ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
27.04.2009 р. 09:15 № 7/622
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
до Головного управління праці та соціального захисту населення Київськоїміської державної адміністрації Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві Київського міського військового комісаріату
про зобов'язання вчинити певні дії
Представники:
від позивачаЗаява про слухання без участі представника,
від відповідача-1Не прибув,
від відповідача-2
від відповідача-3
від відповідача-4Фортуненко Т. П., за довіреністю,
Окостян С. М, за довіреністю,
Не прибув
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - далі позивач-1, позивач-2 та позивач-3 звернулися до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовною заявою про зобов'язання відповідачів:
позивач-1 усунути порушення і визнати за ними право на щорічні разові допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 1993-2008 роки та право на щомісячне підвищення пенсії як інваліду 2-ої групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за 1993-2008 роки; зобов'язати відповідачів перерахувати розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 1993-2008 роки та доплатити різницю; зобов'язати відповідача-3 зробити перерахунок розміру виплат щомісячного підвищення пенсії як інваліду 2-ої групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за 1993-2008 роки та доплатити різницю;
позивач-2 усунути порушення і визнати за ними право на щорічні разові допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 2000-2008 роки та право на щомісячне підвищення пенсії як інваліду 2-ої групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за 2000-2008 роки; зобов'язати відповідачів перерахувати розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 2000-2008 роки та доплатити різницю; зобов'язати відповідача-3 зробити перерахунок розміру виплат щомісячного підвищення пенсії як інваліду 2-ої групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за 2000-2008 роки та доплатити різницю;
позивач-3 усунути порушення і визнати за ними право на щорічні разові допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 2000-2008 роки та право на щомісячне підвищення пенсії як інваліду 2-ої групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за 2000-2008 роки; зобов'язати відповідачів перерахувати розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 2000-2008 роки та доплатити різницю; зобов'язати відповідача-3 зробити перерахунок розміру виплат щомісячного підвищення пенсії як інваліду 2-ої групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за 2000-2008 роки та доплатити різницю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі порушили встановлене законом право позивачів на соціальну гарантію.
Позивачі також просили суд розглянути справу за їх відсутності.
Ухвалами суду від 22.12.2008 було відкрито провадження у справах № 7/622, 7/627 та 7/628 та призначено судове засідання на 26.02.09.
26.02.09 в судовому засіданні судом було ухвалено про об'єднання зазначених справ для спільного розгляду в одну справу за спільним номером 7/622.
Відповідачі 1, 2 та 3 по справі надали заперечення на позов, в яких зазначили, що виплати позивачам здійснювалися, виходячи з розмірів, встановлених чинним законодавством України. Застосування для обчислення розміру допомоги мінімальної пенсії суперечить вимогам ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тому підстави для перерахунку виплат позивачам відсутні. Також відповідачі наголошували на пропуску позивачами встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України строку на звернення до суду.
Відповідач-4 явки свого представника в судове засідання не забезпечив, відзивів на позови не надав.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив -
ОСОБА_1, звільнений з військової служби у Збройних Силах України у відставку та з 1993 року має статус інваліда ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни -інвалідів війни, що підтверджується наявними у справі копіями посвідчень.
ОСОБА_2, звільнений з військової служби у Збройних Силах України у відставку та з 2000 року має статус інваліда ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни -інвалідів війни, що підтверджується наявними у справі копіями посвідчень.
ОСОБА_3, звільнений з військової служби у Збройних Силах України у відставку та з 1993 року має статус інваліда ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни -інвалідів війни, що підтверджується наявними у справі копіями посвідчень.
Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачалося підвищення мінімальної пенсії за віком інвалідам ІІ групи на 350 % мінімальної пенсії за віком (ч.3 ст.13 в редакції чинній до 15.12.2005).
Відповідно до ст.13 цього ж Закону в редакції, що діяла з 25.12.1998 позивачі мали право на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як інваліди ІІ групи.
Як встановлено під час розгляду справи, позивачам здійснювали вказані виплати у неповному розмірі. Позивачі просять поновити їхні порушені права за період з 1999 по 2008 рік -ОСОБА_1 та з 2000 по 2008 роки -ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Разом з тим, статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк на звернення до суду за захистом порушених прав. Наслідком пропуску зазначеного строку є відмова у позові, якщо відповідач наполягає на застосуванні такого наслідку (ст.100 цього Кодексу). Зважаючи, що відповідачі наголошували на необхідності застосувати до заявлених позивачем вимог наслідки пропуску встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України строку, суд вважає за необхідне їх застосувати до позовних вимог, які визначені періодом до 2008 року.
Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Однак, законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України „Про статус ветеранів війни” гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.
Відповідно, вищевказане суперечить нормам конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 №6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні зазначено, що стаття 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, інвалідам війни 1-ої групи в розмірі 450 гривень, не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України визнав, що це його рішення має преюдиціальне значення, тобто таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку, що визнанні неконституційними.
Неправомірність дій відповідача також підтверджується наступним.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для інвалідів І групи, ветеранів Великої Вітчизняної війни, як складової їхнього правового статусу), будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання інвалідам І групи, ветеранам Великої Вітчизняної війни певних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною разовою грошовою допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції України (далі - Конституції) - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.21 Конституції - Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Враховуючи вищевикладенне суд погоджується з позицією позивачів щодо порушення їхнього права на перерахунок щомісячної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 2008 рік.
Щодо передбаченого попередньою редакцією ч.3 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” підвищення розміру пенсії на 350 % суд зазначає таке.
В преамбулі цього закону передбачено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 2 цього Закону передбачено, що Законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Таким чином саме даним законом встановлюються певні пільги та доплати для осіб, що мають відповідний статус.
В передбаченому чинним законодавством порядку ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” було викладено в іншій редакції, а відтак, з 01.01.2008 цим же законом було змінено порядок здійснення зазначених вище виплат.
У зв'язку з тим, що даний закон прямо передбачив, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, то коригування порядку і розміру виплат, виходячи з положень закону України про Державний бюджет України на відповідний рік є правомірним. Тому дії відповідачів щодо виплати позивачу у 2008 році підвищення мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.13 Закону України Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ”є такими, що відповідають встановленим ч.2 ст. 19 Конституції України принципам.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що зміни, внесені в ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»порушують права позивачів на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня, оскільки не передбачають визначених розмірів, в яких має здійснюватися виплата такої допомоги. Кабінетом Міністрів України, на який покладено обов'язок розробити розміри доплат, станом на момент вирішення справи вимоги цієї статті не виконані. Таким чином, права позивачів на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня порушені.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач частково виконав встановлений даною статтею обов'язок.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 99, 100, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд, -
Позов ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Комарова, 7) виплатити суму щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2008 рік ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, виходячи з восьми фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком за виключенням суми фактично проведеної виплати.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата складання та підписання постанови в повному обсязі -19 травня 2009 року.
Суддя Арсірій Р.О.