15 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/2540/20
Провадження № 22-ц/4815/293/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2020 року, ухвалене в складі судді Гордійчук І.О., повний текст рішення складено 09.11.2020 року у справі № 569/2540/20,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у праві спільної часткової власності та стягнення грошової компенсації вартості частки.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2019 р. визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку автомобіля марки Renault модель Sandero. Оскільки автомобіль перебуває у постійному користуванні відповідача, а частка позивача, як співвласника Ѕ частки транспортного засобу в натурі не може бути виділена, позивач не може розпоряджатися своїм майном. Покликаючись на вимоги ст.364 ЦК України, просила суд стягнути грошову компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля, тобто 71846,83 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки у спільному майні задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Renault модель Sandero, номер шассі: VIN НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 71846 (сімдесят одна тисяча вісімсот сорок шість) гривень 83 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 8436 (вісім тисяч чотириста тридцять шість) гривень 93 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Вказує, що суд порушив правила територіальної підсудності, оскільки його зареєстрованим місцем проживання є Болехівський район Івано-Франківської області. Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань у призначенні експертизи щодо визначення ринкової вартості автомобіля та про направлення справи за територіальною підсудністю. Вважає, що вартість автомобіля визначена за його відсутності з використанням інших подібних автомобілів Рено.
Відповідач зазначає, що він як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору в усіх інстанціях, незалежно від свого процесуального статусу, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув із нього судові витрати.
Відзив до апеляційного суду не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06.11.2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2019 р. визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку автомобіля марки Renault модель Sandero. Рішення набрало законної сили і є чинним.
Згідно з висновком звіту суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 №52а/19 від 11.02.2020 року, ринкова вартість автомобіля марки Renault модель Sandero, номер шассі: VIN НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 30.01.2020 року становить 143693,66 грн.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, заінтересований в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі ст.364 ЦК України.
Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ним права власності на все майно.
Розглядаючи даний позов на підставі положень ст. 364 ЦК України, суд повинен надати оцінку, чи не перебуває відповідач у скрутному матеріальному становищі, чи спроможний відповідач виплатити компенсацію вартості належної йому частки у спільному майні.
Також з огляду на закріплені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засади добросовісності і розумності, що спонукають суд урахувати інтереси обох співвласників дійти висновку, чи не становить для відповідачки надмірний тягар виплата компенсації.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, правильно виходив з того, що транспортний засіб є неподільною річчю, зазначений автомобіль був зареєстрований та перебував у одноособовому користування відповідача, який він продав без згоди співвласника (позивача), що фактично унеможливлює його використання позивачем та свідчить про обґрунтованість вимог щодо стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, тобто 71846,83 грн.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач відчужив спірний автомобіль, а тому спроможний виплатити позивачу вартість її частки.
Доводи апеляційної скарги проте, що ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 п. 13 Закону України «Про судовий збір», апеляційним судом відхиляється, оскільки наявна в матеріалах справи копія посвідчення ветерана війни-учасника бойових дій з огляду на предмет та підстави позову не свідчить про наявність підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору, оскільки предмет і підстави позову не пов'язані з соціальним захистом відповідача. Зазначена правова позиція неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду (Постанова від 12.02.2020 у справі №545/1149/17).
Стосовно доводів апеляційної скарги проте, що справа розглянута неповноважним судом, оскільки не дотримано правил територіальної підсудності апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду.
Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.
Правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач будь-яких доказів на спростування висновків щодо вартості спірного автомобіля не надав, а також доказів перебування його у скрутному матеріальному становищі, або виплата грошової компенсації буде становити для нього надмірний тягар.
Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2020 року залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 15 квітня 2021 року.
Головуючий :
Судді :