ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
19.02.2009 р. № 12/178
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі:
головуючого -судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м.Києва про визнання дій протиправними та зняття арешту з грошових коштів,
встановив:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій протиправними та зняття арешту з грошових коштів.
В суді представник позивача позов підтримав і просив визнати дії державного виконавця по винесенню постанови №162/22 від 03.08.2006 року про накладення арешту на грошові кошти неправомірними та зняти арешт з грошових коштів позивача, що знаходяться на поточному рахунку №НОМЕР_1 в АППБ «Аваль», відділення №1, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул..Кутузова, 4А, в межах суми 12 531, 41 грн., аргументуючи тим, що таким рішенням державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м.Києва порушуються права позивача.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що державна виконавча служба позбавлена можливості виконати такі вимоги позивача.
Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши докази по справі, встановив наступне.
03.10.2005 р. державним виконавцем Відділу ДВС Дніпровського району м.Києва відкрито виконавче провадження №682/22 на виконання виконавчого листа №2-688, виданого 16.09.05 р. Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 125 314.19 грн.
06.10.05 р. до Відділу з Дніпровського районного суду м. Києва надійшла ухвала суду від 21.01.05 р. про накладення заборони на відчуження належної боржнику АДРЕСА_1, на яку постановою державного виконавця від 06.10.05 було накладено арешт.
14.10.05 р. під час виходу державного виконавця за даною адресою було встановлено, що боржник копії постанови про відкриття виконавчого провадження не отримав, про що складено відповідний акт державного виконавця.
19.10.05 р. боржник звернувся до Відділу ДВС із заявою про продовження строку на добровільне виконання судового рішення, у зв'язку з тим, що лише 14.10.05 йому стало відомо про можливість добровільного виконання.
19.10.05 р. ОСОБА_1 було повністю сплачено на депозитний рахунок Відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві борг в сумі 125 314,19 грн. При цьому 19.10.05 р. постановою державного виконавця знято арешт з квартири боржника.
Однак 23.12.05 р. державним виконавцем було винесено постанову №682/22 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 12 531,41 грн. А 07.02.06 р. державним виконавцем накладено арешт на квартиру ОСОБА_1
В подальшому державним виконавцем постановою від 03.08.06 р. було накладено арешт на грошові кошти боржника в сумі 12 531,41 грн., а постановою від 04.08.06 р. знято арешт з квартири боржника.
Постанова про стягнення виконавчого збору була оскаржена боржником в судовому порядку.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.06.06 р. у справі № 2-А-179/2006 р. скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця по винесенню постанови №682/22 від 23.12.05 р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 12 531, 41 грн. та скасовано постанову № 682/22 від 23.12.05 р. про стягнення виконавчого збору.
Апеляційним судом м.Києва ухвалою від 22.02.07 р. підтверджено законність вищезазначеної ухвали суду першої інстанції. Так, апеляційну скаргу ДВС у Дніпровському районі м.Києва відхилено, а ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 01.06.2006 р. залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22.02.07 р. надано до ДВС Дніпровського районного суду через канцелярію ще у березні 2007 р. Однак, незважаючи на прийняті судові рішення, арешт з коштів позивача до даного часу не знято, а виконавче провадження не закрите. Звернення позивача про зняття арешту з грошових коштів відповідачем залишаються без задоволення, а тому він позбавлений можливості вільно розпоряджатися коштами, що знаходяться на його рахунку.
Вищезазначені обставини визнанні сторонами і не оспорювались у суді.
При цьому представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що державна виконавча служба у встановленому порядку не має можливості зняти арешт з коштів позивача.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем у порядку, встановленому статтею 24 цього Закону, накладено арешт на майно боржника, за погодженням з державним виконавцем боржник має право у строк, встановлений для добровільного виконання рішення, реалізувати належне йому майно в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У цьому разі покупець майна боржника повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк, встановлений для добровільного виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.
У п.8 ч.1 ст.37 Закону України „Про виконавче провадження»закріплено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
У відповідності до ст.38 даного Закону у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 401 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
Згідно з ч.1 ст.46 Закону України «Про виконавче провадження»у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Імперативна норма ч. 1 ст. 46 Закону вказує на те, що обов'язковими ознаками стягнення виконавчого збору є невиконання, боржником, рішення у строк, установлений для добровільного його виконання та від фактично стягненої суми або вартості майна боржника.
Таким чином, відповідачем не надано суду належних доказів, які б спростовували зазначені позивачем обставини. Тож є всі підстави вважати, що відповідачем не дотримано вимоги законодавства України, рішення суду тощо.
Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 7 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, зокрема, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.
Положеннями частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із законом, оскільки його повноваження вичерпно визначені у законі.
Отже, позивач має право на звернення до суду з таким адміністративним позовом, оскільки прийнята відповідачем постанова, що оскаржується, порушує права позивача. Тож позивач у даному випадку правомірно звернувся до суду.
В статті 6 КАС України закріплено принцип, згідно якого кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
З огляду на положення КАС України та інших процесуальних законів, дана справа є справою адміністративної юрисдикції і підлягає до розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі не було надано належних доказів, які б підтверджували правомірність його позиції.
Разом з тим, вбачається, що вимога про визнання дій державного виконавця по винесенню оскаржуваної постанови не може бути задоволена, оскільки виносити відповідні постанови в силу норм законодавства належить до компетенції державного виконавця. Також суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача зняти арешт з грошових коштів позивача, бо самостійно їх зняти позбавлений можливості.
За таких обставин, керуючись положеннями КАС України, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів особи необхідно: - визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту на грошові кошти №162/22 від 03.08.2006 року, винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м.Києва Сушко Р.С.; - зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м.Києва зняти арешт з грошових коштів ОСОБА_1, що знаходяться на поточному рахунку №НОМЕР_1 в АППБ «Аваль», відділення №1, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул..Кутузова, 4А, в межах суми 12 531, 41 грн.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 181 КАС України, суд
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту на грошові кошти №162/22 від 03.08.2006 року, винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м.Києва Сушко Р.С.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м.Києва зняти арешт з грошових коштів ОСОБА_1, що знаходяться на поточному рахунку №НОМЕР_1 в АППБ «Аваль», відділення №1, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул..Кутузова, 4А, в межах суми 12 531, 41 грн.
В решті позовних вимог -відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.