ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
03.07.2009 р. 15:55 № 7/524
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства "Український інноваційний банк"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі звеликими платниками податків
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Представники сторін:
Представник позивача Грищенко К. В., Якимець Т.Л., за довіреністю
Представник відповідача, Бондаренко Ю.В., СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків;
Представник прокуратури, Насадчук Ж. Д., за довіреністю
Позивач, Акціонерне товариство «Український інноваційний банк»звернувся з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.01.2008р. № 0000024310/0 та № 0000044310/0, від 08.04.2008р. № 000024310/1 та № 000044310/1, від 19.04.2008р. № 0000294310/2 та від 19.06.2008р. № 0000044310/2.
29.08.2008р. позивачем подано заяву № 1561/0/2-08 про уточнення предмету позовних вимог, відповідно до якої позивач просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції 28.01.2008р. № 0000024310/0 та № 0000044310/0, від 08.04.2008р. № 000024310/1 та № 000044310/1, від 19.04.2008р. № 0000294310/2 та від 19.06.2008р. № 0000044310/2, від 11.08.2008р. № 0000294310/3 та № 0000044310/3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в акті перевірки дійшов хибних висновків, оскільки податковий облік позивачем ведеться у повній відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість»а тому, на думку позивача, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню недійсними.
Відповідач повністю заперечує проти позовних вимог АТ «Український інноваційний банк», посилаючись на те, що порушення позивачем податкового законодавства мало місце, відповідно, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем правомірно.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Відповідачем -Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києва по роботі з великими платниками податків було проведено перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Акціонерного товариства «Український інноваційний банк»(код за ЄДРПОУ 05839888, МФО 300142) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005р. по 30.09.2007р., за результатами якої було складено акт перевірки № 18/43-10/05839888 від 16.01.2008р.
На підставі акта перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000024310/0 від 28.01.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 1 282 106,14 грн., в т.ч. 647 713,78 грн. -основний платіж та 634 392,36 грн. -штрафні (фінансові) санкції;
- № 0000044310/0 від 28.01.2008р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн., в т.ч. 34 210,08 грн. основний платіж та 40 273,79 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
Відповідно до п.5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято рішення № 3951/10/25-020 від 03.04.2008р. про результат розгляду первинної скарги, яким залишено без змін вище вказані податкові повідомлення-рішення, а скаргу АТ «Український інноваційний банк»- без задоволення.
На підставі вказаного рішення про результат розгляду первинної скарги Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 000024310/1 від 08.04.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 1 282 106,14 грн., в т.ч. 647 713,78 грн. -основний платіж та 634 392,36 грн. -штрафні (фінансові) санкції;
- № 000044310/1 від 08.04.2008р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн., в т.ч. 34 210,08 грн. основний платіж та 40 273,79 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
Рішенням ДПА у м. Києві від 11.06.2008р. № 2481/10/25-114 про результати розгляду повторної скарги скасовано податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 000024310/1 від 08.04.2008р. в частині донарахування податку на прибуток внаслідок зменшення перевіркою валових витрат Дніпропетровської філії АТ «Український інноваційний банк» на вартість оренди частини нежитлового приміщення на підставі того, що додаткові угоди до договору оренди, якими змінювався основний договір в частині розміру орендної плати та загальної площі приміщення, нотаріально не посвідчені та застосування штрафних (фінансових) санкцій у відповідному розмірі, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу АТ «Український інноваційний банк»-частково задоволено.
На підставі вказаного рішення про результат розгляду повторної скарги Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000294310/2 від 19.06.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 953 696,01 грн., в т.ч. 603 915,45 грн. -основний платіж та 349 780,56 грн. -штрафні (фінансові) санкції;
- № 0000044310/2 від 19.06.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн., в т.ч. 34 210,08 грн. основний платіж та 40 273,79 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
Рішенням ДПА України від 05.08.2008р. № 7545/6/25-0115 про результати розгляду скарги залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 28.01.2008р. № 0000024310/0 та № 0000044310/0, від 01.04.2008р. № 0000024310/1 та № 0000044310/1, з урахуванням рішення ДПА у м. Києві від 11.06.2008р. № 2481/10/25-014 прийнятого за результатами розгляду повторної скарги (податкові повідомлення-рішення від 19.06.2008р. № 0000294310/2 та № 0000044310/2). а скаргу АТ «Український інноваційний банк»(далі -АТ «Укрінбанк») - без задоволення.
