23 лютого 2021 року Справа № 280/7844/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Погомій Я.І.
представника:
відповідача 1 - Коротич Р.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69035) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601) про стягнення недоплаченої суддівської винагороди,
02.11.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за виключенням днів відпустки) із застосуванням щомісячного обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020; зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за виключенням днів відпустки).
Крім того, просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, зобов'язати відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення,
Також позивачем подане клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що постановою Верховної Ради України від 21.10.2004 №2107-IV позивачку обрано на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області безстроково. В період з 01.01.2020 по 31.03.2020 позивачці була нарахована та виплачена суддівська винагорода для визначення якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, надбавки за вислугу років 50% від посадового окладу. В період квітень - серпень 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачці у зменшеному розмірі, ніж встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402). Позивачка не погоджується із зменшенням розміру суддівської винагороди, який був визначений відповідачем 1 в період з квітня по серпень 2020 року, через що звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою від 05.11.2020 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 01.12.2020, питання щодо необхідності залучення до участі в справі третьої особи повинно бути вирішено в підготовчому засіданні, у зв'язку із чим запропоновано позивачу надати до суду обґрунтування необхідності залучення до участі в справі тієї особи, яку позивачем в позові зазначено в якості третьої особи.
20.11.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, на позовних вимогах наполягає.
23.11.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позов та клопотання про залучення до участі в справі співвідповідача - Державної судової адміністрації України.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач 1 зазначає, що під час визначення розміру суддівської винагороди позивачу, який підлягав виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, відповідач діяв у відповідності до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Бюджетного кодексу України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ). Зазначає, що видатків на виконання судових рішень кошторис відповідача 1 не передбачає. Виконання судового рішення щодо стягнення грошових сум має відбуватися в порядку, визначному постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Просить відмовити у задоволенні позову.
27.11.2020 від позивача до суд надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач змінила позовні вимоги, просить: стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року в розмірі 236959,44 гривень з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при виплаті.
У підготовче засідання 01.12.2020 позивачка не прибула.
Ухвалою від 01.12.2020 підготовче засідання було відкладене на 16.12.2020 для з'ясування позиції позивача щодо залучення до участі в справі співвідповідача та позиції відповідача щодо заяви позивача про зміну предмета позову.
16.12.2020 від відповідача до суду надійшла заява про відкладення підготовчого засідання, обґрунтована неотриманням відповідачем належним чином оформленої заяви позивача про зміну предмета позову.
Позивачка у підготовче засідання не прибула, будь-яких заяв, крім заяви про зміну предмета позову та клопотання про розгляд справи за її відсутності, від позивачки до суду не надходило.
Ухвалою від 16.12.2020 підготовче засідання було відкладене на 28.12.2020.
23.12.2020 від відповідача 1 до суду надійшли заперечення проти заяви про зміну предмета позову, в яких відповідач зазначає про неотримання від позивача належним чином оформленої заяви про зміну предмета позову, просить відмовити у прийнятті зазначеної заяви.
28.12.2020 від позивача до суду надійшла заява про доручення до матеріалів справи підтвердження надіслання відповідачу заяви про зміну предмета позову (підписаної цифровим підписом).
Ухвалою від 28.12.2020 прийнята до розгляду заява позивача про зміну предмета позову, у залученні до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області відмовлено, залучено до участі в адміністративній справі №280/7844/20 як співвідповідача - Державну судову адміністрацію України (далі - відповідач 2), розгляд справи розпочатий спочатку, призначене підготовче засідання на 14 січня 2021 року, встановлений відповідачу 2 строк для подання відзиву на позов.
14.01.2020 від представника відповідача 1 до суду надійшла заява про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою від 14.01.2021 підготовче засідання було відкладене на 02.02.2021.
01.02.2021 від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому відповідач 2 наводить аналогічні відповідачу 1 мотиви щодо заперечень проти позову.
02.02.2021 від представника відповідача 1 до суду надійшло клопотання закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою від 02.02.2021 було закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 23.02.2021.
У судове засідання 23.02.2021 позивач та представник відповідача 2, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не прибули.
Судовий розгляд відбувся за відсутності позивача та представника відповідача 2.
У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов.
У судовому засіданні 23.02.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача 1, оголосивши позовну заяву та відзив на неї відповідач 2, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 21.10.2004 №2107-IV позивач обіймає посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Згідно із п. 3 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, затвердженого головною Державної судової адміністрації України 25.09.2015, основним завданням відповідача, крім іншого, є фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода, розмір якої визначений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нараховувалась позивачу в повному обсязі, але виплачувалась відповідачем позивачу не у повному обсязі, із застосуванням обмежень впроваджених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.
Зокрема, згідно довідки відповідача 1 від 03.11.2020 №08-02/1268 загальна сума обмеження за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з урахуванням перерахунку становить 231277,54 грн.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.
Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з урахуванням рішення Констутуційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019(7155/19).
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Отже, виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» може визначатися розмір суддівської винагороди і цей розмір має відповідати нормам зазначеного закону.
При цьому норми права, які містяться у зазначеній статті є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та, в силу вимог ст. 130 Конституції України, мають вищу юридичну силу відносно інших актів законодавства і тому мають виконуватися.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ) Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був доповнений статтею 29 наступного змісту:
Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - № 68.
