ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
12:34
11.02.2009 р. № 14/284
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В при секретарі Денисенко Ю.М., за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: клопотання про розгляд за відсутності
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації
провизнання противоправною бездіяльності та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2004-2007 роки
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 лютого 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання противоправною бездіяльності та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2004-2007 роки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо виплат щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, в результаті чого позивачем недоотримано за 2004-2007 роки 6 131,60 грн.
Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації надіслано суду заперечення проти позовних вимог, в яких зазначається, що Управління не має підстав для виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Також було зазначено, що Управління при здійсненні наданих повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, керувалось нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання. Після прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність деяких статей Державного бюджету на 2007 рік Верховною Радою України не внесені зміни до бюджету щодо розподілу видатків бюджету України на цей рік. За таких обставин немає законних підстав для виплати різниці суми щорічної допомоги на оздоровлення позивачу. Також відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог з причини порушення строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Відповідачем на адресу суду надіслано клопотання про проведення судового розгляду справи без участі його представника.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання противоправною бездіяльності та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2004-2007 роки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС 1 категорії, про що свідчить видане йому посвідчення серії НОМЕР_1, має ІІ групу інвалідності, отриману у зв'язку із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки №505900.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, інвалідам I і II групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між позивачем і державою встановлений певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що наполягає на застосуванні строків позовної давності, оскільки той пропущений без поважних причин.
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Статтею 100 названого Кодексу передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи позивач у 2007 році звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації з листом про виплату недоотриманих у 2003-2006 роках грошових сум на оздоровлення. Своїм листом від 05 вересня 2007 року №10428 Управління повідомило ОСОБА_1 про відмову у відповідних перерахунках та виплат. З позовом про визнання противоправною бездіяльності та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2004-2007 роки позивач звернувся до суду лише 12 вересня 2008 року.
За таких обставин позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому застосовуючи наслідки статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 35, 69, 70, 71, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Літвінова А.В.
Постанову складено в повному обсязі 12 лютого 2009 року