ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
18.02.2009 р. № 12/174
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, третя особа -відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції міста Києва, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, третя особа -відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції міста Києва, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
В суді представник позивача позов підтримав і, враховуючи змінені позовні вимоги, просив Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Данілова М.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.01.2008 року №340/35/13 та зобов'язати відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва здійснити виконавче провадження по виконанню виконавчого документа №44 від 01.02.2006 року, виданого позивачем, аргументуючи тим, відповідачем прийнято протиправну постанову про повернення виконавчого документа, а також, що ним допускається протиправна бездіяльність.
Відповідач та третя особа своїх представників до суду не направили, повідомлені належним чином, про причини неявки не сповістили.
Суд, вислухавши представника позивача та дослідивши докази по справі, встановив наступне.
Позивач -Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Києві у своїй діяльності керується Законами України, зокрема, Заокном "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
01.02.06 року позивачем винесено постанову №44 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 у вигляді штрафу у розмірі 136 грн. 00 коп.
Як зазначила представник позивача, дана постанова у лютому 2006 року була направлена на виконання до Відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції м.Києва.
26.03.2008 року позивач отримав постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Даниловим М.О. від 25.01.2008 р. щодо постанови Управління від 01.02.2006 року №44 про накладення адміністративного стягнення на громадянина ОСОБА_2.
У своїй постанові від 25.01.2008 р. державний виконавець зазначає, що згідно акта державного виконавця від 25.01.2008 року боржник за зазначеною у виконавчому документі адресою не знаходиться та майно, на яке можливо звернути стягнення відсутнє. При цьому керується п.2 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач зазначає, що в порушення вимоги ч.2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві направив вищевказану постанову на адресу Управління 20 березня 2008 року, тобто після сплину строку пред'явлення виконавчого документу для виконання, що унеможливило повторного подання виконавчого документу.
У ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»визначені виконавчі документи за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
В силу п.2 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Стаття 42 Закону України «Про виконавче провадження»регулює питання щодо розшуку боржника, його майна тощо.
Так, в силу ст.42 даного Закону у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника за виконавчими документами, зазначеними у частині першій, державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Розшук громадянина-боржника, дитини та розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює Державна виконавча служба. Постанова про розшук обов'язкова до виконання. Витрати органів внутрішніх справ, пов'язані з розшуком громадянина-боржника, дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з розшуком боржника - юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. За іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку. Незвернення державного виконавця до суду у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, а також постанова державного виконавця про відмову у розшуку майна боржника та постанова про стягнення витрат, пов'язаних з розшуком, можуть бути оскаржені до відповідного суду у 10-денний строк.
Враховуючи матеріали справи, а також позицію сторін, те, що відповідач -суб'єкт владних повноважень без поважних причин не направляє свого представника до суду, є підстави вважати, що державний виконавець у даному випадку не вчинив всіх можливих заходів, передбачених, зокрема, статтею 42 Закону.
Разом з тим, стаття 40-1 зазначеного Закону регулює питання щодо повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
В силу ч.2 ст.40-1 Закону виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Тож у даному випадку державний виконавець повинен був керуватися ст.40-1 Закону.
Крім того, представник позивача зазначив, що відповідачем не направлялась до Управління постанова про відкриття виконавчого провадження, інші документи виконавчого провадження, не повідомлялося про хід здійснення виконавчого провадження. При цьому постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.01.2008 року була отримана тільки 26.03.2008 року.
За таких обставин, можна зробити висновок про порушення відповідачем вимог ст.24 «Прийняття виконавчого документа до виконання», ст.27 «Направлення документів виконавчого провадження», ст.40 «Повернення виконавчого документа стягувачеві», ст.40-1 «Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав» Закону України «Про виконавче провадження»в частині направлення виконавчих документів та забезпечення оскарження рішень державного виконавця сторонами виконавчого провадження.
Таким чином, відповідачем не надано суду належних доказів, які б спростовували зазначені позивачем обставини. Тож є всі підстави вважати, що відповідачем не дотримано вимоги законодавства України.
Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 7 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, зокрема, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.
Положеннями частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із законом, оскільки його повноваження вичерпно визначені у законі.
Отже, позивач має право на звернення до суду з таким адміністративним позовом, оскільки прийнята відповідачем постанова, що оскаржується, порушує права позивача. Тож позивач у даному випадку правомірно звернувся до суду.
В статті 6 КАС України закріплено принцип, згідно якого кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
З огляду на положення КАС України та інших процесуальних законів, дана справа є справою адміністративної юрисдикції і підлягає до розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі не направив свого представника до суду без поважних причин, свою позицію жодним чином не підтвердив.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Данілова М.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.01.2008 року №340/35/13.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва здійснити виконавче провадження по виконанню виконавчого документа №44 від 01.02.2006 року, виданого Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави в сумі 136 (сто тридцять шість) грн.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.