Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 654/1532/16
провадження № 61-6520св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гонтаренка Артема Костянтиновича на постанову Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В., Семиженка Г. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділення в натурі у власність частки із спільного майна.
Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу, на підставі якого він набув права власності на Ѕ частину центру відпочинку та розваг, готовністю 53 %, площею забудови 374,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 520 кв. м, що орендується за договором оренди від 20 квітня 2007 року.
Зазначає, що 08 листопада 2011 року між ним та відповідачкою укладено договір про співробітництво співвласників в процесі завершення будівництва спільної часткової власності, за умовами якого (пункт 1.4) по завершенню будівельно - монтажних робіт відповідно до пункту 1.2 кожна із сторін доводить за власний рахунок будівництво до 100 % готовності об'єкту до здачі його в експлуатацію та оформлення права власності за кожним із співвласників в рівних частках по Ѕ частині відповідно до плану-розділу (додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору.
ОСОБА_1 вважає, що він виконав свої зобов'язання по виконанню робіт, спрямованих на завершення будівництва в обсязі близько 100 % готовності об'єкту до здачі його в експлуатацію та оформлення права власності на Ѕ частину об'єкта будівництва, проте відповідачка ухиляється від виконання власних зобов'язань щодо завершення будівництва, що перешкоджає йому здачі в експлуатацію об'єкта будівництва та оформлення прав власності на зведений об'єкт.
На підставі викладеного, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- виділити йому в натурі належну Ѕ частину центру відпочинку та розваг, готовністю 53 %, площею забудови 374,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 520 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки 6524710100:01:072:0002, право власності на яку набуте ОСОБА_1 за договором купівлі - продажу від 08 листопада 2011 року та зареєстроване в державному реєстрі прав власності відповідно до витягу від 14 листопада 2011 року;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на конструктивні елементи, обладнання та мережі, створені при добудові 1-го та будівництві 2-го, 3-го поверхів та даху в недобудованому об'єкті центру відпочинку та розваг, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які створені ним після набуття права власності на зазначений об'єкт нерухомості за договором купівлі - продажу від 08 листопада 2011 року та будівельні матеріали, обладнання, конструкції які були при цьому використані.
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області, про розірвання договору, визнання права власності та відшкодування шкоди.
Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконує свого обов'язку по виконанню будівельних робіт, передбачених пунктом 1.2 договору та підпунктами 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3, 1.2.4, 1.2.5, 1.2.6, 1.2.7, 1.2.10. Крім того, відповідач не виконує обов'язок по компенсації 50 % орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований об'єкт будівництва, порушуючи пункт 3.1.4 договору.
ОСОБА_2 зазначала, що здійснені відповідачем за договором будівельні роботи не відповідають вимогам державних будівельних норм та проекту будівництва, а оскільки вона є офіційним забудовником, замовником будівельних робіт, то відповідно до вимог законодавства перед контролюючими органами вона є і відповідальною особою за стан будівництва.
Зазначала, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 взятих на себе при укладенні договору зобов'язань вона не лише не отримала очікуваного результату, а це їй спричинено цілком реальні збитки у вигляді витрат, необхідних для проведення будівельних робіт по усуненню порушень будівельних норм та правил.
У зв'язку із цим ОСОБА_2 просила розірвати договір про співробітництво співвласників в процесі завершення будівництва спільної часткової власності, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 листопада 2011 року, стягнути з ОСОБА_1 нанесені їй збитки, а саме - витрати, які вона вимушена робити для відновлення свого порушеного права, стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 07 серпня 2019 року первісний позов задоволено.
Виділено в натурі ОСОБА_1 належну йому Ѕ частину центру відпочинку та розваг, готовністю 53 %, площею забудови 374,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 520 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки 6524710100:01:072:0002, право власності на яку набуте ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2011 року та зареєстроване в державному реєстрі прав власності відповідно до витягу від 14 листопада 2011 року, а саме: розташовані на першому поверсі приміщення під №3 (більярдний зал) площею 147,1 кв. м; ІІІ. сходова клітина площею 13, кв. м; ІV. Кладова площею 7,8 кв. м, що разом становить 168,6 кв. м. та є часткою 50/100, відповідно до варіанту 2 графічного зображення плану розподілу експертного висновку від 21 січня 2019 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на конструктивні елементи, обладнання та мережі, створені при добудові 1-го та будівництві 2-го, 3-го поверхів та даху в недобудованому об'єкті Центру відпочинку та розваг, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які створені ОСОБА_1 після набуття права власності на вищезазначений об'єкт нерухомості за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2011 року та будівельні матеріали, обладнання, конструкції які були при цьому використані, у розрізі конструктивних елементів, зазначених у пункті 3 висновку експерта від 21 січня 2019 року:
- кладка зовнішніх стін ІІ та ІІІ поверхів;
- влаштування перекриття між ІІ та ІІІ поверхами;
- влаштування віконних та дверних прорізів;
- монтаж віконних та дверних блоків;
- монтаж залізобетонних сходів;
- влаштування горищного перекриття;
- влаштування покрівлі;
- прокладка внутрішніх мереж електропостачання;
- прокладання внутрішніх інженерних мереж водопостачання, водовідведення (каналізації);
- оздоблення внутрішніх приміщень (штукатурка, шпатлювання та фарбування);
- оздоблення фасаду будівлі (І поверх - часткове облицювання плиткою, ІІ та ІІІ поверх - фарбування).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виділ у натурі частки ОСОБА_1 із спільного майна є технічно можливим, обставини, які б унеможливлювали такий виділ відсутні.
