справа № 357/2820/20 головуючий у суді І інстанції Орєхов О.І.
провадження № 22-ц/824/4800/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
16 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення Ѕ частини вартості автомобіля, придбаного у період шлюбу, -
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 130 030 грн. - 1/2 вартості автомобіля HYUNDAI SONATA, кузов НОМЕР_1 , 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ім'я відповідача двічі - 14 липня 2018 року в ТСЦ № 8043 та перереєстровано 02 серпня 2018 року в ТСЦ № 3242 в період шлюбу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 23 липня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружні відносини та ведення спільного господарства сторони припинили з 07 листопада 2019 року. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2020 року шлюб розірвано. У період шлюбу сторонами було за спільні кошти придбано автомобіль, щодо розподілу якого досягти згоди не вдалося. У 2018 році було придбано автомобіль HYUNDAI SONATA, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 . Вартість автомобіля на день його придбання становила 320 000 грн. Згідно довідки експерта від 03 лютого 2020 року вартість аналогічного автомобіля з врахуванням зносу при курсі НБУ 25.03 грн. за долар США складає 260 060 грн. Позивач зазначає, що він має право на половину вартості автомобіля, тобто, на суму 130 030 грн. Оскільки після припинення сімейних відносин між сторонами виник спір з приводу порядку розподілу спільного автомобіля відповідач, не дочекавшись розірвання шлюбу, 07 грудня 2019 року без відома і згоди позивача уклала в ТСЦ 3242 договір купівлі-продажу спірного автомобіля. Однак, ОСОБА_1 і надалі продовжує користуватись цим автомобілем, що дає всі підстави для висновку, що зроблено це з метою приховати автомобіль від розподілу. Домовленості про порядок поділу майна у сторін немає, шлюбний договір не укладався. На пропозицію добровільно поділити вказане майно відповідач не погодилася, автомобілем користується сама, формально перереєструвавши його на іншу особу. Оскільки автомобіль є неподільною річчю, а відповідач фактично позбавила ОСОБА_2 права користуватися і розпоряджатися ним, останній вважає, що за ним має бути визнано право власності з виплатою йому 1/2 частини його вартості.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 рокупозов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості автомобіля, придбаного в період шлюбу у розмірі 119 490 грн. та судові витрати в розмірі 1 194 грн. 90 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач не довів, що спірний автомобіль було продано всупереч його волі, без його згоди та не в інтересах сім'ї. Відповідач зазначає, що вона долучила безліч документів, які підтверджують використання коштів саме в інтересах їх сім'ї, а саме: копії виписок витрачання коштів на продукти харчування, на спільну дитину, на лікарів, аптеки, навчання для дитини. Даний факт позивачем не спростований. Відповідач витрачала кошти виключно на потреби сім'ї. Позивач чітко знав коли, кому і за які кошти було продано автомобіль. Відповідач долучила банківську виписку про зняття з її особистої картки 12 грудня 2019 року за сплату одноразового користування програми для перевірки автомобілів, а позивач в цей час здійснив платіж з особистої картки за дану програму. Даний факт позивачем не спростовано. Суд не звернув увагу, що сторони перебували у шлюбі до березня 2020 року, а автомобіль продано у грудні 2019 року. До матеріалів справи долучено документи, які підтверджують особисту неприязнь позивача. Позивач постійно посилається на формальність договору, у той же час сам договір купівлі-продажу не оспорює. Всі документи щодо оспорюваного автомобіля знаходяться у позивача і доступу до них відповідач не має. Суд першої інстанції вважав встановленими обставини, викладені у позові, лише зі слів позивача, які жодним чином не підтверджені. Натомість, доводи відповідача, які підтверджені документально, залишив поза увагою. Відповідач та її представник наголошували на тому, що кошти витрачені на потреби сім'ї.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що він не надавав будь-якої згоди на продаж автомобіля, у тому числі, усної, оскільки однією сім'єю з відповідачем не проживав. Відповідач діяла виключно у власних інтересах. Кошти витрачалися відповідачем виключно на її особисті потреби та речі. У висновку експерта зазначений вірний номер кузова автомобіля.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що з 23 липня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.4).
У період шлюбу сторонами було придбано автомобіль HYUNDAI SONATA, кузов НОМЕР_1 , 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 (а.с.93-94).
Під час шлюбу 07 грудня 2019 року вказаний автомобіль був відчужений ОСОБА_1 , що сторонами не заперечується.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
Вартість автомобіля на день його придбання становила 320 000 грн., що підтверджується повідомленням про суттєві зміни, роздруковані з Єдиного державного реєстру декларацій (а.с.91-92).
Згідно Висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи № 19904/20-54 від 17 листопада 2020 року, ринкова вартість автомобіля HYUNDAI SONATA, кузов НОМЕР_1 , 2010 року випуску на дату звернення позивача до суду (16 березня 2020 року) складала 238 980 грн. (а.с.151-155).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та з урахуванням висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
У відповідності до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Оскільки норми СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі, якою є автомобіль, у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказував на те, що відповідач без його відома і згоди 07 грудня 2019 року уклала в ТСЦ 3242 договір купівлі-продажу автомобіля, який було придбано у шлюбі та який є спільною сумісною власністю подружжя.
Натомість, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначає, що автомобіль був відчужений у період шлюбу з позивачем, останній чітко знав коли, кому і за які кошти було продано автомобіль, а кошти, отримані від його реалізації, витрачені в інтересах сім'ї.
Разом з тим, відповідач не довела факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна, в інтересах сім'ї, а також не надала належним доказів того, що позивач надавав свою згоду на відчуження транспортного засобу.
Так, надані на спростування доводів позивача відповідачем докази, а саме копії виписок та квитанцій витрачання коштів на продукти харчування, на спільну дитину, на лікарів, аптеки, навчання для дитини, не свідчать про те, що такі витрати несла саме відповідач та саме за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля.
Надані суду ОСОБА_1 висновки по факту її звернення до Білоцерківського відділу поліції щодо протиправних дій позивача відносно неї, довідки про результати розгляду звернень та листи Білоцерківського відділу поліції (а.с.70-74), довідка з навчального закладу (а.с.45), докази, які на думку відповідача, свідчать про особисту неприязнь позивача, не відносяться до предмету доказування у даній справі та не спростовують доводів позивача в частині відчуження автомобіля під час шлюбу без згоди останнього.
Невірне зазначення позивачем номеру кузова автомобіля, про що зазначає в апеляційній скарзі відповідач, у даному випадку значення не має, оскільки у висновку експерта зазначений номер кузова НОМЕР_1 (а.с.94), який присвоєний автомобілю, що був набутий сторонами під час шлюбу.
Не оспорення одним з подружжя правочину щодо відчуження іншим з подружжя спільного майна не позбавляє останнього права на стягнення частини його вартості.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України). У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц).
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача Ѕ частини вартості автомобіля відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.