На підставі вказаного рішення про результат розгляду повторної скарги Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000294310/3 від 11.08.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 953 696,01 грн., в т.ч. 603 915,45 грн. -основний платіж та 349 780,56 грн. -штрафні (фінансові) санкції;
- № 0000044310/3 від 11.08.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн., в т.ч. 34 210,08 грн. основний платіж та 40 273,79 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
За результатами проведеної перевірки було встановлено завищення валового доходу у вигляді прибутку від операцій з цінними паперами на суму 374 097,56 грн. та в порушення вимог п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено збиток від операцій з облігаціями, зазначений в рядку 2 додатку К2 до Декларації та окремому обліку прибутку від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами.
Як свідчать матеріали справи та надані сторонами по справі пояснення, позивачем було придбано облігації внутрішньої державної позики відповідно до Договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених з ТОВ КБ «Фінансова ініціатива»від 07.07.2006 № Т154 та № Т286/06; від 10.07.2006 № Т155 та Т-287/06; від 26.07.06 № Т156 та №Т-321/06. Зазначені облігації емітовані Міністерством фінансів України за № UA3Е00007903, загальною номінальною вартістю 64 999 000,00 грн. зі строком погашення 02.08.2006. Вартість придбаних позивачем облігацій становить 67 043 370,00 грн.
Судом встановлено, що позивачем були придбані купонні цінні папери з накопиченими процентами між датами сплати купону та премією. Продавцю вказаних облігацій - ТОВ «Фінансова ініціатива»були сплачені накопичені проценти на загальну суму 1 899 623,74 грн. та суми нарахованого позивачем доходу в сумі 359 091,51 грн.
За таких обставин суд вважає, що доводи відповідача про заниження валових доходів на суму в розмірі 2 258 712,25 грн. є необґрунтованими, оскільки вказані відсотки були оплачені позивачем у складі вартості придбаних ним облігацій внутрішньодержавних позик.
Одночасно, суд погоджується з позицією відповідача про те, що позивач мав включити до складу валових доходів нараховані йому відсотки за облігаціями внутрішніх державних позик за період з часу їх придбання позивачем. Допущене порушення податкового законодавства в частині заниження валового доходу, пов'язаного з неврахуванням у складі валових доходів нарахованих відсотків за облігаціями внутрішніх державних позик за період володіння ними, позивач визнає та погоджується в цій частині з рішенням відповідача.
Перевіркою встановлено, що в порушення п.п.4.1.2 п.4.1 ст. 4 та з урахуванням вимог п.п.11.3.6 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Луцькою філією АТ «Укрінбанк»занижено валові доходи на суму 1 697,26 грн. (в т.ч. березень 2007р. у сумі 891,78 грн., квітень 2007р. у сумі 805,48 грн.) за кредитною угодою № 022 від 19.03.2001р. укладеною даною філією з ПФ «Мастранс».
Судом встановлено, що між Луцькою філією АТ «Укрінбанк»(банк) та ПФ «Мастранс»(позичальник) укладено кредитну угоду № 022 від 19.03.2001р., згідно якого банк надає кредит позивальнику в сумі 75 000,00 грн., термін погашення - 19.03.2002р.
Згідно вказаної кредитної угоди термін «період нарахування відсотків» означає початковий період, що розпочинається з дати виникнення заборгованості за кредитом на позичковому рахунку і закінчується 30 (31) числа поточного місяця, за який нараховуються відсотки. Будь-який наступний період нарахування відсотків в подальшому є період з 01 по 30 (31) число поточного місяця включно до дати повного погашення заборгованості за кредитом.
