24 березня 2021 року місто Київ
справа № 756/12639/18
провадження №22-ц/824/2652/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 20 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Диби О.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2018 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору №K2HCAE00001170 від 25 вересня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 26 254,79 доларів США на термін до 24 вересня 2012 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних. У забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки, за умовами яких поручителі зобов'язались у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань відповідати перед кредитором як солідарні боржники у тому ж розмірі, що і позичальник. Відповідачі свої зобов'язання за договорами не виконують, не здійснюють платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 4 липня 2018 року складає 115 805,19 доларів США.
Просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості лише по тілу кредиту в розмірі 15 036,75 доларів США, а також судові витрати по справі.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 20 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Ярохович Т.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи; без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зокрема зазначає, що рішенням суду першої інстанції встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 10 лютого 2012 року та додатковим рішенням Оболонського районного суду м.києва від 6 квітня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №K2HCAE00001170 від 25 вересня 2007 року в сумі 24986,32 долари США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль «Субару» д.н.з. НОМЕР_1 . Тобто судовим рішенням, що набрало законної сили встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором.
Разом з тим, як убачається з виписки по рахункам відповідача коштів, які надійшли від реалізації заставного майна не вистачило для повного погашення встановленої суми заборгованості, а тому позивач був вимушений звернутися до суду задля захисту своїх порушених прав.
З виписки вбачається, що від реалізації заставного майна 17 грудня 2015 року на погашення заборгованості надійшло лише 3601,59 доларів США, що склало 84 706,79 грн., що не спростовано відповідачами.
З матеріалів справи та первинних документів не вбачається повного погашення суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 24 986,32 долари США, встановленої рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 10 лютого 2012 року та додатковим рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 6 квітня 2012 року, які є обов'язковими для виконання. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув.
Наявність рішення за відсутності належного виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами
Само по собі судове рішення, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених умовами договору.
Відповідно до ч.4 ст. 591 ЦК України та ст. 24 Закону України « Про заставу», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Кредитний договір належним чином не виконаний, а тому банк має право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів та стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором.
У даному випадку правовідносини між сторонами не припинилися, що не позбавляє банк права нараховувати заборгованість згідно договору та отримувати такі суми.
Правом на подання відзиву учасники справи не скористалися.
В судове засідання представник ПАТ КБ «Приватбанк» не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у йог7о відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
ОСОБА_4 та представник відповідачів - адвокат Конопат М.І. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 25 вересня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00001170, відповідно до умов якого банком видано позичальнику кредитні кошти в розмірі 26254,80 доларів США шляхом видачі готівки через касу на строк з 25 вересня 2007 року по 24 вересня 2012 року включно у вигляді не поновлювальної лінії на наступні цілі: 17600 доларів США для купівлі автомобіля, 6,80 дооларів США для оплати за реєстрацію предмета застави та 7060 доларів США на сплату страхових платежів, а також 176 доларів США для сплати винагороди за надання фінансового моніторингу, зі сплатою за користування кредитом 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, 1% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту - винагороди за надання фінансового інструменту та 0,25% від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту. Щомісячний платіж - 476,59 доларів США.
У забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25 вересня 2007 року були укладені окремі договори поруки, за умовами яких поручителі зобов'язались у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань відповідати перед кредитором як солідарні боржники у тому ж розмірі, що і позичальник. Відповідно до п.12 укладених договорів поруки порука за цими договорами припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Кредитні кошти в обсязі, визначеному договором, були надані АТ КБ «Приватбанк» відповідачеві ОСОБА_1 , які він використав у повному обсязі.
ОСОБА_1 систематично не виконує взяті на себе за кредитним договором зобов'язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, допустив заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 115805 грн. 19 доларів США, з яких заборгованість за тілом кредиту 15036,75 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 30718,58 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 1871,22 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 68178,64 доларів США.
Інші відповідачі також у добровільному порядку не виконують узятих на себе за договором поруки зобов'язань
Судом установлено, що позичальник ОСОБА_1 прострочив сплату частини кредиту, процентів за користування ним, що стало підставою звернення до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту, процентів за користування ним та інших платежів, шляхом звернення стягнення на предмет застави.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 10 лютого 2012 року та додатковим рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 6 квітня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00001170 від 25 вересня 2007 року в сумі 24986,32 доларів США звернуто стягнення на предмет застави автомобіль «Субару», д.н.з. НОМЕР_1 , належний на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Вказане судове рішення набрало законної сили 21 грудня 2012 року.
Ухвалюючи рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог до позичальника ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що банк, звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, змінив строк виконання основного зобов'язання, з цим позовом до суду позивач звернувся лише у жовтні 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності. З урахуванням того, що сторона відповідача ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову банку до позичальника у зв'язку з пропуском позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що банк звертаючись з позовом про звернення стягнення на предмет застави до відповідача ОСОБА_1 , змінив строк виконання основного зобов'язання, строк дії самого кредитного договору встановлений до 24 вересня 2012 року, а порука чинна протягом п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, а тому суд вважав, що підстави для задоволення позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв'язку із припиненням поруки, відсутні.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених обставинах і відповідають вимогам матеріального права.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Визначення поняття зобов'язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (ст.610 ЦК України).
Згідно з п.п.3 та 4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків..
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16 та зробила висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2019 року у справі №1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19) зроблено висновок, що «умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань за основним договором або до припинення всіх зобов'язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
Судом установлено, що строк дії кредитного договору у самому договорі встановлений 24 вересня 2012 року. Крім того, судом установлено, що ще до закінчення строку дії кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, тим самим змінивши строк виконання основного зобов'язання.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом до позичальника після спливу трьох років з моменту настання строку виконання зобов'язань останнього за кредитним договором, відповідачем до суду першої інстанції до винесення рішення у справі подана заява про застосування позовної давності , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, у зв'язку з пропуском позовної давності.
Крім того, встановивши, що з моменту настання строку виконання зобов'язань останнього за кредитним договором до моменту звернення позивача до суду з цим позовом пройшло п'ять років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку порука ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 припинилася.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що коштів від продажу предмета застави не вистачило для повного погашення заборгованості, зобов'язання за кредитним договором позичальником не виконані, а тому висновки суду про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності є помилковими, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 як позичальник та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як поручителі свої зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки не виконують, у зв'язку з чим виникла заборгованість, розмір якої станом на 4 липня 2018 року становить 115805,19 доларів США, та складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії та пені. На інші обставини позивач у позові не посилався. Протягом часу розгляді справи судом першої інстанції позивач підстави позову не змінював.
Отже, позивач у позові не посилався на те, що сума, яка заявлена ним до стягнення є залишком заборгованості за кредитним договором, яка залишилася не погашеною після продажу предмета застави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( ч.1 ст.13 ЦПК України).
Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених вимог, встановивши обставини, якими обґрунтовував позивач свої позовні вимоги, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо висновку суду першої інстанції про припин6ення поруки.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 20 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 19 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус