ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
12 год. 50 хв.
03.07.2009 р. № 3/449
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації,
Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат,
Головного управління Державного казначейства України в м. Києві
про зобов'язання вчинити дії
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 3 липня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі -Відповідач 1) та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач 2) про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації в місячний термін відшкодувати не донараховану щорічну одноразову допомогу на оздоровлення в сумі 5 443 грн. 30 коп., а також сплатити моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. 00 коп. та витрати на придбання ліків в сумі 1 491 грн. 70 коп.; відшкодування за рахунок відповідача сплачену Позивачем суму за надання юридичної допомоги в розмірі 1 200 грн. 00 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що розміри виплачених Позивачу, як ліквідатору аварії на ЧАЕС першої категорії, інваліду війни ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки не відповідають чинному законодавству України, чим порушують права Позивача, які гарантовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Конституцією України.
На думку Позивача, сплата їй, як ліквідатору аварії на ЧАЕС першої категорії, інваліду війни ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення здійснювалась без врахування доходів та вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007. Позивач вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій відповідачів повинна бути відшкодована ними в повному обсязі.
Представник Відповідача 1 проти позовних вимог Позивача заперечив, вказавши на їх необґрунтованість та неправомірність. Представником Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації було зазначено, що всі передбачені чинним законодавством соціальні виплати здійснюються відповідними органами в межах видаткової частини Державного бюджету України, а тому правові підстави для перерахунку Позивачу, як інваліду війни ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення, відсутні.
Також представник Відповідача 1 в посилалася на пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів щодо частини позовних вимог.
Представник Відповідача 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування чого зазначив, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган виконавчої влади, керується в своїй роботі чинними нормативно-правовими актами та діяв в межах правового поля, а тому відсутні законні підстави для виплати суми різниці щорічної допомоги на оздоровлення за період 2005-2007 роки, оскільки виплата зазначеного виду допомоги проведена Позивачу у відповідності з чинним законодавством шляхом перерахування на особовий рахунок отримання пенсій.
Представником Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат було зазначено, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки була проведена Позивачу на підставі розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації у серпні 2005 року (за 2005 рік), у вересні 2006 рік (за 2006 рік) та в листопаді 2007 року (за 2007 рік), а тому вважається виплаченою відповідно до чинного законодавства на момент виплати.
Також представник Відповідача 2 в судовому засіданні посилався на пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів стосовно частини позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача 1 та представника Відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, -має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 31 жовтня 2001 року, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (вкладка до посвідчення серія НОМЕР_1 від 31 жовтня 2001 року).
Згідно з Довідкою МСЕК Серія 2-18 АВ № 043930 від 4 травня 1995 року ОСОБА_1 є інвалідом другої групи захворювання, пов'язаного з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС.
На підставі зазначеного, Суд вважає, що Позивач дійсно є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 790 одним з основних завдань управління є призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством (підпункт 4 пункту 3 Типового положення).
Згідно з Типовим положенням про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25 квітня 2006 року № 147 головними завданнями центру є підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат (далі -соціальна допомога, інші грошові виплати); здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат; здійснення державного нагляду за правильністю призначення (перерахунку) та виплати пенсій і цільової грошової допомоги органами Пенсійного фонду в разі, якщо такі функції здійснювалися Центрами на момент набрання чинності цим Положенням (пункт 3 Типового положення) та виконує функції по здійсненню вхідного обліку та контролю документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств, організацій та установ; перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення виплатних документів та їх відправку на виплату відповідно до узгоджених графіків; проводить перевірку правильності призначення (перерахунку) та виплати пенсій і цільової грошової допомоги органами Пенсійного фонду у разі, якщо такі функції здійснювалися Центрами на момент набрання чинності цим Положенням; забезпечує своєчасний розгляд усних та письмових звернень громадян з віднесених до його компетенції питань, здійснює їх аналіз, уживає заходів щодо усунення причин, що їх породжують; готує та передає органам праці та соціального захисту населення документи з питань виплати соціальної допомоги, інших грошових виплат через державні підприємства зв'язку та установи банків тощо (пункт 4 Типового положення).
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, Позивач у серпні 2005 року отримала щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 120,00 грн., у вересні 2006 року -120,00 грн., у листопаді 2007 року -120,00 грн.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач була обізнаною із сумами виплат, які їй здійснювалися у зазначених роках.
Представники відповідачів наполягали на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів стосовно частини позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд звертає увагу на те, що Позивач була ознайомлена з розмірами грошової допомоги, які їй виплачувалися у 2005-2007 роках. Норми законів, які регулюють відносини нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення, офіційно оприлюднені у встановленому законом порядку і є загальновідомими.
Тому Суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, який на думку Позивача, є неналежним, тобто з моменту, коли Позивач дізналася про порушення його прав.
Позивачем не зазначено про обставини, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, Суд звертає увагу на те, що Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, оскільки адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 13 березня 2008 року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви), а тому позовні вимоги про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2005 року по 13 березня 2007 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідачів недоплаченої Позивачу, як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як випливає із матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні поясненнями сторін, щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 120,00 грн. було виплачено Позивачу у листопаді 2007 року.
У відповідь на заяву Позивача до Управління правці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації про перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення, нею було отримано відповідь Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 10 вересня 2007 року № Л-937/1, в якій зазначено про те, що нарахування щорічної допомоги на оздоровлення проводилась та проводиться виходячи із розмірів, встановлених постановами Кабінетом Міністрів України. У вказаній відповіді Відповідач 1 також посилається на відсутність механізму реалізації рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосовно визнання неконституційним положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»щодо виплати компенсацій і допомог громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції закону від 9 липня 2007 року, яка діяла до 28 грудня 2007 року) щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи -п'ять мінімальних заробітних плат.
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року N 489-V дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Водночас, статтею 101 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»N 489-V надано право Кабінету Міністрів України у 2007 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи -120 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик -пунктів 21 і 29 частини першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті 21, пунктів 5 і 12 частини першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23, пункту 5 частини першої статті 36; в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати -пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(частина 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України).
Відповідно до частини 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 положення пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм Конституції України, з 9 липня 2007 року (з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007) втрачає чинність норма закону про державний бюджет щодо зупинення дії абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується поясненнями сторін, щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік було виплачено Позивачу у листопаді 2007 року.
Таким чином, Суд приходить до висновку про те, що на момент нарахування та здійснення виплати Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у листопаді 2007 року, норму Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою було зупинено дію абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року.
Відтак, станом на час здійснення виплати щорічної допомоги на оздоровлення Позивачу, положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не підлягало застосуванню.
Здійснюючи відповідну виплату, суб'єкт владних повноважень для встановлення розміру, який підлягає сплаті, повинен керуватися абзацом 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в редакції закону від 9 липня 2007 року, якою встановлено інвалідам I і II групи розмір щорічної допомоги на оздоровлення - п'ять мінімальних заробітних плат.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що посилання представників відповідачів на Постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як на нормативно-правовий акт, на підставі якого Позивачу виплачувалася щорічна допомога на оздоровлення, є необгрунтованими, оскільки вказана Постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому її положення не повинні суперечити вимогам Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку про те, що нарахування та виплата Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік (у листопаді 2007 року) здійснені з порушенням чинного на час виплати законодавства та з порушенням принципів, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що Відповідачами не доведено правомірність здійснення нарахування та виплати Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, а тому дії Відповідачів є такими, що не відповідають вимогам чинного на момент здійснення відповідних виплат законодавству України.
Стосовно позовної вимоги про відшкодування Позивачу моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивачем не надано суду обґрунтованих доказів на підтвердження завдання їй саме діями відповідачів моральної шкоди, яку Позивач оцінює в 10 000 грн., як і не було зазначено, в чому проявилася завдана моральна шкода.
Позовні вимоги про відшкодування витрат на придбання ліків в сумі 1 491 грн. 70 коп. Суд вважає необґрунтованими, оскільки Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження причинного зв'язку між фактом придбання Позивачем ліків на суму 1 491 грн. 70 коп. та діями відповідачів по нарахуванню та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Позивачу.
Стосовно позовних вимог Позивача про відшкодування за рахунок Відповідача сплачену ними суму за надання юридичної допомоги в розмірі по 1200,00 грн., Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».
Так, пунктом 1 частини 1 Постанови Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»встановлено, що граничний розмір компенсації в адміністративних справах витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повноважень, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Суду не надано доказів на підтвердження розміру оплати праці представника позивачів за один день її роботи, а також доказів на підтвердження кількості відпрацьованих представником годин по даній об'єднаній адміністративній справі. Таким чином, Суд вважає заявлену позовну вимогу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Згідно з статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Водночас, Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Вимоги про відшкодування шкоди, завданої особі актом, який визнано неконституційним, вирішуються в порядку цивільного чи господарського судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
1. Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги на оздоровлення у 2007 році всупереч вимогам статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(редакція від 9 липня 2007 року).
2. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вчинити дії, спрямовані на здійснення перерахунку та забезпечення виплати недоотриманої ОСОБА_1 суми одноразової допомоги на оздоровлення як інваліду ІІ групи відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(редакція закону від 9 липня 2007) року за 2007 рік.
3. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Є. Блажівська