Справа № 159/4771/20 Головуючий у 1 інстанції: Логвинюк І. М.
Провадження № 22-ц/802/473/21 Категорія: 39 Доповідач: Данилюк В. А.
13 квітня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Опейди В. О.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Дзундзи О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання іпотеки, що виникла за іпотечним договором, припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, припинення записів у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек про заборону відчуження майна за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2021 року ,
У вересні 2020 року позивач звернувся в суд з позовом до АТ «Альфа-Банк» про визнання іпотеки, що виникла за іпотечним договором від 15.05.07 р., посвідченим приватним нотаріусом Ковельського міського нот ареального округу Козоріз Н.С. за реєстраційним № 2330, припиненою;а також зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: приміщення магазину будматеріалів заг. пл. 422 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить іпотекодавцю на праві приватної власності за свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.10.05 р., виданим на підставі рішення Ковельської міськради Волинської області № 388 від 20.10.05 р., зареєстрованого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про що зроблено запис за № 193 у реєстровій книзі 2, у електронному реєстрі прав власності 20.03.07 р. за реєстраційним № 12 537163; земельної ділянки пл. 0, 0231 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого відповідно до договору купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 16.02.05 р., посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міськнотокругу Заліською Н.М. за реєстровим № 378, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 16.02.05 р. за № 472388, що має цільове призначення: для розміщення та добудови магазину, кадастровий № якої 0710400000:02:007:0010; припинити записи у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: № 34331970 від 15.05.07 р., № 34176476 від 15.05.07 р. а у Державному реєстрі іпотек, а саме: № 34331660 від 15.05.07 р., № 34176449 від 15.05.07 р.. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.05.07 р. між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ним було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 074 22 05/07 про надання кредиту (далі договір про надання відновлювальної кредитної лінії, кредитний договір) у розмірі 255937 швейцарських франків з процентною ставкою 9, 5 % річних і з кінцевим терміном повернення до 14.05.17 р.. У забезпечення його кредитних зобов'язань між сторонами 15.05.07 р. було укладено іпотечний договір (далі іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міськнотокругу Козоріз Н.С. за реєстраційним № 2330, за умовами якого іпотекодавець передає у іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії вказане вище нерухоме майно. За рішенням Ковельського міськрайсуду Волинської обл. від 03.03.15р.у справі № 159/5261/13ц було частково задоволено позов АТ «Укрсоцбанк» та стягнуто з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1047349 грн, 73 коп., що складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 102522, 62 швейцарських франка, що еквівалентно сумі 863445 грн, 51 коп.; заборгованості за відсотками у розмірі 19888, 56 швейцарських франків, що еквівалентно сумі 167501 грн, 45 коп.; 1947, 61 швейцарських франків пені, що еквівалентно сумі 16402 грн, 77 коп.. За постановою заст. нач. В ДВС Ковельського МРУЮ від 11.05.16 р. було відкрито виконавче провадження (далі ВП) № 510617722 з примусового виконання рішення Ковельського міськрайсуду Волинської обл.від 03.03.15р.на підставі виконавчого листа № 159/5261/13ц від 04.04.16р.. Внаслідок реорганізації АТ «Укрсоцбанк» засобом приєднання до АТ «Альфа Банк», правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є відповідач відповідно до передавального акта від 11.10.19 р., затвердженого загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» № 4/2019 і рішення єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» № 5/2019 від 15.10.19 р.. За ухвалою Ковельського міськрайсуду Волинської обл. від 23.04.20 р., що залишена без змін за постановою Волинського апеляційного суду від 07.07.20 р., замінено сторону стягувача у ВП на відповідача у розглядуваній справі як правонаступника. За постановою заст. нач. відділу Ковельського МРВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) від 13.07.20 р. у ВП було замінено сторону стягувача з ПАТ «Укрсоцбанк» на відповідача у розглядуваній справі. За постановою заст. нач. відділу Ковельського МРВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) від 07.08.20 р. ВП було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження». 