ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
17:46
10.06.2009 р. № 14/214
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В при секретарі Денисенко Ю.М., за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача 1: Корюковця Юрія Васильовича
від відповідача 2: за відсутності відповідно до клопотання
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
провизнання противоправною бездіяльності та зобов'язання перерахувати та виплатити одноразову компенсацію
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 червня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання противоправною бездіяльності та зобов'язання перерахувати та виплатити одноразову компенсацію.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо виплат компенсацій сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, в результаті чого позивачем було отримано виплату у розмірі 379,30 грн. замість виплати компенсації, передбаченої у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. Позивач також просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, обґрунтовуючи це тим, що про порушення цих прав їй стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації.
Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації проти позову заперечило з посиланням на відсутність підстав для виплат відповідної компенсації в розмірах, розрахованих відповідно до мінімальної заробітної плати. Також було зазначено, що при здійсненні наданих повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Управління керувалось нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання. Також відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог з причини порушення позивачем строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім цього, Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації було заявлено клопотання про залучення для участі в справі у якості співвідповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Позивач проти заявленого клопотання не заперечував.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2008 у якості другого відповідача судом залучено Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат надіслано суду заперечення проти позовних вимог, в яких зазначається, що Центр здійснює виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення. Також відповідач зазначив, що стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»надає право на отримання одноразової компенсації сім'ям які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою у розмірі 60 мінімальних заробітних плат, проте статтею 62 Закону передбачено, що порядок застосування цього Закону провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з причини порушення строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. За посиланням відповідача, позивач до 2007 року одержувала нараховані виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляла, законодавчо встановлені розміри компенсаційних виплат мала знати, оскільки нормативно-правові акти є офіційно оприлюдненими.
Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на адресу суду надіслано клопотання про проведення судового розгляду справи без участі його представника.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача і відповідача, вивчивши заперечення іншого відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання противоправною бездіяльності відповідачів та зобов'язання перерахувати та виплатити одноразову компенсацію сім'ї, яка втратила годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Судом встановлено, що чоловік ОСОБА_1, який був ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії помер 24.03.2005. Із заявою про виплату одноразової компенсації сім'ї, яка втратила годувальника ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації лише 07.05.2008 після того, як прочитала статтю у газеті «Здоров'я».
На підставі цієї заяви розпорядженням від 08.05.2008 №27771 Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації ОСОБА_1 призначено компенсацію у розмірі 379,30 грн.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи те, що позивач є особою, що має статус сім'ї, яка втратила годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання виплати компенсації у відповідному розмірі.
Як вбачається з листа Управління від 17.05.2008 №3715 виплату компенсації здійснено у розмірах, які діяли на момент смерті годувальника. Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла на час смерті чоловіка позивача, виплата компенсації сім'ї яка втратила годувальника інваліда І групи із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою здійснюється у розмірі 60 мінімальних заробітних плат.
Посилення відповідача на те, що відповідно до статті 62 названого Закону застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, є необґрунтованими, оскільки на час смерті годувальника норми статті 48 Закону не були визнані неконституційними та такими, що не відповідають Конституції України, а тому мала б застосовуватися саме норма статті 48 Закону.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання компенсації засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання відповідної компенсації, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Разом з тим, судом встановлено, що своє право на отримання відповідної компенсації позивач у 2005 році не використала, право на отримання відповідної компенсації та законодавчо встановлені розміри компенсаційних виплат мала знати, оскільки нормативно-правові акти є офіційно оприлюдненими. Звернулась до адміністративного суду з відповідним позовом тільки у серпні 2008 року.
Слід зазначити, на час звернення ОСОБА_1 з заявою про виплату компенсації у травні 2008 року приписи статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачали, що одноразова компенсація сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідачі у своїх письмових запереченнях зазначили, що наполягають на застосуванні строків позовної давності, оскільки той пропущений без поважних причин.
Згідно з частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 01.09.2005, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 названого Кодексу передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
За таких обставин позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому застосовуючи наслідки статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Літвінова А.В.
Постанову складено в повному обсязі 24 червня 2009 року
Суддя Літвінова А.В.