справа № 761/13112/20
провадження № 22-ц/824/7050/2021
головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.
20 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві, третя особа: директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Дума Олена Олександрівна про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,
У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві, третя особа - Директор виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування Дума Олена Олександрівна про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
У своїй позовній заяві позивачка просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ №215к від 03 квітня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві; поновити ОСОБА_1 , на роботі на посаді першого заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування позову вказувала, що починаючи з 13 липня 2001 року позивач працювала на посаді начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Києві.
01 серпня 2017 року позивачку було призначено на посаду першого заступника начальника Управління за переведенням. Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є правонаступником Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Протягом часу роботи у відповідача ОСОБА_1 сумлінно виконувала свої обов'язки, що підтверджується численними заохоченнями та нагородами за успіхи в роботі відображеними у її трудовій книжці. Зазначала, що після призначення виконуючим обов'язки начальника Управління ОСОБА_2 , з початку 2019 року позивач постійно відчувала прискіпливе та упереджене ставлення вказаного керівника до своєї особи. Наказом відповідача № 215к від 03 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі - Наказ № 215к), позивачку було звільнено із займаної посади згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України.
Позивач вважає, що при застосуванні до неї дисциплінарного стягнення у виді звільнення, відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо підстав, умов та порядку його застосування. Вказувала, що причини звільнення в наказі взагалі не наведені.
Звертала увагу суду, що обставини, які передували звільненню не лише не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов'язків, а й взагалі не можуть бути підставою для застосування щодо неї дисциплінарного стягнення.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року позов задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано наказ №215к від 03 квітня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.
Поновлено ОСОБА_1 , на роботі на посаді першого заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві.
Стягнено з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04 квітня 2020 року по 04 лютого 2021 року у розмірі 364 241,02 грн.
Стягнено з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 27 364,50 грн.
Стягнено з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві на користь держави судовий збір у розмірі 4 483,21 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду начальник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києвізвернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що звільнення позивачки, як захід дисциплінарного стягнення за одноразове грубе порушення трудової дисципліни був зазначений в наказі і повідомлений їй під розписку, як того вимагає частина четверта статті 149 Кодексу законів про працю України.
Вказує, що позивачка відмовилась від надання пояснень щодо виявлення недоліків в її роботі, про що складений акт про відмову від надання пояснень, а відтак - виконувати вказівку керівника щодо усунення виявлених недоліків, відображених в акті тематичної перевірки відповідача. Отже, саме ігнорування вказівок керівника та відмова позивачки від виконання його вимог стали передумовами для розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудових обов'язків.
Вважає, що з огляду на те, що письмові докази погодження звільнення позивачки з директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, як того вимагає Положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, були предметом дослідження у судовому засіданні, висновок суду першої інстанції про те, що на момент звільнення позивачки такого погодження не існувало не відповідає дійсним обставинам справи та є хибним, оскільки докази погодження звільнення позивачки містяться у матеріалах справи.
08 квітня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Балюри А.С., в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування відзиву вказує, що не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про необхідність наведення у наказі про звільнення ОСОБА_1 мотивів застосування такого суворого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення є хибним, оскільки у відповіді на відзив від 18 серпня 2020 року позивач докладно та обґрунтовано спростував вказану позицію відповідача і суд першої інстанції з цим погодився.
Також, підтверджуючи свою правову позицію стосовно застосування положень ч. 3 ст. 149 КЗпП України позивач послався у позові на висновок Верховного Суду наведений в постанові від 30 січня 2019 року по справі № 759/5787/17, який відповідач ігнорує.
Зазначає, що не погоджується із твердженнями відповідача про те, що позивачем до звільнення не було надано письмових пояснень, оскільки вказані твердження спростовуються висновком Тимчасової комісії Фонду соціального страхування України, створеної Правлінням Фонду.
Також зазначає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на Акт про порушення від 03 квітня 2020 року, як на підставу для оскарження рішення суду першої інстанції є виключним проявом впевненості у безкарності за вчинення будь-яких протиправних дій.
Вважає, що твердження відповідача про наявність у справі письмових доказів погодження звільнення позивача неприйнятне через хронологічну розбіжність цих документів.
Представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві - Маляренко С.О. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник Балюра А.С. просили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Третя особа директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Дума Олена Олександрівна у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату та час проведення розгляду справи була належним чином повідомлена.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходи із їх доведеності.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).
Ознаками порушення зазначеного як підстава звільнення у пункті 1 частини першої статті КЗпП України, є те, що порушення має бути грубим, порушення стосується трудових обов'язків працівника, порушення є одноразовим. Однією з умов застосування цієї норми при звільненні є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов'язків, і вини працівника в такому порушенні.
Отже і рішення компетентного органу, власника підприємства і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення, яке стало підставою для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням встановленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).
За правилами частини першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Крім того, звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним стягненням, а тому воно може бути застосовано у строки та в порядку, що встановлені статтями 148. 149 КЗпП України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Статтею 147-1 КЗпП України передбачено застосування дисциплінарного стягнення органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на саду) працівника.
Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівників від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно з частинами першою та третьою статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих для захисту своїх законних прав та інтересів, спрямованих проти безпідставного звільнення.
Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування всіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Тягар доведеності законності підстав звільнення покладається на роботодавця.
Судом встановлено, що з 13 липня 2001 року позивач працювала на посаді начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Києві.
01 серпня 2017 року позивача призначено на посаду першого заступника начальника Управління за переведенням.
Фонд соціального страхування України є правонаступником Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Наказом відповідача № 215 -к від 03 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України.
У наказі зазначено, що позивача звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов'язків та зобов'язано відділ бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві провести розрахунок при звільненні.
У вказаному наказі в. о. начальника Управління ОСОБА_2 посилався як на підставу на акт тематичної перевірки діяльності Управління за окремими напрямками роботи від 02 квітня 2020 року, а також на акт про відмову від надання письмових пояснень ОСОБА_1 від 03 квітня 2020 року.
Даний акт перевірки було складено в результаті тематичної перевірки, що проводилася у період часу з 27 березня 2020 року по 02 квітня 2020 року на підставі наказу директора виконавчої дирекції Фонду від 26 березня 2020 року № 128-од «Про проведення перевірки».
В акті перевірки указано про неналежне виконання своїх функціональних обов'язків першим заступником начальника Управління ОСОБА_1 щодо організації, координації та відсутності належного контролю протягом 2019 року та січня-березня 2020 року за проведенням страхових виплат застрахованим особам чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Таке формулювання порушення не підпадає під ознаки одноразового грубого порушення, яке передбачено як підстава для звільнення згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов'язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.
Як вбачається із іншої підстави, що зазначена у оспорюваному наказі про звільнення, ОСОБА_1 відмовилась від написання письмових пояснень, про що складено акт про відмову від 03 квітня 2020 року. У своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні під час перегляду справи у апеляційному порядку, представник відповідача також зазначив, що саме відмова від надання пояснень стала підставою для застосування до неї відповідного дисциплінарного стягнення у виді звільнення, оскільки сам факт відмови є ігноруванням вказівок керівника. Тому саме цей факт став передумовою для розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності за порушення трудових обов'язків.
При цьому до матеріалів справи позивачем було надано заперечення від 03 квітня 2020 року на акт тематичної перевірки від 02 квітня 2020 року. Сама назва документа "заперечення" не змінює суті цього документа, яка свідчить про незгоду позивача з висновками акта тематичної перевірки. Позивач також вказує, що вона не відмовлялась від надання пояснень, які фактично були надані нею до оголошення оспорюваного наказу про звільнення. Відповідачем відповідні обставини не спростовані.
У спростування доводів відповідача про відмову позивача від надання пояснень представником позивача подано електронний доказ - оптичний диск із звукозаписом її службових розмов з в.о. начальника Управління ОСОБА_2 від 03 квітня 2020 року, які мали місце у службовому кабінеті ОСОБА_2 за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 92/2 , у присутності інших працівників, що безпосередньо стосувалися її звільнення. Представником позивача також виготовлені були стенограми звукозапису службових розмов, які були зафіксовані на вказаному оптичному диску. Указані докази були залучені судом до матеріалів справи. Зміст відповідних доказів спростовує доводи апеляційної скарги про невиконання вимог позивачем щодо ненадання письмових пояснень на акт тематичної перевірки.
Крім того, у самому акті від 02 квітня 2020 року, що був указаний в оспорюваному наказі про звільнення як підстава для звільнення зазначено: "З цього приводу у першого заступника начальника Управління ОСОБА_1 відібрано пояснення (додається), у змісті яких, відсутні дані як нею особисто була організована робота щодо оперативного отримання інформації про смерть потерпілих і як фактично здійснювався контроль за проведенням страхових виплат."
Таким чином, сам факт ненадання пояснень, як одноразове грубе порушення також не підтверджено матеріалами справи.
В акті тематичної перевірки зазначено, що розподіл функціональних обов'язків між керівництвом визначено наказами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в м. Києві від 04 січня 2018 року №12, від 05 листопада 2018 року №141, від 08 січня 2019 року №12од, від 02 квітня 2019 року №99-од, від 07 жовтня 2019 року №257-од, згідно з якими організацію та координацію діяльності структурного підрозділу - відділу страхових виплат та матеріального забезпечення, а також контроль щодо проведення згідно з чинним законодавством страхових виплат застрахованим особам чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, здійснює перший заступник начальника Управління ОСОБА_1 .
При цьому в жодному із наведених наказів не передбачено, що до повноважень (трудових обов'язків) позивача віднесено організацію роботи щодо оперативного отримання інформації про смерть потерпілих.
Отже, матеріалами справи доведено, що після ознайомлення 03 квітня 2020 року із змістом акта перевірки, позивач свої пояснення з обґрунтуванням незгоди із висновками перевірки, виклала в письмових поясненнях. В той же день було видано наказ № 215 К від 03 квітня 2020 року про звільнення позивача з займаної посади.
Оскільки сам факт вчинення позивачем одноразового порушення не встановлено, відсутні підстави для перевірки, чи є порушення трудових обов'язків грубим та істотності наслідків таких дій.
Ураховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про недоведеність підстав для видання відповідачем оспорюваного наказу про звільнення, а саме у зв'язку з одноразовим грубим порушенням.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача із здійсненим судом першої інстанції розрахунком заборгованості за час вимушеного прогулу, зокрема в частині розміру середньоденної заробітної плати, яка підтверджена довідкою самого відповідача, та періоду нарахування, тому підстави для визнання розрахунку заборгованості необґрунтованим у суду апеляційної інстанції відсутні.
Також відсутні підстави для перегляду рішення в частині стягнення правничої допомоги, оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо безпідставності таких стягнень.
Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, або є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів також не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду із відзивом на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила стягнути із відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 7661,50 грн.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Приписами ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема й витрати на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Також, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У своїй постанові від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Витрати на правничу допомогу адвоката підтверджується ордером про надання правової допомоги серія КС №539789 від 09 квітня 2020 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 6516/10, розрахунком суми витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні відповідачем не було заперечено, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, або обсягом наданих адвокатом послуг. Також відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7661,50 грн.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року залишити без змін.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві (ЄДРПОУ 41312290) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 661 (сім тисяч шістсот шістдесят одну) грн 50 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба