Справа № 120/3185/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
15 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплати боргу,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (Головне управління ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату недоїмки 18964,52 грн. (боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) від 13.05.2019 року № Ф-710-17У з тих підстав, що за приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Зазначила, що з 30.12.2016 року припинила підприємницьку діяльність та жодних доходів від такої діяльності не отримувала, а отже вважає, що у даному випадку в неї відсутній обов'язок нараховувати та сплачувати внески. Також вказує на те, що контролюючим органом відносно неї не проводилася жодна перевірка, а тому і підстав для складання відповідачем вимоги про сплату боргу також не було.
Ухвалою від 03.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає його таким, що прийняте з грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства, тому просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що обов'язок щодо сплати ЄСВ для ФОП, які не отримують доходи, виник, починаючи з 01.01.2017 року на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" № 1774-УШ від 06.12.2016, який відповідно до п.1 "Прикінцеві та перехідні положення" набрав чинності з 01.01.2017. Проте, з цієї дати ОСОБА_1 не була вже ФОП.
Суд першої інстанції не врахував, що документальна перевірка відповідачем проведена не була, і що відповідач надав до справи роздруківку про всі операції по платнику податку, проте детального розрахунку зі сплати саме ЄСВ не надав.
Відповідач, вказуючи загальну суму заборгованості в розмірі 18964,52 грн., як недоїмку, не розібрався, що це за недоїмка, при цьому не врахував і суми сплачених до бюджету коштів в розмірі 5766,45 грн., що вбачається з роздруківки.
На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що 01.07.2004 набув чинності Закон № 755-IV.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Прикінцевими положеннями вказаного Закону № 755-IV, з урахуванням змін, внесених Законом від 25.03.2014 № 1155-VII, установлено обов'язок усіх діючих фізичних осіб-підприємців, створеним та зареєстрованим до 01.07.2004, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.
Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Зазначає, що відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись з відповідними заявами у строк, встановлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Вимоги пункту 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI обумовлюють можливість включення до ЄДР відомостей про ФОП лише за фактом проведення її державної реєстрації до 01 липня 2004 року.
Звертає увагу на висновки ВП Верховного Суду, викладені у постанові №260/81/19 від 01.07.2020 року, зокрема, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
У відзиві Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги і просить її відхилити.
18 березня 2021 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про заміну відповідача Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) на його правонаступника Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44069150 ), визначаючись щодо якого, суд дійшов наступних висновків.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова № 893) вирішено ліквідувати, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого у тому числі, включено Головне управління ДПС у Вінницькій області.
Абзацом 3 п. 2 Постанови №893 установлено, що територіальні органи ДПС України, що ліквідуються відповідно до п.1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення ДПС України територіальних органів згідно з абз. 4 п. 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається ДПС України після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи ДПС України, що будуть утворені згідно з абз. 4 п. 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, та заповненням 30% вакансій.
В абзаці 4 п. 2 Постанови №893 закріплено, що права та обов'язки територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 цієї постанови, переходять до ДПС України та її територіальних органів.
Наказом ДПС України від 30.09.2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" вирішено утворити як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Вінницькій області.
Наказом ДПС України від 24.12.2020 року №755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 Постанови №893.
Таким чином, з 01.01.2021 року всі права та обов'язки Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) перейшли до його правонаступника - Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44069150).
Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво, шляхом заміни відповідача - Головного управління ДПС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 12.11.2003 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець Літинською районною державною адміністрацією Вінницької області, про що зроблено реєстраційний запис за № 03084718Ф0020057. Згідно реєстру самозайнятих осіб ОСОБА_1 перебувала на обліку у Літинській ДПІ Хмільницького управління ГУ ДПС у Вінницькій області як платник податків за основним місцем обліку та взята на податковий облік як фізична особа - підприємець 13.11.2003 року.
14.09.2004 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, номер запису 21570170000000057. А 30.12.2016 року до Реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням (номер запису: 21570060006000057).
Судом встановлено, що відповідно до даних інтегрованої картки платника (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), станом на 31.10.2016 року за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 18964,52 грн. Дана сума заборгованості до моменту припинення позивачем підприємницької діяльності залишилась незмінною та не збільшувалась.
13.05.2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-710-17 на суму 18964,52 грн., визначену станом на 30.04.2019 року.
Не погоджуючись із вказаною вимогою та діями відповідача щодо нарахування сум єдиного внеску, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач у період з 12.11.2003 року по 30.12.2016 була зареєстрована як ФОП, перебувала на спрощеній системі оподаткування, тому зобов'язана була сплачувати ЄСВ. Згідно інтегрованої картки платника податків за позивачем рахується заборгованість у сумі 18964,52 грн.
Оскаржувана вимога сформована відповідно до вимог Закону на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Таким чином, не сплата в добровільному порядку позивачем ЄСВ свідчить про порушення нею вимог законодавства.
Суд звернув увагу на те, що чинним законодавством не визначено обов'язку відповідача повідомляти платників про наявність боргу інакше, як шляхом надіслання вимоги про сплату боргу, отже протиправність у діях відповідача відсутня.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону, яка визначає базу нарахування єдиного внеску, єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначає стаття 9 Закону.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (далі - Інструкція).
Пунктами 2 - 4 розділу VI Інструкції визначено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Як встановлено судом, у період, за який відповідачем було сформовано спірну вимогу , позивач мала статус ФОП, перебувала на податковому обліку, про що уже було вказано, з 30.12.2016 року припинила підприємницьку діяльність і відповідно до зазначених норм у вказаний період була платником єдиного внеску та зобов'язана була сплачувати такий внесок незалежно від того, чи здійснювала вона фактично підприємницьку діяльність та чи отримувала вона внаслідок такої діяльності доходи.
Проте, позивач у вказаний період звітність не подавала, внески не сплачувала, вважаючи, що оскільки вона не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), у неї не виникає обов'язок сплачувати внесок .
Вказане стало підставою для формування податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року № Ф-710-17У.
Вимога правомірно була сформована на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає вимогам Інструкції.
Разом з тим, покликання позивача на те, що формуванню та направленню платнику вимоги має передувати перевірка та складення акта за її результатами, є безпідставними та суперечать вимогам Інструкції.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 813/4686/16.
Що стосується розрахунку суми боргу, судом апеляційної інстанції він перевірений.
Так, як вбачається з облікових даних, станом на 31.12.2012 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті ЄСВ склала 9144,95 грн.
19.10.2013 нараховано за період 1-II кварталу 2013 року +2388,06(398,0х6) + 1194,03 (398,0х3)-за IIIкв.2013 року, звідси, на 31.10 2013 року недоїмка склала : 9144,0+1194,03=10338,98 грн.
20.01.2014 року нараховано за IV квартал 2013 року, а саме, Х, ХI місяці (1147,0х34,7%)х2=796,01 грн.
ХII місяць(1218,0х34,7%)=422,65 грн. Всього за Х-ХII м-ці 2013 року до сплати 422,65+796,01=1218,66 грн.
Отже, сума недоїмки склала = 10 338,98+1218,66= 11557,64 грн.
22.04.2014 нараховано за I кв.2014 року (1218,0х34,7%)х3= 1267,95 грн. Строк сплати до 20.04.2014, відтак, станом на 22.04.2014 недоїмка складала12825,59 (11557,64+1267,95)
Нараховано 21.07.2014 за II кв.2014 року (1218,0х34,7%)х3=1267,95, строк сплати до 20.07., тому сума недоїмки станом на 21.07.2014 склала (12825,58+ 1267,95)= 14093,53 грн.
30.09.2014 року нараховано за IIIкв.2014 року 1267,95 грн., з урахуванням строку сплати сума недоїмки склала 15361,48(14093,53+1267,95)
20.01.2015 нараховано за IV кв.2014 року1267,95 грн., недоїмка на дату нарахування склала : 15361,48+1267,95=16629,43 грн.
20.04.2015 нараховано до сплати за 1 кв.2015 року 1267,95, у зв'язку із несплатою, недоїмка становила 17897,38 (16629,43+ 1267,95)
20.07.2015 нараховано за II квартал 2015 року 1267,95, недоїмка склала 19165,33 (17897,38+ 1267,95)
19.10.2015 нараховано за Ш квартал 2015 року: серпень - 422,65, вересень, жовтень (1378,0х34,7%)х2= 1378,98 (однак, в картці зазначено 1323,47 замість правильно 1378,98, тому приймається 1323,47).
Недоїмка на 19.10.2015 19165,33+ 1323,47=20488,8
19.01.2016 нараховано за IV кв.2015 :478,17х3=1434,51, недоїмка на 19.01.2016 =20488,8+1434,51=21923,31 грн.
17 лютого 2016 року сплачено 5766,45, а тому 21923,31-5766,45= 16156,86
19.04.2016 нараховано 909,48 (1378,0х22%=303,16х3=909,48)-за I кв.2016 року. Недоїмка 16156,86+909,48=17066,34 грн.
19.07.2016 нараховано за II кв. 2016: (квітень - 303,16, травень, червень (1450,0х22%)х2=638,0 ( 303,16+638,0)=941,16. Недоїмка склала : 17066,34+941,16=18007,5
У жовтні 2016 нараховано за III кв. 2016 (жовтень, листопад по 319,0, грудень 2016-352,0)=990,0. Недоїмка склала: 18007,5+990,0=18997,5 грн. Однак, нараховано 319,0х3=957,0, недоїмка 18007,5+ 957,0+18964,5 грн.
Тобто, сума недоїмки визначена дещо меншою, ніж належить до сплати за розрахунком.
Відтак, оскаржувана вимога прийнята податковим органом за наявності для цього підстав, у межах своїх повноважень та у законний спосіб, тому підстави для визнання цієї вимоги протиправною та її скасування відсутні.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та розглянув справу відповідно до заявлених позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 19 квітня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.