105, розташований по АДРЕСА_2 (а.с.9, 10).
Право власності на будинок ОСОБА_6 набуте на підставі рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 23.11.2005 року (а.с.67).
В зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 (а.с.143-146).
На підставі ст.. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст.. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 розірвано 31.03.2003 року (а.с.65).
17.04.2004 року ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_17, у зв'язку з чим змінила своє прізвище на ОСОБА_10 (а.с.138).
Відповідно до ст.. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_10 тільки у серпні 2009 року дізналася про порушення свого права не заслуговують уваги, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_10 знала, що право власності на будинок встановлено рішенням суду, з 2005 по 2009 рік вона неодноразово приїжджала до смт. Білокуракине та мала можливість ознайомитися з документами, проте вважала це зайвим. Окрім того, 28.08.2008р. ОСОБА_10 знялася з реєстрації зі спірного будинку, про що в домовій книзі поставлена відмітка Білокуракинським РВ УМВС України в Луганській області. В розділі 1 домової книги зазначений власник будинку - ОСОБА_6, та найменування документу, який підтверджує право власності - витяг з реєстру права власності на нерухоме майно СВХ № 267329; технічний паспорт (а.с.143). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_10 могла знати та знала про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на зазначений будинок, у зв'язку з чим строк позовної давності ОСОБА_10 пропустила і поновити його вона не просить. Також про це свідчить той факт, що ОСОБА_10 знала, що будинок знаходиться в заставі, оскільки з цього питання вона зверталася до нотаріуса, що також в судовому засіданні підтвердив її представник.
Представник відповідача ОСОБА_6 не заперечує, що при сплаті коштів за будинок в 2000 році частина коштів була внесена саме ОСОБА_10, тому ця обставина не підлягає доказуванню на підставі ч.1 ст. 61 ЦПК України.
Рішення Білокуракинського районного суду від 23.11.2005 року ОСОБА_10 намагалася оскаржити шляхом подання заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 23.12.2009 року провадження по справі за заявою ОСОБА_10 було закрито та зазначено, що вона не позбавлена права оскаржити рішення суду в апеляційному порядку. Вказаним правом ОСОБА_10 не скористувалася. Таким чином, рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 23.11.2005 року є таким, що набрало законної сили та відповідно до ст.. 14 ЦПК України обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Таким чином, викладене в позовній заяві ОСОБА_10 не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, а тому її позовні вимоги задоволенню не підлягають. Також не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_10 про стягнення на її користь судових витрат на підставі ст.. 88 ЦПК України.
Відповідно до ст.. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок ..., користуються ним для особистого проживання і проживання членів їм сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
На підставі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку..., які проживають разом з ним у будинку ..., що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ..., якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
ОСОБА_7 і ОСОБА_8 є дітьми ОСОБА_6 (а.с.45, 46) та зареєстровані в спірному будинку (а.с.42, 43). Проте з 2006 року в зазначеному будинку вони не проживають. Дитина ОСОБА_8 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.30) взагалі ніколи в спірному будинку не проживав. ОСОБА_8 проживає та має тимчасову реєстрацію за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.33).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 пояснили, що вони проживають по сусідству з домоволодінням ОСОБА_6 В зазначеному будинку вже років 6 ніхто не проживає. Діти зі школи постійно бігали в ту хату, оскільки деякий час в будинку проживала непристойна жінка. Вчителі чергували біля будинку, повертали звідти дітей. Вчителі неодноразово зверталися з цією проблемою до директора школи. Декілька років тому в будинку сталася пожежа. Після пожежі будинок став непридатним для проживання.
Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснила, що знає сім'ю з 1989 року. Працювала разом з ОСОБА_10. ОСОБА_6 на той момент зловживав спиртними напоями. Гроші на оформлення будинку ОСОБА_10 брала у людей в борг та брала в рахунок заробітної плати. Після переїзду до м. Москви ОСОБА_10 посилала гроші на утримання дітей. Діти проживали з дідусем та бабусею, оскільки батько пиячив і не міг їх утримувати.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснив, що він є батьком відповідача ОСОБА_6. При спільному житті сторін вони отримали квартиру, приватизували її, при цьому ОСОБА_21 з дружиною пособляли їм грішми, оскільки не вистачало заплатити за будинок. Потім син з дружиною розійшлися, вирішили, що квартира залишиться їх дітям. Спочатку, коли діти ще жили в Білокуракине, вони їм сумками передавали продукти, а потім діти переїхали до них, тобто, до дідуся та бабусі. Діти в школі навчалися також у них в с Павлівка. Коли онуки приїжджали з Москви, вони також проживали у них. Йому кошти на утримання дітей ОСОБА_10 не передавала. Син алкоголіком не був, проте випивав. Коли ОСОБА_6 проживав в домі, він його підтримував, робив топку. А потім будинком ніхто не займався. Після пожежі в будинку він не був і не бачив, в якому стані він знаходився. Зі слів старшого сина, в будинку після пожежі можна було проживати. Син йому в телефонній розмові казав, що йому погрожують, тому він не ходить в суд. Проте, що ОСОБА_6 був в судовому засіданні, свідок не знає. Також син йому повідомляв, що будинок знаходився у заставі.
Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснила, що вона знає сім'ю ОСОБА_6, ОСОБА_10 є її близькою подругою. Їм дали житло, вони його приватизували, десь в 1999-2000 році. ОСОБА_10 брала на роботі гроші для викупу житла, їздила в Москву, заробляла гроші. В подальшому сім'я розпалася. Будинок вони оформлювали на двох - на ОСОБА_6 і ОСОБА_10. Це вона знає зі слів, документи не бачила. ОСОБА_10 передавала гроші дітям з Москви, вона особисто разом з ОСОБА_6 та дітьми виходила до поїзду та забирала гроші. Це було 2 рази в 2000 році.
Таким чином, в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження ствердження представника відповідача, що на ОСОБА_6 чинився тиск щодо продажу ним будинку, оскільки в судовому засіданні 22.02.2010р. ОСОБА_6 підтвердив повноваження свого представника та пояснив, що ніякого тиску на нього не чиниться, він добровільно прийшов в судове засідання, за домовленістю з ОСОБА_1 він продав йому будинок, за що отримав гроші та погасив в банківській установі кредит. В подальшому просив розглядати справу без нього, оскільки він є юридично необізнаною особою.
В судовому засіданні жодна із сторін не заперечувала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 дали згоду ОСОБА_6 на продаж будинку, проте, після того, як побачили, що в будинку зроблений ремонт та перебудова, а батько відмовився купувати їм квартиру, яку з їх слів він їм обіцяв, зніматися з реєстрації відмовилися.
Відповідно до Закону України ?ро свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Оскільки позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_7 не є власниками будинку, разом з власником не проживають, будинком не користуються, вони не можуть ставити питання про усунення перешкод в користуванні будинком, зняття з реєстрації та виселення з будинку інших осіб, які зареєстровані та вселені в будинок зі згоди власника. Своїми діями вони перешкоджають власнику будинку розпоряджатися своїм майном на свій розсуд. У зв'язку з чим позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На підставі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу ... житлового будинку ... укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
На підставі ч.3 ст.203 ЦПК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Про вільне волевиявлення ОСОБА_6 при укладенні угоди свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, надане ОСОБА_6 30.04.2009р. для відчуження (а.с.8).
Фактично виконання договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відбулося, про що свідчить розписка ОСОБА_6 про отримання коштів за продаж будинку (а.с.14, 15) та вселення ОСОБА_1 зі своєю родиною у придбаний будинок, а також його ремонт і переобладнання, на що ОСОБА_1 отримував відповідні дозволи (а.с.6). Окрім того, відповідач ОСОБА_6, не заперечує проти укладення договору та повного його виконання сторонами.
Таким чином, позов ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу, укладеним між ним та ОСОБА_6, дійсним та визнання за ним права власності на житловий будинок разом з господарчими спорудами підлягає повному задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.. 3 Закону України ?ро свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ст.ст.203, 218, 220, 319, 321, 655, 657 ЦК України, ст. 72 СК України, ст.. 150, 156 ЖК України, ст.ст.10, 11, 58-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд , -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку із господарчими спорудами, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Білокуракинський районний суд Луганської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а також апеляційної скарги в строк 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Білокуракинського
районного суду Луганської області О.Ю.МАКСИМЕНКО