Справа № 757/3989/15-ц Головуючий 1 інстанція- Батрин О.В.
Провадження № 22-ц/824/5169/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
15 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 09 жовтня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором,-
У лютому 2015 року позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувсядо суду із вказаним позовом,який надалі доповнив і мотивував тим, що 16 лютого 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», і відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 014/0054/74/45897, згідно якого банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в розмірі 99000 доларів США строком на 20 років із розрахунку 12 % річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування коштами. Поручителем позичальника є співвідповідач ОСОБА_3 , яка за договором поруки від 16 лютого 2006 року зобов'язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань по поверненню кредиту в повному обсязі.
Вказував, що за умовами кредитного договору відповідач ОСОБА_1 мав повертати кредит і проценти щомісячними платежами згідно графіку, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість, яка станом на 20 жовтня 2014 року становить 101822,91 доларів США, з яких тіло кредиту - 83252,05 доларів США, проценти - 7609,15 доларів США, пеня - 10961,71 доларів США. Письмова вимога банку від 10 липня 2014 року про дострокове погашення кредиту відповідачами не виконана. У зв'язку з наведеним, посилаючись на ч.2 ст.1050, ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив достроково стягнути солідарно із відповідачів на користь банку борг за кредитним договором у розмірі 101822,91 доларів СШАта судові витрати.
Заочним рішенням Печерського районного суду м.Києва від 08 липня 2015 року позов задоволено. Стягнуто із відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» борг за кредитним договором у розмірі 101822,91 доларів США, вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 07 грудня 2018 року заяви
- 2 -
відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 08 липня 2015 року скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 22 червня 2020 року позивача у справі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» замінено на його правонаступника ОСОБА_4 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 25 листопада 2019 року.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 09 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 борг за кредитним договором у розмірі 83252,05 доларів США, проценти у розмірі 4954,20 доларів США, що складає 88206,25 доларів США та пеню у розмірі у розмірі 114593,52 грн., а також судовий збір у розмірі 3343,04 грн.. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку в повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що згідно ст.4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, а оскільки НБУ не встановлює облікової ставки для іноземних валют, то немає підстав для стягнення з позичальника пені в іноземній валюті, яка має розраховуватися виключно у гривні. Суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12-ц та необгрунтовано стягнув проценти за період після 10 липня 2017 року, тобто після направлення банком вимоги до позичальника і поручителя про дострокове повернення кредитних коштів. Суд безпідставно відмовив у проведенні судово-економічної експертизи у цивільній справі щодо розміру заборгованості за кредитним договором, незважаючи на неможливість проведення такої експертизи самим відповідачем.
Позивач ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляціної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Кулачко Т.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити і скасувати рішення Печерського районного суду м.Києва як незаконне.
Представник позивачки ОСОБА_4 адвокат Кантемір В.І. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Представник відповідачки ОСОБА_3 адвокат Коваленко І.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги в частині вимог до поручителя заперечувала, вважала, що рішення суду в цій частині правильне і законне, просила залишити його без змін. В решті вирішення апеляційної скарги стосовно прав та обов'язків ОСОБА_1 залишила на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які
- 3 -
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,і відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0054/74/45897, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит для придбання номеру-апартаменів у м.Одеса в розмірі 99000 доларів США строком до 16 лютого 2026 року із розрахунку 12 % річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування коштами.
Повернення тіла кредиту і процентів згідно пунктів 1.3, 6.1 кредитного договору та графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору) передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів у розмірі 1090,08 доларів США до 05 числа коджного місяця.
Згідно п.7.5 кредитного договору кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитним договором у випадку невиконання позичальником умов цього договору.
Поручителем позичальника є співвідповідачка ОСОБА_3 , яка за договором поруки від 16 лютого 2006 року зобов'язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань по поверненню кредиту в повному обсязі.
Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував обов'язків по поверненню кредиту, покладених на нього кредитним договором, в результаті чогоу нього виникла прострочена заборгованість. Письмова вимога банку, направлена відповідачам 10 липня 2014 року, про дострокове поверенння кредиту не пізніше 60-ти днів з дати цієї вимоги, останніми не виконана.
Згідно наданого банком розрахунку станом на 20 жовтня 2014 року борг за кредитом становить 101822,91 доларів США, з яких тіло кредиту - 83252,05 доларів США, проценти - 7609,15 доларів США, пеня - 10961,71 доларів США.
25 листопада 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_4 укладено договір відступлення прав вимоги від 25 листопада 2019 року, за яким банк відступив ОСОБА_4 право вимоги за кредитним договором № 014/0054/74/45897 від 16 лютого 2006 року та забезпечувальними договорами, укладеними із ОСОБА_1 .
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір,суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальник ОСОБА_1 не виконує передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має прострочену заборгованість, що у свою чергу відповідно до закону та умов кредитного договору є підставою для захисту прав нового кредитора ОСОБА_4 і дострокового стягнення боргу на її користь.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
- 4 -
Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
За таких обставин суд вірно задоволив вимоги і стягнув із позичальника на користь нового кредитора борг за кредитним договором у розмірі 88206,25 доларів США, який включає тіло кредиту - 83252,05 доларів США та проценти - 4954,20 доларів США.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитисяіз визначеною судом сумою заборгованості за пеню.
Стягуючи борг за пенею у розмірі 114593,52 грн., суд обрахував пеню згідно поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності у межах повного року (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).