12.08.20 р. він звернувся до відповідача із письмовою заявою від 12.08.20 р., що отримана відповідачем 26.08.20 р. під розпис, вказавши, що згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 «Права та обов'язки сторін» іпотечного договору, іпотекодержатель зобов'язаний виключити з Єдиного реєстру для реєстрації заборон відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек запис щодо предмета іпотеки за договором протягом 2 х робочих днів після погашення усієї заборгованості іпотекодавця перед іпотекодержателем відповідно до договору, яким обумовлено основне зобов'язання. Просив відповідача негайно виключити з Єдиного реєстру для реєстрації заборон відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек запис щодо предмета іпотеки, а саме: вказаного вище нерухомого майна. Однак за станом на 17.09.20р. відповідач не виконав своїх зобов'язань, передбачених іпотечним договором, протиправно та всупереч вимогам Закону України «Про іпотеку». Покликаючись на ст. ст. 526, 598, 599, 16, 593, 3, 12 15, 20 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку», судову практику, Закон України «Про нотаріат», Закон України «Про іпотеку», Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», постанову КМ України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17.10.13 р. № 868, зазначає, що враховуючи протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у не зверненні самостійно до держреєстратора з клопотанням про виключення з Єдиного реєстру для реєстрації заборон відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записів щодо предмета іпотеки, порушено його права. Вважає, що наявний спір про право та покликаючись на судову практику, ст. ст. 1, 3, 17 Закону України «Про іпотеку», ст. 74 Закону України «Про нотаріат», п. п. 5, 6.1 Гл. 15 Розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України від 22.02.12 р. № 296/5, просить позов задовольнити.
Рішенням Ковельського місьрайонного суду Волинської області від 11 січня 2021 року позов задоволено повністю.
Визнано іпотеку, що виникла на підставі іпотечного договору від 15.05.07 р., посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Козоріз Н.С. за реєстраційним № 2330, припиненою.
Знято заборону відчуження нерухомого майна, а саме: приміщення магазину будівельних матеріалів заг. пл. 422 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_2 як іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.10.05 р., виданого на підставі рішення Ковельської міськради Волинської області № 388 від 20.10.05 р., зареєстрованого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про що зроблено запис за № 193 у реєстровій книзі 2; зареєстрованого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» у електронному реєстрі прав власності 20.03.07 р. за реєстраційним № 12 537163; земельної ділянки пл. 0, 0231 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_2 , як іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого відповідно до договору купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 16.02.05 р., посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Заліською Н.М. за реєстровим № 378, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 16.02.05 р. за № 472 388, що має цільове призначення: для розміщення та добудови магазину, кадастровий № якої 0710400000:02:007:0010.
Припинено (скасовано) записи у: Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: № 34331970 від 15.05.07 р., № 34176476 від 15.05.07 р.. Державному реєстрі іпотек, а саме: № 34331660 від 15.05.07 р., № 34176449 від 15.05.07 р..
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, вказує, що судом не враховано той факт, що Банк звернувся до суду із позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 ще до виконання позивачем рішення суду у справі №159/5261/13-ц, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог про припинення іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення записів про заборону відчуження майна. Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що зобов'язання ОСОБА_2 перед АТ «Альфа-Банк» виконано належним чином, то і відсутні підстави для припинення договору іпотеки та відповідно зняття заборони відчуження та припинення записів про заборону відчуження майна переданого в іпотеку. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
В даному судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала, представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив. Позивач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленми про час і місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, а також представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з положень Закону України «Про іпотеку», встановивши, що відповідно до рішення від 03 березня 2015 року позивач сплатив всю заборгованість за кредитним договором, виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором підтверджено постановою про закінчення виконавчого провадження, що є чинною та не оскаржена сторонами виконавчого провадження, дійшов висновку, що заперечення відповідача проти позову у зв'язку з наявністю іншого спору між тими ж сторонами з приводу стягнення із ОСОБА_2 сум, передбачених ст. 625 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки таке право банк мав право реалізувати в межах загального строку позовної давності і реалізував після закриття виконавчого провадження, а компенсація за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не є складовою основного зобов'язання.
З таким висновком погоджується апеляційний суд з огляду на таке.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту ст.ст. 526, 599 ЦК України, зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм права іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов'язання у зв'язку з його повним виконанням. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов'язання.
За положеннями ч. 1 ст. 593 ЦК України, припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання презюмується.
Встановлення факту припинення основного зобов'язання належним його виконанням є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.