У відповідності до п.п.3.5.1 п.3.5 зазначеної угоди позичальник -ПФ «Мастранс» сплачує банку відсотки у розмірі 34 річних, які нараховуються за період наявності позикової заборгованості по обліку банку. Такі відсотки нараховуються за фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року (365 днів) і підлягають сплаті на дату платежів по відсотках за кредитом.
В п.п.3.5.2 п.3.5 кредитної угоди сторони визначили, що у разі порушення строків сплати кредиту та відсотків за кредитом, позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму несвоєчасно сплачених кредиту та відсотків за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі 0,2% від суми боргу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Пунктом 7.3 кредитної угоди встановлено, що дана угода є обов'язковою для правонаступників сторін, які підписали цю угоду, а позичальник не може передавати всі, або будь-яку частину своїх прав чи зобов'язань згідно з положеннями цієї угоди, без попередньої письмової згоди банку.
З матеріалів справи вбачається, що МП «Сатурн»звернулось до Луцької філії АТ «Укрінбанк»з письмовим клопотанням від 28.02.2007р. у якому викладено пропозицію щодо погашення заборгованості, яка виникла з кредитної угоди № 022 від 19.03.2001р. укладеної між ПФ «Мастранс»та Луцькою філією АТ «Укрінбанк», та перенесення обов'язку погашення заборгованості та відшкодування матеріальної шкоди з ПФ «Мастранс»на МП «Сатурн»шляхом укладення трьохсторонньої мирової угоди.
На засіданні кредитної комісії Луцької філії АТ «Укрінбанк»складено протокол № 034 від 01.03.2007р., відповідно до якого зазначене клопотання МП «Сатурн»задоволено, прийнято рішення щодо призупинення нарахування відсотків по кредитній угоді № 022 від 19.03.2001р., юридичному сектору доручено підготувати проект мирової угоди.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст. 13, ст. 14 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства, цивільні обов'язки також виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ст. 638 ЦКУ закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Тобто, письмове клопотання МП «Сатурн»від 28.02.2007р. та протокол № 034 від 01.03.2007р. кредитної комісії Луцької філії АТ «Укрінбанк»є певним видом письмового договору, згідно якого обов'язок погашення заборгованості та відшкодування матеріальної шкоди з ПФ «Мастранс» перенесено на МП «Сатурн», прийнято рішення стосовно призупинення нарахування відсотків по вищезазначеній кредитній угоді, та передбачено складання мирової угоди.
В подальшому, на виконання вказаного протоколу даними сторонами було укладено мирову угоду у справі № 2-6720/04 від 05.04.2007р., зокрема, між АТ «Укрінбанк»та МП «Сатурн», згідно якої було погоджено порядок погашення наведеної заборгованості.
Згідно п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
При цьому, валовий доход включає, відповідно до п.п.4.1.2 п.4.1 ст. 4 вказаного Закону, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.
Відповідно до п.п.11.3.6 п.11.3 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.
Однак, з викладеного вбачається, що фактично сторонами, а саме: АТ «Укрінбанк», ПФ «Мастранс», МП «Сатурн»змінено умови кредитної угоди, в частині нарахування процентів, у зв'язку із чим позивач не повинен був нараховувати та відповідно включати до складу валового доходу відсотки за наведеною угодою, а тому, висновки акту перевірки стосовно порушення позивачем п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставними.
Стосовно встановленого в акті перевірки порушення позивачем п.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку із не включенням філіями банку до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді заборгованості, що залишились нестягнутими після закінчення строку позовної давності, суд зазначає наступне.
- за результатами перевірки Луцької філії АТ «Укрінбанку»(акт Луцької ОДПІ від 29.12.2007р. № 124/2200/21750975 за період з 01.01.2005р. по 30.09.2007р.) встановлено, що філією банку на рахунку НОМЕР_2 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками»обліковуються залишки коштів клієнтів банку за якими більш ніж три роки підряд не проводились операції, на даному рахунку обліковуються суми з датою виникнення 03.01.1998р., а саме: 90,50 грн. заборгованість перед Національним будинком Селенгу (код ЄДРПОУ 21647651), 3 834,91 грн. заборгованість перед ТзОВ «Любешів-Інформ»(код ЄДРПОУ 13356388) та з датою виникнення 08.04.2004р.: 6,06 грн. заборгованість перед НВКФ «Аста ЛТД»(код ЄДРПОУ 13361308), 1,06 грн. -заборгованість перед ТОВ «Базис»(код ЄДРПОУ 25087410). При цьому, згідно наявної бази даних Автоматизоване робоче місце «Облік»наведені підприємства зняті з обліку в ДПІ та за рішенням господарського суду про скасування державної реєстрації проводиться процедура ліквідації, в т.ч. ТОВ «Базис»з 15.10.2004р.; НВКФ «Аста ЛТД з 28.10.2005р.; ТзОВ «Любешів-Інформ»з 19.12.2005р. (скасовано державну реєстрацію -30.11.2006р.); Національний будинок Селенгу згідно центральної бази даних юридичних осіб ДПА України інформація про дане підприємство відсутня з 01.01.2001 р.
- за результатами перевірки Оболонської філії АТ «Укрінбанку»(акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 08.01.2008р. № 1-22/1-21608547 за період з 01.01.2005р. по 30.09.2007р.) у ІІІ кварталі 2007р. встановлено залишки коштів клієнтів банку, які залишились нестягнутими після закінчення строку позовної давності, а саме: 100,00 грн. заборгованість перед ОСОБА_6 (рахунок НОМЕР_1); 25,94 грн. -заборгованість перед ОСОБА_7 (рахунок НОМЕР_1); 30,55 грн. заборгованість перед ОСОБА_8 (рахунок НОМЕР_2); 0,48 грн. заборгованість перед філією «Симплекс ЛТД»(рахунок НОМЕР_2).
- за результатами перевірки Київської філії АТ «Укрінбанку»(акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.01.2008 р. № 7-1/22-10-20064350 за період з 01.01.2005 р. по 30.09.2007 р.) встановлено, що до складу валового доходу не віднесено суму кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності на загальну суму 3 817,95 грн., яка виникла на рахунку 29038011002001. Заборгованість виникла станом на 10.07.2004 р.
Згідно п.4.1 ст. 4 наведеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вищевказаного Закону встановлено, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».
Відповідно до п.1.22.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безповоротна фінансова допомога -це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
3 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України. Згідно ст.1 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін при цьому, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. (ст. 257, ч. 1 ст. 259 ЦКУ). Однак, позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу (ст. 268 ЦКУ).
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (“Прикінцеві та перехідні положення” ЦКУ).
Згідно Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв до 01.01.2004 р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРС.
Постанова Правління Національного банку України від 12.11.2003р. № 492 затверджено Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (далі -Інструкція НБУ).
Відповідно до п.1.8 вказаної Інструкції НБУ банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України; вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно п.20.6 Інструкції НБУ вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.
Пунктом 20.7 Інструкції НБУ встановлено, що для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви. У заяві, яка складається за довільною формою, вкладник - фізична особа, зокрема, має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов'язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник - фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику - фізичній особі.
Відповідно до п.9.8 Інструкції НБУ за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника - суб'єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.
Тобто, з викладеного вбачається, що загальний строк позовної давності щодо витребовування клієнтами банку коштів з їх рахунків не застосовується.
Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Відповідачем не надано суду доказів того, що позивачем, у періоді за який проведено перевірку, отримано судові рішення про скасування державної реєстрації, ліквідації клієнтів банку. А тому, суд вважає, що суми на рахунку НОМЕР_2 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками»та 2009 «Інша кредиторська заборгованість за операціями клієнтами банку»не є безповоротною фінансовою допомогою, порушення позивачем п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не мало місця. При цьому висновок про те, що клієнт банку не звернеться до філії банку за поверненням даних коштів є надуманими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах наданих позивачем до перевірки.
За результатами проведеної перевірки, встановлено порушення позивачем п.п.5.2.4 п.5.2, п.п.5.6.2 п.5.6 ст.5, п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так, в ході перевірки встановлено, що банком 31.08.2005р. віднесено до складу валових витрат суми страхового резерву, створеного під знецінення простих іменних акцій ВАТ «Кінто»(код ЄДРПОУ 16461855) у кількості 222000 шт. на загальну суму 78 080,46 грн. та 30.12.2005р. під знеціненення простих іменних акцій ВАТ «УкрКарт»(код ЄДРПОУ 23702532) у кількості 2400 шт. на загальну суму 24 000,00 грн. з відповідним відображенням по рядку 04.3 «Сума коштів внесених до страхового резерву».
Особливості покриття безнадійної заборгованості банками та небанківськими фінансовими установами регулюються п. 12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 12.2.1 пункту 12.1 статті 12 наведеного Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.
У п.п.12.2.1 п.12.2 ст. 12 Закону передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення страхового резерву для покриття цих втрат.
За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним.
При цьому, згідно п.п.12.2.3 п.12.2 ст.12 зазначеного Закону, розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, для комерційних банків - не може перевищувати 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.
З урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - Кабінетом Міністрів України, а також за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону (п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
З викладеного вбачається, що формування страхового резерву, згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відбувається лише для відшкодування можливих втрат, які існують лише перед банком.
Суд не приймає посилання позивача на Постанову Національного банку України від 17.12.2003р. № 561 «Про затвердження положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів», оскільки ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування (ст.1 Закону України «Про систему оподаткування»). Тобто умови формування страхового резерву у податковому обліку мають відповідати нормам саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи викладене, висновки акту перевірки в цій частині є правомірними.
Стосовно встановленого в акті перевірки порушення позивачем п.1.32 ст. 1, п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки, на думку відповідача, витрати по флористичному оформленню виробничих приміщень не пов'язані з господарською діяльністю позивача, тому не можуть бути віднесені до складу валових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Флоріна»(код ЄДРПОУ 31032692) та ЗАТ «Тюльпан»(код ЄДРПОУ 23733478) укладено договори № 29/а від 03.03.2004р. та № 21 від 20.03.2006р. відповідно по виконанню робіт по флористичному оформленню виробничих приміщень позивача, на його усну вимогу, що розташовані за адресами м. Київ: вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-А; вул. Інститутська, 12-А; вул. Антоновича, 43; вул. Тимошенка, 18; бул. І. Лепсе,8.
Пунктом 2 наведених договорів встановлено, що ціни за виконані роботи визначаються згідно з існуючим у виконавця -ТОВ «Флоріна»та ЗАТ «Тюльпан»прайс-аркушем.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
У відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктами 5.3 -5.7 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” обмеження щодо віднесення до складу валових витрат плати передплати за товар не містить, крім того, наведені норми даного Закону не містять у собі вимог щодо обов'язку платника податку - покупця товару зменшувати валові витрати у зв'язку із визнанням банкрутом та ліквідацією продавця товару
Згідно п. 5.11 ст. 5 зазначеного Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Судом встановлено, що позивач правомірно та у відповідності до наведених вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відніс до складу валових витрат вартість отриманих флористичних послуг. Також суд погоджується з позивачем, що відповідне оформлення приміщень банку, в яких здійснюється його господарська діяльність та надання комфортних умов для якісного обслуговування клієнтів є безумовною вимогою успішного ведення господарської діяльності, утримання та залучення нових клієнтів, тобто послуги наведених підприємств є послугами пов'язаними з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем послуг.
Щодо висновку відповідача про завищення Рівненською філією позивача валових витрат у сумі 8,75 грн. за договором добровільного страхування майна -банкомату, який не є власністю позивача та перебуває в оперативній оренді, то суд зазначає наступне.
Відповідно до умов Договору оперативної оренди № SSI.04.001/23, укладеного позивачем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервус Системз Інтегрейшн», орендар не пізніше 15-ти календарних днів з моменту передачі обладнання проводить страхування за власний рахунок обладнання на користь орендодавця і надає один із оригіналів страхового договору чи полісу орендодавцю (п.9.3 розділу 9 Договору).
Суд погоджується з позицією позивача, яка полягає в тому, що оренда банкоматів здійснювалася ним з метою веденням господарської діяльності, а тому відповідно до п.1.18.1 ст.1, п.1.32 ст.1, п.5.2.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на їх страхування були правомірно віднесені до складу валових витрат. За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставним.
Щодо встановленого відповідачем завищення сум амортизаційних відрахувань за придбані позивачем та встановлені охоронно-тривожну сигналізацію та металеві грати. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено відповідачем під час проведення перевірки позивачем було віднесено зазначені об'єкти до основних фондів за групою 2.
Відповідно до п.8.2.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.
Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Суд погоджується з позицією відповідача, що охоронно-тривожна сигналізація є структурним компонентом з вбудованим передавальним пристроєм - частиною будівель, а тому має бути віднесена до групи 1 основних фондів. Те ж саме стосується і металевих ґрат. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було правомірно встановлено перевищення позивачем амортизаційних відрахувань.
Під час проведення перевірки відповідачем було також встановлено заниження позивачем валового доходу через несвоєчасне врахування у складі валових доходів суми в розмірі 231 687,50 грн.(вартість заставленого майна за кредиторською заборгованістю в сумі 46 337,50 грн.).
Відповідно до матеріалів справи позивачем з ТОВ КВФ «Декор»було укладено Договір купівлі-продажу обладнання від 20.07.05 на загальну суму 278 025,00 грн., в т.ч. ПДВ - 46 337,50 грн. Вказаний Договір як вбачається з письмових пояснень позивача укладався останнім з метою повернення безпідставно отриманих коштів Вінницькою філією позивача від ТОВ КВФ «Декор».
Згідно з п.п.7.9.5 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги, валові витрати та валові доходи заставодавця та заставодержателя визначаються у такому порядку: якщо згідно з умовами договору або закону об'єкт застави відчужується у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов'язань, таке відчуження прирівнюється до купівлі заставодержателем такого об'єкта застави у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору (гаранту), - ціною придбання такої застави.
Таким чином, суд вважає правомірним висновок відповідача про заниження позивачем валових доходів.
Доводи позивача про помилкове отримання грошових коштів судом не приймаються, оскільки фактично їх отримання відбулося на підставі платіжного доручення № 124 від 21.06.05 на суму 278 025,00 грн. з призначенням платежу „за склоформуючу машину згідно договору від 17.06.2005”. Суд звертає увагу, що невідповідність дати договору (20.07.2005) та дати договору, яку зазначено у платіжному дорученні (17.06.2005) не може свідчити про відсутність правовідносин між позивачем та ТОВ ВКФ «Декор», зважаючи на положення статті 181 Господарського кодексу України.
Перевіркою також встановлено, що позивачем було порушено п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині не віднесення до податкового зобов'язання з податку на додану вартість суми в розмірі 2000 грн. за договором комісії на продаж автозапчастин від 21.02.01 № 18/2001 з ТОВ «Алеко». Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 16.08.2000 було укладено з ПП ОСОБА_5 акт про визнання останнім претензії № 377/08 від 04.08.2000, в результаті чого ПП ОСОБА_5 добровільно передав позивачу в рахунок погашення заборгованості по кредиту та пені в розмірі 20 859,00 грн. належні йому на праві власності автозапчастини.
У зв'язку з цим позивачем як комітентом (Договір доручення на продаж майна від 16.08.2000) було доручено ТОВ «Алеко»- комісіонеру реалізувати автомобільні запчастини.
Відповідач вважає, що позивач в силу п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»мав сплатити податок на додану вартість з коштів, отриманих з реалізації за договором комісії автозапчастин.
Відповідно до абз. 2 п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.
Таким чином, суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок відповідача про заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2005 по 30.09.2007 у розмірі 2 000 грн.
Щодо висновку позивача про порушення позивачем п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» та несплату податку на додану вартість в сумі 30 627,68 грн. суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.3 ст.139 Господарського кодексу України основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Згідно з п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Визначення основних фондів та їх груп під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Згідно з п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8 цього Закону до першої групи основних фондів будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
Під час проведення перевірки на підставі розпорядження на облік операцій на рахунку 8 класу від 12.01.2007 та меморіального ордеру № 6 від 12.01.2007 відповідачем було встановлено переведення позивачем з виробничих фондів до невиробничих фондів приміщення за адресою вул. Героїв Севастополя, буд.17, м. Київ.
Однак, з наданих позивачем пояснень по справі судом було з'ясовано, що вказане приміщення використовувалося позивачем як валютний кіоск, який було виведено з експлуатації. Приміщення, яке слугувало як валютний кіоск, позивачем використовується як архівне.
Таким чином, суд вважає, що зміна позивачем цільового призначення приміщення, яке було віднесено до основних фондів виробничого призначення, не потягла за собою зміни групової належності такого приміщення, оскільки позивач безпосередньо продовжує використовувати його у своїй господарській діяльності. Зважаючи на це, висновок відповідача про несплату на підставі п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»податку на додану вартість за переведення приміщення з основних виробничих фондів до невиробничих є необґрунтованим та таким, що зроблений на основі неповного дослідження всіх обставин.
Крім того, як вбачається з акта перевірки відповідач встановив, що позивачем було утилізовано валютний кіоск, у зв'язку з чим позивачу було донараховано штрафні санкції в сумі 98,27 грн. Під час розгляду справи відповідач не надав обґрунтованих пояснень на підставі чого була визначена сума штрафних санкцій у розмірі 98,27 грн. Доказів проведення оцінки валютного кіоску для розрахунку штрафних санкцій відповідачем подано не було.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованим рішення відповідача в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 98,27 грн.
Як вбачається з вищезазначеного, під час розгляду справи судом було встановлено як порушення вимог податкового законодавства з боку позивача, так і неправильні висновки відповідача, що потягли за собою неправомірне застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що під час проведення звірки арифметичних показників, які визначив відповідач в акті перевірки у якості донарахованих сум з тих чи інших податків та штрафних санкцій, а також показників, що містяться в оскаржуваних повідомленнях-рішеннях, було встановлено їх невідповідність.
Судом неодноразово надавався час відповідачу для з'ясування причин такої невідповідності та надання пояснень з цього приводу, проте відповідач не зміг виконати вимогу суду. За таких підстав відповідач е довів правомірності прийнятих рішень в частинні визначеної в них суми.
Крім того, суд, користуючись правом, передбаченим ч.5 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, неодноразово відкладав розгляд справи та пропонував відповідачу надати докази правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень, не зважаючи на обов'язкові до виконання приписи ч.2 ст.71 цього Кодексу. Зазначеними пропозиціями відповідач не скористався, обмежився матеріал ми зібраними у справі.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо.
Судом встановлено, що під час прийняття відповідачем оскаржуваних рішень вказаних принципів дотримано не було.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" задовольнити повністю.
Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
від 28.01.2008р. №0000024310/0,
від 28.01.2008р. №0000044310/0,
від 08.04.2008р. №000024310/1,
від 08.04.2008р. № 000044310/1,
від 19.04.2008р. №0000294310/2
від 19.06.2008р. №0000044310/2,
від 11.08.2008р. № 0000294310/3,
від 11.08.2008р. № 0000044310/3.
Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Акціонерне товариство "Український інноваційний банк" за рахунок Державного бюджету України
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст підписано 16.07.2009 р.
Суддя Арсірій Р.О.