Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 709/90/20
провадження № 61-16422св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року у складі судді Чубая В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
20 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (далі - АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення витрат на відрядження і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 16 жовтня 2013 року по 23 грудня 2019 року він перебував у трудових відносинах з АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області, працював на посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області.
23 грудня 2019 року його було звільнено з посади водія на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності працівників, при цьому йому не були запропоновані вакантні посади, не враховано, що він є учасником бойових дій та має тривалий безперервний стаж роботи у цій структурі.
Повідомив, що звільнення було заплановане на 08 серпня 2019 року, відбулося значно пізніше, але про перенесення дати запланованого звільнення він взагалі не повідомлявся відповідачем.
Також зазначає, що при звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема, не було виплачено кошти за відрядження.
На думку позивача, такими діями відповідач завдав йому суттєвих моральних страждань, які виразилися в погіршенні його здоров'я, втраті душевного спокою і певних життєвих зв'язків.
З урахуванням викладених обставин, просив суд скасувати наказ про його звільнення; поновити його на посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області; стягнути з відповідача на його користь витрати на відрядження в розмірі 1 255,00 грн, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати звільнення і до дня поновлення на роботі; відшкодувати за рахунок відповідача матеріальну шкоду в розмірі 1 778,63 грн, а також моральну шкоду в розмірі 10 0000,00 грн; притягнути винних осіб до відповідальності у зв'язку із незаконним звільненням його з роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області від 23 грудня 2019 року № 101 (з подальшими змінами) про звільнення з роботи ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області.
Стягнуто з АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 615,30 грн з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати на відрядження у розмірі 60,00 грн.
Стягнуто з АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, мотивовано незаконністю звільнення позивача з займаної посади, зокрема порушенням відповідачем вимог статей 42, 49-2, частини другої статті 40 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди, а саме - відшкодування витрат на придбання лікарських засобів у розмірі 1 778, 63 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що придбані ліки та інші медичні засоби дійсно призначалися ОСОБА_1 для лікування.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Частково не погодившись з таким рішенням суду, АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області залишено без задоволення, рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року в оскаржуваній частинізалишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2020 року від АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області засобами поштового зв'язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанову суду апеляційної інстанції у повному обсязі, та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення в частині задоволених позовних вимог без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
30 листопада 2020 року від ОСОБА_1 на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу АРЗ СП У ДСНС у Черкаській області, в якому позивач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, та залишити оскаржувані судові рішення судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанції без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
02 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до наказу від 16 жовтня 2013 року № 130 ОСОБА_1 був призначений на посаду водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області.
Згідно наказу голови ДСНС України від 24 квітня 2019 року № 255 вирішено здійснити організаційно-штатні заходи у межах визначених кошторисних призначень на оплату праці організаційних структур ДСНС; внести зміни до штатів, зокрема № 25/82 АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області. Так, у структурному підрозділі «Пункт охорони здоров'я» вилучено посаду «водій» та включено посаду «водій автотранспортних засобів» зі спеціальним званням «старшина служби цивільного захисту».
Листом начальника Управління ДСНС України у Черкаській області від 29 травня 2019 року № 01-2799/01-23, начальнику АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області надано вказівку у зв'язку зі здійсненням організаційно-штатних заходів у підрозділах, підпорядкованих управлінню, а саме - скорочення посад та переведення посад з категорії працівників в категорію посад начальницького складу, попередити про можливе наступне вивільнення осіб, що перебувають на посадах, зокрема водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області.
Відповідно до наказу АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області від 31 травня 2019 року № 38 надано вказівку попередити про можливе наступне вивільнення з роботи в АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області по пункту 1 статті 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності працівників), з 08 серпня 2019 року працівників, зокрема водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області ОСОБА_1 .
Із змісту відомості ознайомлення працівників загону з наказом АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області від 31 травня 2019 року № 38 про можливе наступне вивільнення працівників вбачається, що ОСОБА_1 відмовився поставити свій підпис, зазначивши, що не згоден з підставою для звільнення.
Наказом начальника АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області від 23 грудня 2019 року за № 101 ( по особовому складу) ОСОБА_1 було звільнено з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності працівників).
Наказом АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області від
13 січня 2020 року № 7 внесено зміни до пункту 1 наказу АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області від 23 грудня 2019 року № 101 стосовно звільнення ОСОБА_1 , а саме змінено дату звільнення з 23 грудня 2019 року на 11 січня 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не було предметом перегляду в апеляційному порядку, а тому не підлягає перегляду і в касаційному порядку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу АРЗ СП У ДСНС у Черкаській областівід 23 грудня 2019 року № 101 про звільнення позивача з роботи та в частині поновлення його на роботі, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновків про порушенням відповідачем вимог статей 42, 49-2, частини другої статті 40 КЗпП України.
Зокрема, судами встановлено, що відповідач всупереч приписам частини третьої статті 49-2 КЗПп України не сприяв можливості реалізувати позивачу права бути переведеним на іншу вакантну посаду, не запропонувавши ОСОБА_1 одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці працівникові іншу роботу - перелік всіх вакантних посад, що мали місце в установі.
Крім того, суди обґрунтовано виходили з того, що ознайомивши позивача з наказом АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області від 31 травня 2019 року № 38 про наступне можливе вивільнення з 08 серпня 2019 року та не здійснивши звільнення працівника в зазначений період, відповідач надав ОСОБА_1 всі підстави вважати, що після спливу зазначеної у вказаному наказі дати, а саме - 08 серпня 2019 року, вивільнення працівника фактично не відбулося, у зв'язку із чим позивач залишається працювати на своїй посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров'я АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області.
При цьому слід ураховувати, що звільнення відбулося зі спливом значного часу з дати, зазначеної у наказі від 31 травня 2019 року № 38, без додаткового індивідуального попередження, що є порушенням сукупності вимог до організації та функціонування правової системи, що забезпечує стабільне правове положення людини та дотримання її прав та свобод, у тому числі -трудових.
Встановивши порушення вимог закону щодо процедури звільнення позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та про поновлення порушених прав позивача шляхом скасування наказу про звільнення та шляхом поновлення на роботі.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов'язані вимоги.
Встановивши наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Правильним також є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 60,00 грн витрат на відрядження, оскільки такі вимоги є обґрунтованими та підтверджені наявними доказами.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановивши, що незаконними діями відповідача позивачу дійсно були спричинені збитки немайнового характеру, які полягали в порушенні нормальних життєвих зав'язків і вимагали від ОСОБА_1 додаткових зусиль для відновлення стану, який передував незаконному звільненню, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості стягнення з АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Витрати по сплаті судового збору розподілені судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, у повному обсязі та у відповідності до Закону України «Про судовий збір».
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року в оскаржуваній частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев