ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
14.07.2009 р. 10:05 № 2а-3739/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О. , суддів Донця В.А. Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу
ОСОБА_1
до Служби безпеки України
провизнання дії неправомірними та зобов'язання вченити певні дії
Представники сторін:
від позивача : ОСОБА_2, за довіреністю,
від відповідача : Дорошенко Є. М., за довіреністю.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій відповідача з нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні неправомірними та зобов'язання відповідача перерахувати та здійснити доплату вихідної допомоги у розмірі 14 070 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем під час звільнення позивача було виплачено вихідну допомогу не в повному розмірі як передбачає сч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою суду від 12.05.09 справу № 2а-356/09 було прийнято до розгляду відповідно до положень ст.22 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що позивачу було виплачено вихідну допомогу відповідно до порядку, передбаченого п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393. Крім того, відповідач посилався на пропуск позивачем річного строку на звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив -
Позивач проходив військову службу в Службі безпеки України та відповідно до наказу Голови Служби безпеки України від 30.11.2000 № 1710-ос був звільнений з військової служби у запас з 30.11.2000 за станом здоров'я.
З наданих позивачем пояснень йому було виплачено грошову допомогу в розмірі 5 посадових окладів, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.01.2000 № 12, що становить 1150 грн.
Оцінивши за правилами, передбаченими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами пояснення, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Як вбачається з наведеного вище, ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не містить відсилочних норм, тому підстави для її розрахунку відповідно нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України відсутні.
Разом з тим, гідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей»військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах) виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Грошова допомога, передбачена цим пунктом, нараховується відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням. Загальний її розмір не повинен перевищувати п'яти місячних посадових окладів.
Такий порядок розрахунку та виплати одноразової допомоги при звільненні суперечить ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»та обмежує гарантоване державою право на отримання допомоги при звільненні.
Відповідно до ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Отже, в даному випадку слід керуватися саме Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також суд звертає увагу на наступне. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання грошової допомоги при звільненні (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців як складової їхнього правового статусу), будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання військовослужбовцям грошової допомоги при звільненні така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Встановивши порушення відповідачем права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, суд одночасно звертає увагу, що позовна вимога про визнання дій відповідача по нарахуванню та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні неправомірними є необґрунтованою з огляду на те, що в нарахуванні та виплаті позивачу відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні ознак протиправності не вбачається. Порушення права позивача виникло внаслідок вибору відповідачем невірного способу розрахунку такої допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав обґрунтованих заперечень наведених позивачем доводів.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, п.1 ч.1 ст.157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Службу безпеки України перерахувати та здійснити ОСОБА_1 доплату вихідної грошової допомоги у розмірі 14 070,00 грн.
Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено та підписано - 03 серпня 2009 року.
Головуючий Суддя Арсірій Р.О.
Судді Донець В.А. Григорович П.О.