Апеляційне провадження № 22-ц/824/4909/2021
Справа 757/64089/18-ц
16 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Кашперської Т.Ц., суддів: Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
вирішуючи питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням в його мотивувальній частині, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 15 березня 2021 року засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, пропустивши строк на апеляційне оскарження, та звернувся з клопотанням про поновлення цього строку, посилаючись на те, що повний текст рішення ним отримано 22 січня 2021 року і загальний результат вирішення справи його влаштовував, однак, отримавши апеляційну скаргу позивача на електронну пошту та ознайомившись з її доводами, вирішив оскаржити рішення суду першої інстанції, встановивши повну безпідставність висновку суду про отримання відповідачем від позивача будь-яких коштів; таким чином, відповідач вважає, що пропустив строк на апеляційне оскарження з поважної причини, а саме через людяне ставлення до позивача і його репутації.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року вказані заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, роз'яснено, що для усунення недоліків необхідно протягом десяти днів необхідно звернутися до суду з заявою про поновлення строку, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, та кожна сторона несе ризик настання наслідків пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Суд зобов'язаний запобігати зловживанню учасниками процесу їхніми права та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункт 5 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу).
Стаття 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить принцип неприпустимості зловживання правами.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження (його особисте ставлення до позивача, а фактично - зміна процесуальної позиції відповідача) не могли вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки відповідач ОСОБА_1 об'єктивно мав реальну можливість реалізувати свої процесуальні права на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у межах процесуальних строків, визначених ч. 2 ст. 354 ЦПК України, і подати апеляційну скаргу в межах тридцятиденного строку з дня отримання повного рішення суду, що є підставою для безумовного поновлення строку на апеляційне оскарження, однак вказаною процесуальною можливістю не скористався на власний розсуд.
Копію ухвали Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 отримав 01 квітня 2021 року, що зазначено ним в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, направленої засобами поштового зв'язку на адресу апеляційного суду 12 квітня 2021 року, яка надійшла до Київського апеляційного суду 14 квітня 2021 року.
В зазначеній заяві про усунення недоліків апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що отримав копію повного тексту рішення суду першої інстанції лише 22 січня 2021 року; для прийняття рішення про подання апеляційної скарги та обговорення з клієнтом обставин справи, що стосуються правовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , адвокатові необхідно було особисто зустрітись з відповідачем, оскільки право на особисте приватне спілкування адвоката із своїм клієнтом, а також заборона на втручання у таке спілкування є гарантією, встановленою ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». При цьому у кінці січня - на початку лютого 2021 року у зв'язку з початком чергової сесії Верховної Ради України ОСОБА_1 був присутній на засіданнях парламенту як народний депутат, брав участь у роботі комітету, працював з виборцями, тому зустрітись для особистого спілкування з адвокатом не міг.
Посилався на введення постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» обмежувальних заходів, які впливають як на роботу парламентарів, так і всієї країни в цілому, через встановлені обмежувальні заходи особисте спілкування відповідача з адвокатом стало неможливим навіть у приміщенні Верховної Ради України та її комітетів.
Крім того, в середині лютого 2021 року у члена сім'ї відповідача було виявлено ознаки захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, в результаті чого родина відповідача знаходилась на самоізоляції до кінця першої декади березня 2021 року, що унеможливило особисте спілкування адвоката із своїм клієнтом, а відтак унеможливило і своєчасне прийняття важливого процесуального рішення про оскарження судового акта.
Підсумовуючи наведене, представник відповідача посилався на те, що відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження з поважних причин, а саме через зайнятість відповідача як народного депутата України в умовах встановлених обмежувальних карантинних заходів та необхідність перебування відповідача на самоізоляції.
Оцінюючи зазначені доводи, апеляційний суд виходить із наступного.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних прав та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенції) (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Разом з тим вони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі 456/2172/17 Верховний Суд виходив з того, що поважними причинами пропущення процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення скарги стає неможливим або утрудненим.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
Виходячи із наведеного, неможливість відповідача особисто зустрітися з представником для вирішення питання про подання апеляційної скарги та обговорення з клієнтом обставин справи, що стосуються правовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не може вважатися обставиною, яка є об'єктивно непереборною та пов'язана з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Крім того, наведені представником відповідача в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження щодо неможливості особистої зустрічі відповідача з його представником не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки із доданої до заяви інформації про реєстрацію народного депутата України ОСОБА_1 на пленарних засіданнях не вбачається причин його відсутності на цих засіданнях.
Доводи щодо перебування сім'ї відповідача на самоізоляції в зв'язку із виявленими ознаками захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19 також не підтверджуються жодними доказами.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, наведені представником відповідача в заяві від 12 квітня 2021 року підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про відсутність реальної можливості подати апеляційну скаргу в установлений законом строк і не підтверджені доказами та визнаються апеляційним судом неповажними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
За таких обставин, у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ст. 357, 358 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.