При цьому, посилаючись на положення частини 3 статті 331 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку про задоволення вимоги за первісним позовом щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на конструктивні елементи, обладнання та мережі, створені при добудові.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічними вимогами не доведено як факту спричинення збитків, їх підстав та розміру, так і підстав для відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Провадження у справі за зустрічним позовом закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що можливості здійснення поділу об'єкта нерухомого майна, не прийнятого до експлуатації, відповідність якого чинним будівельним нормам у цілому не підтверджена, чинним законодавством не передбачено.
Закриваючи провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що представником відповідача заявлено клопотання про відмову від зустрічного позову, що підтверджено також і під час апеляційного розгляду справи. Приймаючи відмову ОСОБА_2 від зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, виходив з того, що підстав для відхилення заяви про відмову від зустрічного позову та неприйняття такої відмови не встановлено.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гонтаренка А. К., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, що призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
28 травня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 08 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони є співвласниками об'єкту незавершеного будівництва готовністю 53%, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого в рівних частках по Ѕ частині за сторонами у справі.
08 листопада 2011 року між вказаними співвласниками об'єкту незавершеного будівництва було укладено договір про співробітництво співвласників в процесі завершення будівництва спільної часткової власності, за умовами якого сторони домовилися про співробітництво у завершенні будівництва на стадії повного виконання будівельно - монтажних робіт центру відпочинку та розваг за адресою: АДРЕСА_1 .
Під завершенням будівництва зазначеного об'єкту сторони розуміють добудову будівлі центру відпочинку та розваг за адресою: АДРЕСА_1 до 4-го поверху (четвертий поверх може бути мансардним) із здійсненням обумовлених в пункті1.2 договору будівельно - монтажних робіт.
По завершенню будівельно - монтажних робіт відповідно до пункту 1.2 кожна із сторін доводить за власний рахунок будівництво до 100 % готовності об'єкту до здачі його в експлуатацію та оформлення права власності за кожним із співвласників в рівних частках по Ѕ частині відповідно до плану - розділу (додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з висновком за результатами проведення судової будівельно- технічної експертизи № 04/18 від 21 січня 2019 року, експертом, при порівнянні плану першого поверху будівлі літ. «А» з планом першого поверху, передбаченого проектом, за допомогою використання методу аналітичної абстракції та абстракції ототожнювання, аналізу, синтезу та зіставлення результатів візуально - інструментального обстеження з даними наданих матеріалів складено схематичний план приміщень першого поверху, які були побудовані на час укладення договору купівлі - продажу Ѕ частини центру відпочинку та розваг від 08 листопада 2011 року та запропоновано два варіанти виділу в натурі Ѕ частки першого поверху недобудованої будівлі центру відпочинку та розваг за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку судового експерта слідує, що після укладення сторонами договору купівлі - продажу об'єкту незавершеного будівництва, протягом 2012-2014 років виконувалися роботи з добудови центру відпочинку та розваг. При добудові першого, надбудові другого, третього поверхів та даху на об'єкті, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 були недотримані вимоги державних будівельних норм. Будівництво об'єкту не завершено та не введено в експлуатацію.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Інститут права спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Він оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком особам - суб'єктам відносин власності (співвласникам). Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб'єктами права власності - фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо. Суб'єкти права спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном, але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина 1 статті 364 ЦК України).
За приписами статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Апеляційним судом встановлено, що будівництво спірного об'єкту не завершено та не введено в експлуатацію, відсутні правовстановлюючі документи, а також не підтверджена відповідність цього нерухомого майна чинним будівельним нормам, зокрема, щодо дотримання порядку при підготовці проектних документів щодо можливості проведення таких робіт, які визначаються Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №55 від 18 червня 2007 року.
При таких обставинах, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши, що використання за призначенням не прийнятих у встановленому законодавством порядку в експлуатацію об'єктів забороняється, встановивши, що можливість здійснення поділу не прийнятого до експлуатації об'єкта нерухомого майна, відповідність якого чинним будівельним нормам у цілому не підтверджена, діючим законодавством не передбачена, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виділу в натурі частки співвласника із об'єкта незавершеного будівництва.
При цьому, апеляційний суд правильно прийняв до уваги, що придбане за договором купівлі - продажу від 08 листопада 2011 року позивачем майно в подальшому змінилося внаслідок здійснення добудови приміщень та поверхів і на час вирішення судового спору про виділ із нього частки цей об'єкт у придбаному позивачем (первісному) вигляді не існує.
Також Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неможливості визнання за ОСОБА_1 права власності на конструктивні елементи, обладнання та мережі, створені при добудові 1-го та будівництві 2-го, 3-го поверхів та даху, оскільки такі дії здійснювалися позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору про співробітництво в процесі завершення будівництва, та були направлені на спільний інтерес учасників договору, який не розірвано та недійсним у встановленому законом порядку не визнано.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гонтаренка Артема Костянтиновича, залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев