ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
23 березня 2010 року 16:56 № 2а-821/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Дегтярьової О.В.,
при секретарі судового засідання Костик В.П.,
за участю представників:
позивача - Скорнякової І.С.,
прокуратури -Смізюк О.О.,
відповідача - Подліпаєва В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва
до Державного підприємства «Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління»
про стягнення заборгованості по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхуваня в розмірі 214 484,52грн.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва з позовом до ДП «Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління»про стягнення заборгованості зі страхових внесків в розмірі 165 329, 09 грн.
Відповідно до п. 1.1 та підпункту 6 п. 2.3 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Управління Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням Управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Управління Пенсійного фонду України, мають право стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми.
Статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадках, встановлених законом, прокурор можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.
Стаття 121 Конституції України уповноважує прокуратуру здійснювати функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»від 05 листопада 1991 року № 1789-XІІ (із змінами та доповненнями) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Формами представництва є, зокрема звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.
Позивачем було подано клопотання про уточнення позовних вимог від 24 лютого 2010 року № 2а-821, в якому позивач, посилаючись на те, що сума заборгованості у розмірі 165 329, 09 грн. була помилково зазначена в позовній заяві, просив стягнути з відповідача заборгованість зі страхових внесків у розмірі 214 484, 52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у відповідача наявна заборгованості зі страхових внесків у розмірі 214 484, 52 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник прокуратури також підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позовних вимог не заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 та п. 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції на момент спірних правовідносин), який є спеціальним в сфері відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, страхувальниками для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 ст. 11 Закону, є, зокрема роботодавці, до яких відносяться підприємства незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Частиною першою ст. 15 зазначеного Закону передбачено, що страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, є платниками страхових внесків. Набуття статусу платників страхових внесків відбувається з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду (ч. 3 ст. 15 Закону).
ДП «Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління»є страхувальником в розумінні зазначеного Закону та був взятий на облік як платник страхових внесків в територіальному органі Пенсійного фонду 27 вересня 1996 року.
До обов'язків страхувальника згідно п. 6 ч. 2 ст. 17 вищезгаданого Закону віднесені обов'язки по нарахуванню, обчисленню та сплаті страхових внесків.
Статтею 19 цього ж Закону, яка визначає порядок нарахування страхових внесків, визначено, що страхові внески до солідарної системи для роботодавця нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до п. 5.1 та п. 5.1.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Інструкція), яка розроблена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків роботодавцями, як платниками страхових внесків, здійснюється щомісячно за ставками, визначеними пунктами 4.1, 4.2 цієї Інструкції, на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу) виходячи з розміру страхового внеску, що діє на день нарахування виплат (доходу), та відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. 1, ч. 4 та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції на момент спірних правовідносин), яка визначає порядок обчислення та сплати страхових внесків, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Відповідно до положень абзаців 1-3 ч. 6 ст. 20 вищезгаданого Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у п. 1 ст. 14 цього ж Закону (роботодавці), є календарний місяць.
При цьому ч. 12 ст. 20 цього ж Закону передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Пунктом 11.11 Інструкції передбачено, що платники, зазначені в підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції, (роботодавці) щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків, за формою згідно з додатком 23 цієї Інструкції.
Розрахунки подаються зазначеними платниками до органу Пенсійного фонду для реєстрації за базовий звітний період, що дорівнює календарному місяцю, - не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (із змінами та доповненнями) суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Під час розгляду справи було встановлено, що відповідачем були подані до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 17 вересня 2009 року за серпень та вересень 2009 року від 19 жовтня 2009 року, в яких були ним визначені нараховані суми страхових внесків в розмірі 102 688, 04 грн. та в розмірі 111 796, 48 грн. відповідно.
02 жовтня 2009 року Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва надіслало відповідачу вимогу про сплату боргу № Ю-257/7, згідно якої недоїмка відповідача зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування складає 102 688, 04 грн.
04 листопада 2009року Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва надіслало відповідачу вимогу про сплату боргу № Ю-257/8, згідно якої недоїмка відповідача зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування складає 111 796, 48 грн.
Зазначені вимоги про сплату боргу були отримані відповідачем, що підтверджується засвідченими належним чином корінцями вимог від 02 жовтня 2009 року та від 04 листопада 2009 року.
Існування заборгованості в зазначеному розмірі також підтверджується даними картки особового рахунку страхувальника за період з 01 січня 2009 року по 21 січня 2010 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
Суду не надано доказів на підтвердження оскарження зазначених вимог та сплати заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва з позовом до ДП «Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління»про стягнення заборгованості зі страхових внесків в розмірі 165 329, 09 грн.
Відповідно до п. 1.1 та підпункту 6 п. 2.3 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Управління Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням Управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Управління Пенсійного фонду України, мають право стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми.
Статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадках, встановлених законом, прокурор можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.
Стаття 121 Конституції України уповноважує прокуратуру здійснювати функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»від 05 листопада 1991 року № 1789-XІІ (із змінами та доповненнями) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Формами представництва є, зокрема звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.
Позивачем було подано клопотання про уточнення позовних вимог від 24 лютого 2010 року № 2а-821, в якому позивач, посилаючись на те, що сума заборгованості у розмірі 165 329, 09 грн. була помилково зазначена в позовній заяві, просив стягнути з відповідача заборгованість зі страхових внесків у розмірі 214 484, 52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у відповідача наявна заборгованості зі страхових внесків у розмірі 214 484, 52 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник прокуратури також підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позовних вимог не заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 та п. 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції на момент спірних правовідносин), який є спеціальним в сфері відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, страхувальниками для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 ст. 11 Закону, є, зокрема роботодавці, до яких відносяться підприємства незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Частиною першою ст. 15 зазначеного Закону передбачено, що страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, є платниками страхових внесків. Набуття статусу платників страхових внесків відбувається з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду (ч. 3 ст. 15 Закону).
ДП «Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління»є страхувальником в розумінні зазначеного Закону та був взятий на облік як платник страхових внесків в територіальному органі Пенсійного фонду 27 вересня 1996 року.
До обов'язків страхувальника згідно п. 6 ч. 2 ст. 17 вищезгаданого Закону віднесені обов'язки по нарахуванню, обчисленню та сплаті страхових внесків.
Статтею 19 цього ж Закону, яка визначає порядок нарахування страхових внесків, визначено, що страхові внески до солідарної системи для роботодавця нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до п. 5.1 та п. 5.1.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Інструкція), яка розроблена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків роботодавцями, як платниками страхових внесків, здійснюється щомісячно за ставками, визначеними пунктами 4.1, 4.2 цієї Інструкції, на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу) виходячи з розміру страхового внеску, що діє на день нарахування виплат (доходу), та відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. 1, ч. 4 та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції на момент спірних правовідносин), яка визначає порядок обчислення та сплати страхових внесків, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Відповідно до положень абзаців 1-3 ч. 6 ст. 20 вищезгаданого Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у п. 1 ст. 14 цього ж Закону (роботодавці), є календарний місяць.
При цьому ч. 12 ст. 20 цього ж Закону передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Пунктом 11.11 Інструкції передбачено, що платники, зазначені в підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції, (роботодавці) щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків, за формою згідно з додатком 23 цієї Інструкції.
Розрахунки подаються зазначеними платниками до органу Пенсійного фонду для реєстрації за базовий звітний період, що дорівнює календарному місяцю, - не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (із змінами та доповненнями) суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Під час розгляду справи було встановлено, що відповідачем були подані до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 17 вересня 2009 року за серпень та вересень 2009 року від 19 жовтня 2009 року, в яких були ним визначені нараховані суми страхових внесків в розмірі 102 688, 04 грн. та в розмірі 111 796, 48 грн. відповідно.
02 жовтня 2009 року Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва надіслало відповідачу вимогу про сплату боргу № Ю-257/7, згідно якої недоїмка відповідача зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування складає 102 688, 04 грн.
04 листопада 2009року Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва надіслало відповідачу вимогу про сплату боргу № Ю-257/8, згідно якої недоїмка відповідача зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування складає 111 796, 48 грн.
Зазначені вимоги про сплату боргу були отримані відповідачем, що підтверджується засвідченими належним чином корінцями вимог від 02 жовтня 2009 року та від 04 листопада 2009 року.
Існування заборгованості в зазначеному розмірі також підтверджується даними картки особового рахунку страхувальника за період з 01 січня 2009 року по 21 січня 2010 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
Суду не надано доказів на підтвердження оскарження зазначених вимог та сплати заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління»(04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160/20, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 23696820) на користь Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, 4, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22870173) суму заборгованості зі страхових внесків у розмірі 214 484, 52 грн. (двісті чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні п'ятдесят дві копійки).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Дегтярьова
Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови -26 березня 2010 року.