При цьому суд невірно обрахував річний термін, оскільки позов подано у лютому 2015 року, а відтак пеня має обраховуватися за період із лютого 2014 року згідно розрахунку.
Також, суд не врахував, що право банку нараховувати неустойку (штраф, пеня), під якою згідно ч.1 ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання, припинилося зі спливом строку кредитування у зв'язку із пред'явленням банком вимоги 10 липня 2014 року про дострокове повернення кредиту.
Нарахування неустойки (штраф, пеня) поза межами строку дії договору (строку кредитування) суперечить закону, зокрема ст.ст.546, 549, 550, 551 ЦК України, за змістом яких неустойка за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання, а відтак може нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.
Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року усправі № 202/4494/16-ц, де Велика Палата вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц.
Отже, суд невірно застосував положення ст.ст.546, 549, 550, 551 ЦК України.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розміру стягуваної пені підлягає зміні. Суд стягує із відповідача ОСОБА_1
- 5 -
пеню в межах річного строку позовної давності за період із лютого 2014 року по липень 2014 року (строк дострокового виконання зобов'язання за вимогою банку) у розмірі 107815,19 грн. (4661,17 доларів США х 23,13058).
При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо незаконності рішення в частині стягнення пені поза межами строку дії договору, проте, змінюючи рішення, колегія суддів керується наступним.
Відповідно до приписів ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють неустойку (ст.ст.546,549 ЦК), колегія суддів згідно ч.4 ст.367 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою дотримання вимог закону та прав і законних інтересів відповідача.
В частині стягнення тіла кредиту і процентів колегія суддів залишає рішення без змін, як таке, що відповідає матеріалам справи та ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Також, колегія суддів погоджується із рішенням в частині відмови у задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_3 . Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку з огляду на припинення її поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, яке в цій частині новим кредитром взагалі не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно ст.4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, а оскільки НБУ не встановлює облікової ставки для іноземних валют, то немає підстав для стягнення з позичальника пені в іноземній валюті, яка має розраховуватися виключно у гривні, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
По-перше, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції у зв'язку із зміною рішення пеня визначена у національній грошовій одиниці - гривні, а не в іноземній валюті.
По-друге, посилання скаржника на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» недоречні, оскільки даний закон не регулює спірних правовідносин. Згідно преамбули цього закону суб'єктами передбачених ним правовідносин є підприємства, установи та організації, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12-ц та необгрунтовано стягнув проценти за період після 10 липня 2017 року, тобто після направлення банком вимоги до позичальника про дострокове повернення кредитних коштів, не грунтуються на матеріалах справи.
В матеріалах справи міститься додана банком до позовної заяви направлена відповідачу ОСОБА_1 вимога від 10 липня 2014 року, про дострокове повернення кредитних коштів (т.1 а.с.17). Зі змісту вимоги вбачається, що банк вимагає протягом не більш як 60 календарних днів з дати вимоги, здійснити дострокове погашення кредиту в повному обсязі, що у свою дає підстави для нарахування процентів за цей період та спростовує посилання скаржника на неправомірність стягнення судом процентів за період по 21 липня 2014 року.
При цьому посилання скаржника на стягнення процентів за період по 15 серпня 2014 року безпідставні, оскільки судом стягнуто проценти за період по 21 липня 2014 року.
- 6 -
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у проведенні судово-економічної експертизи у цивільній справі щодо розміру заборгованості за кредитним договором, незважаючи на неможливість проведення такої експертизи самим відповідачем, не грунтуються на законі.
Наданий банком у письмовій формі розрахунок боргу позичальника ОСОБА_1 є належним, допустимим, достовірним та достатнім письмовим доказом (ст.ст.76-80 ЦПК України), на підставі якого суд установив розмір боргу позичальника за кредитним договором. У вказаному розрахунку чітко зазначено коли і у якому розмірі був наданий кредит, а також відображено коли і у якому розмірі відбувалося погашення позичальником кредиту, із зазначенням дат та сум, сплачених на його погашення.
У випадку, якщо відповідач вважає, що наданий банком розрахунок невірний, зокрема, що він не відображає всі сплачені позичальником кошти, чи відображає у іншому (меншому) розмірі, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов'язаний його спростувати, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на його спростування, чого відповідачем не зроблено.
Самі лише посилання на неналежність даного доказу і невстановлення боргу, як помилково важає відповідач, не є достатніми підставами для його неприйняття судом і необхідності призначення експертизи. Посилаючись на необхідність призначення експертизи, відповідач не вказав в чому неправильність розрахунку та не надав про це доказів.
Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідачі мали можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування розрахунку боргу, проте не зробили цього.
Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доводи скарги про відсутність первинної бухгалтеської документації, що унеможливлює проведення за його ініціативою експертизи необгрунтовані з викладених вище підстав. Як вище вказувалося, відповдіач має надати ими.
Надані банком документи належним чином завірені, відповідають вимогам, які висуває процесуальне законодавство до письмових доказів, і не спростовані відповідачем і за установлених судом обставин не потребують надання первинної бухгалтерської документації, як помилково вважають відповідачі.
Інших доводів незаконності судового рішення апеляційна скарга не містить.
Даючи оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 , викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення
- 7 -
та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 09 жовтня 2020 року в частині розміру пені змінити, стягнувши із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі 107815 гривень 19 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду м.Києва від 09 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: