ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
12 год. 28 хв.
14.07.2009 р. № 2а-169/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
До Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
Третя особа ОСОБА_3
про скасування розпорядження та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 14 липня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі -Відповідач) за участю ОСОБА_3 (надалі -Третя особа) про скасування розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 квітня 2007 року № 359 в частині призначення піклувальником неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3; зобов'язання орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до вирішення питання про піклування передати неповнолітню ОСОБА_4 її бабі ОСОБА_1 та її брату ОСОБА_5.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 квітня 2007 року № 359 в частині призначення піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, є незаконним та таким, що прийнято з порушенням встановленої чинними законодавством процедури прийняття, а тому підлягає скасуванню.
В судовому засіданні Позивачем було зазначено про те, що в 2006 році вона, як бабуся неповнолітньої ОСОБА_4, також подавала заяву та всі необхідні документи до органу опіки і піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації для встановлення опіки над неповнолітньою ОСОБА_4, проте її не було запрошено на засідання ради, не повідомлено про розгляд її заяви та не надано відповіді.
Позивач також посилається на те, що в даному випадку право призначити піклувальника за поданням органу опіки та піклування мав суд.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необгрунтованість, та зазначив, що прийняте Відповідачем рішення відповідає вимогам чинного законодавства України та винесене в межах наданих йому законом повноважень. Представником Відповідача було зазначено, що ОСОБА_3 було подано всі передбачені чинним законодавством документи для позитивного вирішення питання про встановлення піклування над неповнолітньою ОСОБА_4
В обґрунтування законності прийнятого розпорядження представник Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації також посилався на заперечення неповнолітньої ОСОБА_4 щодо призначення її бабусі, Позивача ОСОБА_1, її піклувальником, а також на факт перебування Позивача на диспансерному нагляді у лікаря-психіатра з приводу хронічного психічного захворювання.
Третя особа -ОСОБА_3, особисто в судове засідання не з'явилася, явку уповноваженого представника до суду не забезпечила та подала до суду пояснення на адміністративний позов, в яких посилається на те, що піклування над ОСОБА_4 було призначено опікунською радою правомірно, оскільки дитина залишилася без піклування з очевидних підстав, факти яких не потребує доведення, в тому числі в судовому порядку. Опікунська рада, на думку Третьої особи, діяла в порядку і в межах своєї компетенції на виконання функцій, для здійснення яких вона існує, а том у просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.
Опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів (пункт 1. 1. Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88).
Метою опіки та піклування, як особливої форми державної турботи, є забезпечення особистих немайнових і майнових прав відповідних категорій осіб.
Порядок встановлення опіки та піклування над відповідними категоріями осіб регулюється Цивільним Кодексом України, Сімейним кодексом України, Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (надалі -Правила опіки та піклування), Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».
Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з пунктом 1.2 Правил опіки та піклування опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Статтею 243 Сімейного кодексу України встановлено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (стаття 59 Цивільного кодексу України).
Суд звертає увагу на те, що законодавець чітко зазначає органи, до компетенції яких відноситься встановлення опіки та піклування.
Статтею 60 Цивільного кодексу України встановлено випадки встановлення опіки та піклування над відповідними категоріями осіб судом.
Так, відповідно до частини 4 статті 60 Цивільного кодексу України суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Як підтверджується матеріалами справи на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 квітня 2007 року № 359, мати неповнолітньої ОСОБА_4 -ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року (свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 від 21 липня 2006 року). Батько неповнолітньої ОСОБА_4 -ОСОБА_8, - перебував під вартою у Київському СІЗО № 13 по обвинуваченню за статтею 121 частина 2 Кримінального кодексу України (Довідка № 48/310 від 12 вересня 2008 року, Довідка № 48/СВ-303 від 27 листопада 2006 року).
Таким чином, Суд приходить до висновку про те, що в розумінні чинного законодавства України, неповнолітня дитина -ОСОБА_4, мати якої померла, а батько знаходиться під слідством, -є такою, що позбавлена батьківського піклування.
Відтак, відповідно до вимог частини 4 статті 60 Цивільного кодексу України, питання встановлення піклування над неповнолітньою ОСОБА_4, яка позбавлена батьківського піклування та призначення піклувальника (за поданням органу опіки та піклування) повинно було вирішуватися судом в порядку цивільного судочинства.
Як підтверджується Витягом із Протоколу засідання опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 березня 2007 року № 4, на засіданні опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації розглядалася заява ОСОБА_3, яка проживає разом із неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження… про призначення піклування над неповнолітньою, в зв'язку з тим, що мати, ОСОБА_6, померла (актовий запис № 847 від 21 липня 2006 року у відділі РАЦСу Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві), а батько, ОСОБА_8, знаходиться під слідством, та було призначено ОСОБА_3 піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Суд звертає увагу на те, що Позивача на вказане засідання опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації запрошено не було, як і не надано обґрунтованої відмови щодо неприйняття її заяви до розгляду.
Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 359 від 11 квітня 2007 року, розглянувши заяви громадян і надані документи, враховуючи пропозиції ради органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 березня 2007 року, протокол № 4, керуючись статтями 243, 244, 247, 249 Сімейного кодексу України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації», Законом України «Про охорону дитинства», було призначено піклувальником гр. ОСОБА_3 над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з піклувальником…, в зв'язку з тим, що мати, ОСОБА_6, померла (актовий запис № 847 від 21 липня 2006 року у відділі РАЦСу Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві), батько, ОСОБА_8, знаходиться під слідством.
Проаналізувавши матеріали справи та системно проаналізувавши положення чинного законодавства України в сфері встановлення опіки та піклування, Суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В спірних правовідносинах Позивачем оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень -Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 359 від 11 квітня 2007 року, яким над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено піклувальником громадянку ОСОБА_3.
В порядку адміністративного судочинства суд досліджує відповідність вимогам чинного законодавства рішення суб'єкта владних повноважень -Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 359 від 11 квітня 2007 року, яким над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено піклувальником громадянку ОСОБА_3.
Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Завданням адміністративного суду завжди є контроль легальності.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проаналізувавши положення чинного законодавства України в сфері опіки та піклування та вивчивши матеріали справи, Суд приходить до висновку про те, що Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 359 від 11 квітня 2007 року, в частині встановлення над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 піклувальником громадянку ОСОБА_3, є таким, що прийняте з порушенням імперативно встановлених критеріїв, якими повинен керуватися суб'єкт владних повноважень при прийнятті відповідного рішення.
Згідно вимог статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідачем -Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято рішення, яке виходить за межі наданих Відповідачу повноважень, оскільки за даних обставин справи (неповнолітня ОСОБА_4 позбавлена батьківського піклування) рішення про встановлення піклування та призначення піклувальника відповідно о вимог частини 4 статті 60 Цивільного кодексу України приймається виключно судом, та виходить за межу повноважень Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Суд також звертає увагу на наявні в матеріалах справи документи -Лист Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2009 року, Довідку Дніпровського районного суду міста Києва від 12 вересня 2008 року № ВХ-31, Довідку Дніпровського районного суду міста Києва від 8 квітня 2009 року, - відповідно до яких цивільна справа за заявою ОСОБА_3 про визнання опіки над неповнолітньою ОСОБА_4 до суду не надходила і судом не розглядалася.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до вирішення питання про піклування передати неповнолітню ОСОБА_4 її бабі ОСОБА_1 та її брату ОСОБА_5, суд звертає увагу на те, що вказана вимога, з огляду за закріплене статтею 2 завдання адміністративного судочинства, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню в порядку адміністративного судочинства.
Суд звертає увагу на те, що задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушене право особи у сфері публічно-правових відносин.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Скасувати пункт 2 Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 11 квітня 2007 року № 359 щодо призначення піклувальником громадянки ОСОБА_3, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3, над неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з піклувальником за адресою: АДРЕСА_1, а зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, в зв'язку з тим, що мати, ОСОБА_6, померла (актовий запис № 847 від 21 липня 2006 року у відділі РАЦСу Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві), батько, ОСОБА_8, знаходиться під слідством.
3. В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.
Постанова відповідно до вимог частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Є. Блажівська