Разом з тим, Законом №553-ІХ до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» будь-яких змін не вносилось, отже, впроваджені Законом №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди не відповідають приписам ст. 130 Конституції України.
Відтак, Закон №553-ІХ в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає вимогам ст. 130 Конституції України (не є законом про судоустрій, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі "якості" закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.
Положення Закону №553-ІХ в частині обмеження розміру суддівської винагороди не можна визнати такими, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, вони очевидно не відповідають приписам ст. 8 Конституції України в частині їх відповідності ст. 130 Конституції України.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.8, 19, 130 Конституції України, ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами визнані неконституційними.
Відтак, впроваджені Законом №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди призвели до порушення права позивача на належний розмір суддівської винагороди, розмір якої визначений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Судом встановлено, що протягом періоду з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідачем нараховувалась суддівська винагорода позивача у визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі, але виплачувалась із застосуванням обмежень встановлених з 18.04.2020 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Суд зазначає, що в силу приписів ст.ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, зобов'язаний виконувати вимоги Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Невідповідність норм Закону №553-ІХ, а відтак і Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в частині обмеження розміру суддівської винагороди вимогам до якості та правової визначеності закону, на переконання суду не може покладати на відповідача відповідальність у вигляді визнання протиправними його дій, вчинених на виконання зазначених актів законодавства.
В даному випадку визнання Конституційним Судом України зазначеного акту парламенту України неконституційними в частині впровадженого обмеження, в тому числі суддівської винагороди, є, на переконання суду, достатньою сатисфакцією вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року в належному розмірі.
При цьому саме акт парламенту України щодо обмеження розміру суддівської винагороди є тим рішенням, яке порушило права позивача, а відповідач 1 в силу вимог нормативних актів України не мав свободи вибору під час вчинення оскаржуваних дій (в іншому випадку органи Державної казначейської служби України не прийняли б до виконання документи на виплату суддівської винагороди, в тому числі і позивачу, у зв'язку із невиконанням вимог ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 на користь позивача невиплаченої суми суддівської винагороди в розмірі 236959,44 грн. суд зазначає, що з довідки відповідача 1 від 03.11.2020 №08-02/1268 вбачається, що загальна сума обмеження за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з урахуванням перерахунку становить 231277,54 грн. Тобто, у вересні 2020 року позивачу була виплачена частина суддівської винагороди за період з 28.08.2020 по 31.08.2020. Відтак, матеріалами справи, наданими позивачем, не підтверджується наявність заборгованості із суддівської винагороди в розмірі 236959,44 грн.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Частиною 6 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» передбачено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Бюджетним кодексом України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України (частина друга статті 4 вказаного Кодексу).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
З вищевикладеного вбачається, що видатки на заробітну плату та інші видатки на утримання судів здійснюються виключно в межах затверджених кошторисів.
Відтак, відповідач 1 не матиме можливості виконати рішення суду у зв'язку із відсутністю у кошторисі асигнувань на його виконання.
Окрім того, враховуючи критичну ситуацію з фінансовим забезпеченням судів в 2021 році, виконання рішення суду за рахунок поточних видатків матиме негативні наслідки, в тому числі, у вигляді затримки виплати заробітної плати працівникам місцевих загальних судів Запорізької області, зокрема і позивачу.
В той же час, частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів згідно Порядку здійснюється шляхом безспірного списання.
Відповідно до пункту 47 Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:
органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником;
органом Казначейства інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;
керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
З системного аналізу Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку вбачається, що для стягнення коштів з державного органу за бюджетною програмою, передбаченою для забезпечення виконання рішень суду, резолютивна частина рішення обов'язково має містити рішення про стягнення коштів за вказаною бюджетною програмою.
З урахуванням висланого, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, який дозволить уникнути негативних наслідків, в тому числі для позивача, є стягнення на користь позивача шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є відповідач 2, в порядку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників” недоплаченої суму суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 28.08.2020 включно в розмірі 231277,54 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Щодо способу виконання судового рішення шляхом допущення його до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць суд зазначає, що вирішуючи таке питання суд має визначити суму стягнення, яку належить допустити до негайного виконання. Позов та інші матеріали справи не містять інформацію про суму суддівської винагороди, яку належить допустити до негайного виконання, так само позивач не наводить будь-якого розрахунку такої суми. Відтак, задля уникнення судової помилки щодо визначення такої суми (суддівська винагорода в період дії обмеження з 18.04.2020 по 28.08.2020, чи суддівська винагорода, яка нараховувалась в період до впровадження зазначених обмежень, чи суддівська винагорода, яка нараховується в 2021 році), суд вважає необґрунтованим позов в цій частині, а тому у цій частині слід відмовити у задоволенні позову.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду, в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачувався судовий збір.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69035) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601) про стягнення недоплаченої суддівської винагороди - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників” недоплачену суму суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 28.08.2020 включно в розмірі 231277,54 грн. (двісті тридцять одна тисяча двісті сімдесят сім гривень 54 коп.) з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.04.2021.
Суддя Р.В. Кисіль