15 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/13776/17
Провадження № 22-ц/4815/348/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Гордійчук С. О.
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Комунальне підприємство "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Рівненської районної ради;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокат Луцик К.В. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2020 року, ухвалене в складі судді Красовського О.О., повний текст рішення складено 16 грудня 2020 року у справі № 569/13776/17,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Рівненської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що її матір ОСОБА_3 мала онкозахворювання. У квітні місяці 2016 року лікуючий лікар виписав довідку, згідно якої рекомендовано симптоматичне лікування та призначення наркотичних анальгетиків. 19.04.2016 року у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 стала відчувати сильний біль, позивач звернулася до лікаря ОСОБА_2 з проханням призначити знеболювальне. Лікар виписала рецепт на «Трамадол», і в подальшому відмовилася виписати рецепт на опіоїдні анальгетики ІІІ ступеня знеболення. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, при цьому болі не були зняті. Позивачка зазначає, що лікар ОСОБА_2 порушила чинне законодавство, вчинивши протиправні дії по відношенню до хворої.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідача 605 545 грн. у якості компенсації за заподіяну моральну шкоду, та судові витрати.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Рівненської районної ради; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 про компенсацію моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що судом не встановлено, що дії лікаря були протиправними.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
Вказує, що лікар ОСОБА_2 без здійснення візиту до пацієнтки та її огляду виписала рецепт на трамадол. Однак, вказаний препарат не змімав больовий синдром.
Крім того, вказує, що при неодноразовому зверненні до лікаря ОСОБА_2 з проханням здійснити візит до пацієнта та призначити адекватне знеболювальне лікар відмовилася, як і виписати рецепт на опіоїдні анальгетики ІІІ ступеня знеболювання (морфін або похідні).
У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа вказують, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Установлено, що лікак ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з КЗ «Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рівненської районної ради (на даний час - комунальне підприємство «Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рівненської районної ради).
18 квітня 2016 р. лікуючим лікарем Рівненського онкодиспансеру ОСОБА_4 хворій ОСОБА_3 було виписано довідку № 2354 з наступними рекомендаціями: «симптоматичне лікування та призначення наркотичних анальгетиків», яку 20 квітня 2016 року сестра позивачки пред'явила лікарю ОСОБА_2 , завідувачці Колоденської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини КЗ «Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рівненської районної ради, оскільки у ОСОБА_3 почалися сильні болі.
20 квітня 2016 року лікарем ОСОБА_2 після вивчення медичних документів, які були надані для огляду та письмових рекомендацій лікаря ОСОБА_4 , було призначено на спеціально рецептурному бланку Ф№3 уколи «Трамадол 5% 2,0» №10, про що сестрою позивачки був поставлений підпис у журналі обліку спеціальних рецептурних бланків форми №3.
ІНФОРМАЦІЯ_2 матір позивачки ОСОБА_3 померла.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.
Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В силу ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності - це вид юридичної відповідальності, який виникає внаслідок порушення у галузі майнових або особистих немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я і який полягає переважно в необхідності відшкодування шкоди. Ця відповідальність настає при порушенні медиками виконання своїх професійних обов'язків, унаслідок чого було заподіяно шкоду здоров'ю пацієнта.
До особистих немайнових благ громадян, які безпосередньо пов'язані з медичною діяльністю, належать перш за все життя і здоров'я.
Умови настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності:
1. Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) медичного персоналу.
2. Заподіяння шкоди пацієнту.
3. Причинний зв'язок між протиправністю та настанням шкідливих наслідків.
4. Вина заподіювана шкоди.
Протиправність - це наявність певного відхилення від правил (норм) надання медичної допомоги, порушення суб'єктивного права пацієнта. Протиправність може виражатись як у дії, так і в бездіяльності. Наприклад, під стандартизацією, яка запроваджується у практику охорони здоров'я, розуміють використання певних стандартів (протоколів) ведення хворих з тими чи іншими захворюваннями. Відхилення від таких стандартів у лікуванні захворювання, при настанні несприятливого результату, є протиправним і може розглядатись як одна з умов настання цивільно-правової відповідальності медичної установи. А порушення суб'єктивного права пацієнта може виражатись у недостатньому інформуванні його з боку медичного працівника про наступне медичне втручання, у результаті чого порушується суб'єктивне право пацієнта на поінформовану добровільну згоду на медичне втручання.
Шкода - це матеріальні збитки, які виражаються у зменшенні майна потерпілого пацієнта і (або) зменшенні його нематеріального блага (життя, здоров'я). Різновидами шкоди як результату протиправного медичного втручання є: майнова (реальні втрати, неотримані доходи, витрати на харчування, лікування, догляд тощо); моральна (фізичні та моральні переживання пацієнта, який постраждав у результаті медичного втручання).
Причинний зв'язок між протиправністю діяння та настанням шкідливих наслідків, як третя умова настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності полягає у встановленні реального зв'язку між діями лікаря і настанням негативних наслідків. Для встановлення причинного зв'язку вдаються до допомоги судово-медичної експертизи; коли мова йде про заподіяння смерті людини, то проведення експертизи обов'язкове.
Вина заподіювана шкоди - характеризується особливостями, притаманними медичній діяльності. Лікувальна установа визнається винною, якщо встановлено вину її працівників у заподіянні шкоди здоров'ю пацієнта. Вина може бути виражена у формі умислу або необережності. Про умисел мова йде у випадках, коли медичний працівник усвідомлював протиправність дій, які здійснював, і бажав настання пов'язаного з цими діями результату. Необережна форма вини полягає у тому, що медичний працівник: а) передбачив настання шкідливих наслідків, але самовпевнено сподівався на їх відвернення; б) не передбачав настання шкідливих наслідків, хоча за необхідної уважності та завбачливості повинен був і міг передбачити ці наслідки.
Обов'язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності за шкоду здоров'ю необхідно, щоб така шкода була спричинена з вини заподіювача шкоди. Вина медичних працівників, як правило, виступає у формі необережності. Для звільнення від обов'язку відшкодувати шкоду здоров'ю заподіювач шкоди повинен довести, що вона сталася не з його вини.
Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, від якого Верховний Суд наразі не відступив.
Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року є процесуальним обов'язком позивача.
Убачається, що відповідно до протоколу засідання комісії згідно наказу № 32 від 25 травня 2016 року відділу охорони здоров'я Рівненської Райдержадміністрації щодо розгляду скарги позивачки зазначено, що в діях лікаря ОСОБА_2 порушень викладених в скарзі не виявлено.
Згідно протоколу засідання комісії на виконання наказу № 277 від 27 липня 2016 року управління охорони здоров'я Рівненської облдержадміністрації щодо розгляду заяви представника ОСОБА_5 було підтверджено висновки комісії відділу охорони здоров'я Рівненської облдержадміністрації та виявлено порушення щодо ведення медичної документації, а саме картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 .
Разом з тим, як вбачається з пояснень лікаря ОСОБА_4 працюючого у КЗ “Рівненський обласний онкологічний диспансер РОР” на посаді завідуючого операційним блоком, який з травня 2012 року лікував померлу ОСОБА_3 , що 18-20 квітня 2016 року після численних дзвінків доньки пацієнтки, ним було рекомендовано, при сильних болях звертатись до лікарів швидкої допомоги за професійною допомогою медиків для полегшення матастазних болей хворої. 18.04.2016 року, за проханням доньки пацієнтки, ним була виписана довідка з рекомендацією на симптоматичне лікування та призначення наркотичних анальгетиків.
Згідно довідки КЗ “Обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф” Рівненської обласної ради від 30.01.2020 за № 159, 18-21 квітня 2016 року на Рівненську станцію екстреної (швидкої) допомоги до ОСОБА_3 , 1955 року народження викликів не надходило.
Доводи скаржника, щодо звернення до лікаря ОСОБА_2 19 квітня 2016 року та її відмови в огляді матері не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються довідкою КП “Рівненського районного центру первинної медико-санітарної допомоги” за № 687 від 02 грудня 2019 року та показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про те, що дочка померлої ОСОБА_8 відмовилася від пропозиції лікаря оглянути хвору та просила лише виписати знеболююче. (а.с. 57, 63).
Не заслуговують на увагу доводи скаржника про відмову лікаря ОСОБА_2 виписати рецепт на опіоїдні анальгетики ІІІ ступеня знеболювання сильнішої дії (морфін або похідні) 20 квітня 2016 року, оскільки не підтверджені належними доказами. Окрім того, свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в наданих поясненнях вказали, що лікарем ОСОБА_2 було запропоновано для дочки декілька варіантів знеболюваних препаратів з поясненням дії кожного. ОСОБА_9 погодилася на виписку трамадолу, який був виписаний одразу.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що неправельне ведення документації лікарем ОСОБА_2 не перебуває в причинно-наслідковому зв'язку із заподіянням позивачу шкоди.
Інших доказів, які б свідчили про факт відмови у наданні паліативної медичної допомоги матері ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.
враховуючи наведене, суд відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України належним чином установив обставини справи, надав їм належну правову оцінку наявним у справі доказам та застосував норми матеріального права, та дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокат Луцик К.В. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2020 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 квітня 2021 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.