Чернігівської області
м.Чернігів тел.7-99-18
Просп.Миру,20 тел.678-853
Іменем України
14 серпня 2006р. Справа № 8/157
За позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Бір», вул.Шевченка, 84, с.Оленівка Борзнянського району (фактична адреса: вул.Червоний шлях, 14, с.Берестовець Борзнянського району)
До відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Оленівське», вул.Шевченка, 84, с.Оленівка Борзнянського району
Про стягнення 62606грн.87коп.
Суддя Т.Г.Оленич
від позивача: Шестопалова О.Д. -представник, довір. від 30.06.06р.
від відповідача: Дзюба Л.А. -директор
У судовому засіданні за згодою сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 55208грн. боргу по оплаті коштів за користування зябом площею 568га, переданому на підставі договору № 2 від 01.04.05р. про використання зябу між СТОВ “Оленівське» та СТОВ “Агро-Бір», 5128грн.70коп. пені, нарахованої за період з 16.06.05р. по 06.06.06р., 1560грн.93коп. процентів річних та 658грн.52коп. інфляційних нарахувань.
Відповідач з позовом не погоджується, вважає його безпідставним та зазначає, що ним було сплачено 15000грн., що не враховано позивачем.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, вислухавши пояснення ліквідатора відповідача, який викликався судом для дачі пояснень, вивчивши додатково представлені сторонами докази, суд ВСТАНОВИВ:
1 квітня 2005р. між сторонами укладений договір № 2 на використання зябу, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати відповідачу у використання зяб площею 568га, а відповідач зобов'язувався використовувати отриманий зяб для вирощування сільськогосподарських культур та в строк до 15 червня 2005 сплатити за користування землею грошові кошти, виходячи із договірної ціни встановленої сторонами -106грн. за 1га.
На підтвердження факту передачі земельної ділянки -зябу -для використання позивач посилається на акт здачі-прийняття виконаних робіт від 01.04.05р., який не підписаний представником відповідача. Як вбачається із змісту даного акту, він свідчить про проведення позивачем робіт по оранці землі на зяб площею 568га., які не передбачалися вищезазначеним договором, а тому судом не приймається як належний доказ передачі земельної ділянки у використання.
Відповідач 16 травня 2005р. сплатив позивачу 5000грн. за використання зябу на підставі договору № 2 від 01.04.05р., що підтверджується банківською випискою від 16.05.05р. з особового рахунку позивача. Посилання відповідача на здійснення ним інших платежів в сумі 10000грн. судом не приймаються до уваги, оскільки в платіжних дорученнях № 17 від 20.05.05р. на суму 5000грн. та № 45 від 30.05.05р. на суму 5000грн. призначенням платежів зазначено за послуги згідно договору від 30.04.05р., а тому не можуть бути належними доказами оплати відповідачем за використання зябу.
Аналіз договору № 2 від 01.04.05р. свідчить, що за своєю правовою природою він є договором оренди землі, а тому при укладенні цього договору сторони мали керуватися нормами Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі».
Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
В силу ст.13 Закону України “Про оренду землі» договір оренди землі -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтею 15 цього ж Закону визначені істотні умови договору оренди землі, наявність яких у договорі є обов'язковою. Крім того, в силу ст. 4 Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Як стверджує позивач у своїх додаткових поясненнях до позовної заяви, право розпоряджатися земельною ділянкою площею 568га надійшло до нього на підставі укладених в 2004р. договорів оренди земельних ділянок (паїв) з фізичними особами -власниками сертифікатів на право земельної частки (паю). Таким чином, передача відповідачу земельної ділянки -зябу -здійснювалося у порядку суборенди землі. При цьому, позивач не надав суду доказів, що в договорах оренди, укладених з фізичними особами, йому надано право передавати земельні ділянки в суборенду. Також позивачем не надано доказів отримання письмової згоди власників сертифікатів на право земельної частки (паю) на передачу орендарем земельної ділянки в суборенду. За таких обставин, позивач не мав право самостійно розпоряджатися отриманої в оренду земельною ділянкою.
За своїм змістом договір № 2 від 01.04.05р., укладений між сторонами у справі, не містить всіх обов'язкових істотних умов договору, щодо яких між сторонами має бути досягнута згода, що є порушенням норм Закону України “Про оренду землі».
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, в тому числі відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам законодавства, та наявність у особи, яка вчиняє правочин, права на вчинення такого правочину.
В силу ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно ч.2 ст.15 Закону України “Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї із його суттєвих умов, а також порушення вимог ст.4 цього ж Закону, тягне за собою визнання такого договору недійсним. Таким чином, суд доходить до висновку, що договір № 2 від 01.04.05р., який укладений між сторонами у справі стосовно передачі у використання земельної ділянки - зябу -є нікчемним.
До того ж, оскільки, як встановлено вище, позивач, не будучи власником даної земельної ділянки, не мав права передавати її в суборенду, у нього відсутнє право вимагати орендну плату.
Враховуючи, що вимоги позивача ґрунтуються на нікчемному договорі, такі вимоги є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Судом не приймається до уваги твердження позивача, що договір № 2 від 01.04.05р. містить в собі також елементи договору про надання послуг, оскільки в п.1.1 тексту договору передбачено, що у використання відповідачу передається зяб, тобто земля, яка вже підготовлена для вирощування ярих сільськогосподарських культур. Також, в договорі відсутні будь-які зобов'язання відповідача сплатити позивачу за виконані роботи по оранці даної земельної ділянки, а, навпаки, плата визначена сторонами як ціна за користування зябом, а не за підготовку земельної ділянки під зяб.
Оскільки вимоги позивача про стягнення плати за користування земельною ділянкою є безпідставними, безпідставні також його вимоги про стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних, пені, сплата якої, до того ж, не передбачена умовами договору.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються повністю на позивача.
Керуючись Законом України “Про оренду землі», ст.203,215 Цивільного кодексу України, ст.ст.33,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя Т.Г.Оленич
Повне рішення підписано 16 серпня 2006р.
Суддя Т.Г.Оленич