Відповідно до копії рішення Ковельського міськрайсуду Волинської обл. від 03.03.15 р. у цивільній справі № 159/5 261/13 ц провадження № 2/159/2/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, було частково задоволено позов та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 1047349 грн, 73 коп.; судові витрати у справі.
Та обставина, що між позивачем у розглядуваній справі та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» 15.05.07 р. було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 074 22 05/07 на умовах, визначених у ньому, стверджується копією такого договору та вказаним вище судовим рішенням від 03.03.15 р..
Між позивачем у розглядуваній справі та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» 15.05.07р. в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №074 22 05/07 було укладено іпотечний договір на умовах, визначених у ньому, що підтверджується копією такого договору та вказаним вище судовим рішенням від 03.03.15 р.. Предметом такого договору стало вказане вище позивачем нерухоме майно, а саме: приміщення магазину та земельна ділянка.
З копії постанови заступника начальника відділу ДВС Ковельського МРУЮ від 11.05.16 р. про відкриття виконавчого провадження убачається, що таке виконавче провадження було відкрите за № 51061722 про примусове виконання виконавчого листа (далі в/л) № 159/5 261/13 ц, виданого 04.04.16 р. Ковельським міськрайсудом Волинської обл. у цивільній справі № 159/5 261/13 ц провадження № 2/159/2/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вказаною вище копією постанови від 11.05.16 р. про відкриття виконавчого провадження стверджується та обставина, що рішення Ковельського міськрайсуду Волинської обл. від 03.03.15 р. у цивільній справі № 159/5 261/13ц набрало законної сили і звернуто до виконання.
В ході виконання відкритого виконавчого провадження судом було вирішено питання про заміну сторони виконавчого провадження і за постановою заст. нач. відділу Ковельського МРВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) від 13.07.20 р., копію якої надав суду позивач, і держвиконавцем у ВП було замінено сторону стягувача з ПАТ «Укрсоцбанк» на відповідача у розглядуваній справі АТ «Альфа Банк» відповідно до ухвали Ковельського міськрайсуду Волинської обл. від 23.04.20 р. та постанови Волинського апеляційного суду від 07.07.20 р. у цивільній справі № 159/5 261/13ц.
За постановою заст. нач. відділу Ковельського МРВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) від 07.08.20 р. про закінчення виконавчого провадження ВП було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у її редакції, чинній на дату винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (07.08.20 р.), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції мав підстави для визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором, оскільки наданими позивачем доказами підтверджено виконання ним зобов'язань за кредитним договором, а відповідач не спростував у спосіб подання відповідних доказів доводи позивача та не підтвердив наявність невиконаних зобов'язань за кредитним договором.
У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року зроблено висновок, що за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).
За таких обставин, у силу частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» у зв'язку з припиненням основного зобов'язання є вірним висновок суду про визнання іпотеки припиненою.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, є необґрунтованими, оскільки ці обставини мають значення якщо рішення є невиконаним. Позивач же рішення суду виконав у повному обсязі, у зв'язку з чим завершено виконавче провадження.
Посилання банку на наявність у нього права на стягнення з позивача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки таке право банк реалізував, на даний час рішення набрало законної сили, крім того, статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що не можна вважати складовою основного зобов'язання.
Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Отже, внаслідок повного виконання основного зобов'язання припиняється забезпечення його іпотекою, а також припиняється обтяження зазначеної іпотечної квартири забороною її відчуження.
Таким чином, зобов'язання позивача за іпотечним договором, які є похідними від основного зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором, є припиненими, а наявна заборона відчуження належної ОСОБА_2 приміщення магазину та земельна ділянка, та відомості, внесені до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна щодо нерухомого майна, обмежують право власності позивача, а тому суд першої інстанції вірно визначив, що порушене право позивача підлягає судовому захисту.
Оскільки запис про заборону на відчуження об'єктів нерухомого майна, що є власністю ОСОБА_2 , у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та запис у Державному реєстрі іпотек, порушує право позивача на розпорядження своїм майном, а на даний час у зв'язку з повним виконанням грошового зобов'язання перестали існувати підстави заборони обтяження зазначеного нерухомого майна існування договору іпотеки та запису про заборону на відчуження об'єктів нерухомого майна, що є власністю позивача, тому порушує його право як власника.
Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2021 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року.
Головуючий
Судді :