Справа № 520/12472/14-ц
Провадження № 2/947/826/21
22.02.2021 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дрішлюк О.П.
представника третій особи на стороні позивача ТОВ « Ісагіс» адвоката Возіян А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем, -
1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи
Позивач просить суд, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за Договором про надання споживчого кредиту № 11222672000 від 26.09.2007 року в загальному розмірі 1 201 579,13 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № б/н від 26.09.2007 року - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність; визнання за позивачем права власності на зазначений предмет іпотеки ; виселення та зняття з реєстрації місця проживання та перебування відповідача та інших осіб з іпотечного майна; зобов'язання відповідача надати правовстановлюючих документи на предмет іпотеки та стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання позичальником зобов'язань по належному виконанню умов кредитного договору , що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання даних кредитних зобов'язань.
Представник третьої особи позовні вимоги підтримав у повному обсязі наполягаючи на тому, що невиконання належним чином позичальником умов кредитного договору є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки а надані стороною відповідача документи про начебто здійснену повну сплату заборгованості є суперечливими а тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, стверджував про наявність доказів повного виконання позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредитної заборгованості а також вважаючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності іпотекодержателя такими що суперечать усталеної практики Верховного Суду стосовно не можливості у судовому порядку здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами договору іпотеки як позасудовий.
2. Процесуальні дії у справі
Позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Одеси 23.09. 2014 року ( т.1 а/с 1) та оплачена судовим збором у розмірі 3006,72 грн.(т. 1 а/с 6 ).
Ухвалою суду від 24.09.2014 року відкрито провадження (т.1 а/с 50).
Заочним рішенням від 28.07.2015 року задоволено позов Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволений, а саме в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за Договором про надання споживчого кредиту № 11222672000 від 26.09.2007 року в загальному розмірі 1201579,13 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № б/н від 26.09.2007 року, а саме - на однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3654,00 грн ( т.1 а/с 88).
Ухвалою суду від 01.02.2018 року виправлена описка у резолютивної частині рішення, щодо визначення площі квартири ( т.1 а/с 112).
07.11.2019 року до суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд заочного рішення ( т.2 а/с 1), яка була обґрунтована тим, що згідно документів яки наявні у відповідача він у 2010 році, за згодою Банка, здійснив достроково погашення заборгованості, про існування судового провадження та рішення суду йому не було відомо до моменту примусового виселення.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу заява ОСОБА_1 було розподілена на суддю Луняченка В.О. ( т.2 а/с 31).
Ухвалою суду від 18.12.2019 року заява ОСОБА_1 була задоволена та заочне рішення скасовано із призначенням розгляду справи за правилами загального позовного провадження ( т.2 а/с 44).
30.01.2020 року до суду надано відзив ОСОБА_1 на позов ( т.2 а/с 49).
У підготовчому засіданні 06.02.2020 року в якості третій особи на боці позивача залучено ОСОБА_2 , який придбав у АТ « Дельта_банк» спірну квартиру 13.08.2018 року ( т.2 а/с 85).
Ухвалою суду від 15.06.2020 року було задоволено клопотання представника відповідача та витребувані у ПАТ « Дельта-Банк» копія кредитної справи ОСОБА_1 ( т.2 а/с 117), яка надійшла до суду 11.08.2020 року ( т.2 а/с 124).
У зв'язку із тим, що 17.07.2020 року на підставі акту приймання-передачі ОСОБА_2 спірна квартира була передана до статутного капіталу ТОВ « Ісагіс» ухвалою суду від 26.08.2020 року замінено третя особа замість ОСОБА_2 на ТОВ « Ісагіс» (т.3 а/с 23).
Ухвалою суду від 11.11.2020 року закрито підготовче провадження із призначенням справи до розгляду по суті ( т.3 а/с 36).
3. Фактичні обставини, встановлені судом та оцінка доказів
Як встановлено у судовому засіданні 26.09.2007 року між АКІБ « УкрСиббанк» ( кредитор ) та ОСОБА_1 ( позичальник ) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11222672000, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 59500,00 доларів США, на умовах повернення повної суми кредиту та нарахованих, за користування, процентами у строк до 26.09.2028 року.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань позичальника до даному кредитному договору між АКІБ « УкрСиббанк» та ОСОБА_1 26.09.2007 року укладено договір іпотеки б/н , відповідно до умов якого іпотекодавець, передав в іпотеку банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
08.12.2011 року ПАТ « УкрСиббанк ( правонаступник АКІБ «УкрСиббанк») відступив право вимоги заборгованості за Кредитним договором ПАТ « Дельта-банк.
Дані обставини визнаються сторонами та не потребують додатковому доказуванню у відповідності до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК.
13.06.2018 року АТ «Дельта-Банк» під час дії заочного рішення Київського районного суду від 28.07.2015 року ( рішення скасовано ухвалою суду 18.12.2019 року ) зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2019 року , посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., право власності на зазначену квартиру перейшло до ОСОБА_2 ( т.2 а/с 60).
17.07.2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ісагіс» складений акт приймання-передачі нерухомого майна - вищевказаної квартири, в якості майнового внеску до статутного капіталу (т.2 а/с 245).
4. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Правовідносини пов'язані із зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитним зобов'язанням врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК) а також Законом України « Про іпотеку» ( далі Закон 898-VI).
Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч.1 ст. 509 ЦК ).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 та ч.1 ст. 514 ЦК внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, до якої переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ч.1 ст. 526 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) ( ч.1 ст. 572 ЦК).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи ( ч.1 ст. 575 ЦК).
Згідно ч.1 ст. 589 ЦК у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону № 898-IV.
Зокрема, частиною першою статті 35 Закону № 898-IV передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
За змістом статті 36 Закону № 898-IV встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
5. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою аргументів сторін
Предметом розгляду даної справи є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному зобов'язанню іпотекодавця шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність.
Таким чином наслідком розгляду даного спору е питання переходу права власності від власника ( іпотекодавця) іншої особі ( іпотекодержателю ) що є фактом втручання судом ( як органом державної влади ) у право мірного володіння майном, яка захищено як ст. 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. так і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за змістом якої: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовані три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Зазначений правовий висновок визначений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року по справі № 916/1986/18.
Таким чином при розгляді питання можливості звернення стягнення на іпотечне майно , як власність іпотекодавця, судом почергово аналізується наявність всіх складових, яки є необхідними для визнання такого втручання законним, таким що має виправдану мету та відповідає принципу обґрунтованої пропорційності. Відсутності будь якого із перелічених складових є підставою для відмови у задоволені вимог про здійснення відповідного втручання, без аналізу інших критеріїв.
Так право звернення на предмет іпотеки визначений у ст. 589 ЦК та статті 36,37 Закону № 898-IV.
Згідно умов самого Договору іпотеки спірного майна сторонами було визначено наступне.
Пунктом 4 Договору зазначено що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених в п.п.2.1.1.-2.1.2. цього договору або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою або у інших випадках відповідно до діючого законодавства, та може бути здійснено на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, в тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України « Про іпотеку».
Таким чином сторони Договору іпотеки врегулювали між собою способи можливого звернення стягнення на предмет іпотеки в якості забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань, та узгодили що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та звернення стягнення шляхом визначеного у застереженні позасудового врегулювання у вигляді визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно є різними способами, які мають різну процедуру.
Так у застереженні про можливість позасудового звернення стягнення у вигляді визнання за іпотекодержателем права власності передбачає спочатку направлення повідомлення, з дотриманням певного строку. Аналогічну процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переведення на іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки визначає і ст. ст. 36,37 Закону України « Про іпотеку».
Згідно усталеної практики Верховного Суду, викладеної зокрема у постанові Великої Палати від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц :
«Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.».
Таким чином обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до суду для визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно не відповідає вимогам а ні Договору іпотеки, укладеному між сторонами а ні Закону України « Про іпотеку» а ні вимогам Цивільного кодексу України, тобто є таким що не засновано на Законі і тому не підлягає задоволенню.
Враховуючи що встановлення відсутності законності втручання у мірне володіння майна є підставою для відмови у задоволенні позову судом не аналізуються інші складові такого втручання.
Приймаючи до уваги що інші вимоги - визнання за позивачем права власності на зазначений предмет іпотеки ; виселення та зняття з реєстрації місця проживання та перебування відповідача та інших осіб з іпотечного майна; зобов'язання відповідача надати правовстановлюючих документи на предмет іпотеки, є похідними від визначення за позивачем права власності на предмет іпотеки, суд приходить до висновку що слід відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
6.Розподіл судових витрат
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК ).
В даному випадку відмова у задоволені позовних вимог є підставою і для відмови у здійснені судом розподілу понесених позивачем судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволені позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ( код ЄДРПОУ 34047020, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36, корп. Б ), третя особа на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» код ЄДРПОУ 38915140, адреса місцезнаходження: 65049, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд 16/6 ), до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № б/н від 26.09.2007 року, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за Договором про надання споживчого кредиту № 11222672000 від 26.09.2007 року в загальному розмірі 1 201 579,13 грн., однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність; визнання за позивачем права власності на зазначений предмет іпотеки ; виселення та зняття з реєстрації місця проживання та перебування відповідача та інших осіб з іпотечного майна; зобов'язання відповідача надати правовстановлюючих документи на предмет іпотеки та стягнення судових витрат.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 04.03.2021 року.
Суддя Луняченко В. О.